Протиповста́нська боротьба́ — боротьба німецького та радянського тоталітарних режимів з українським визвольним рухом у 1939—1950-х роках.
Активна діяльність українського визвольного руху викликала рішучу протидію з боку окупаційних режимів. Боротьба німецьких каральних органів та окупаційної адміністрації проти українського підпілля у 1943—1944 роках стала логічним продовженням репресій проти українських націоналістів, які відбувалися протягом 1941—1942 років.
Заходи німців Див. також Боротьба УПА проти німецьких окупантів
Переслідування РСХА членів ОУН (1941—1943)
Вперше з нацистською карально-репресивною машиною (гестапо, СД) оунівці зіткнулися восени у вересні 1941 року. Приводом для репресій було вбивство 30 серпня в Житомирі членів проводу ОУН (м) Омеляна Сеника і Миколи Сціборського. Потім в різних містах було вбито ще кілька десятків мельниківців. Німці звинуватили в ціх злочинах бандерівцівСообщение начальника полиции безопасности и СД о положении на оккупированной территории СССР (10.9.41) // Цит. по: Артизов А. (ред.) — Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. — Т.1 — 2012 — С. 425—427.. 13 вересня глава РЗГА Рейнгард Гейдріх, скориставшись цим приводом, підписав директиву про проведення на всій території Третього рейху, в Генерал-губернаторстві і прифронтовій території поголовних арештів бандерівського керівництва «за підозрою в сприянні вбивству представників руху Мельника», а також про припинення діяльності всіх відділень і органів ОУН (б). Відтак почалися масові арешти бандерівців.
Всього у 1941 році гестапо заарештувало понад 1500 бандерівських активістів, кілька десятків з них незабаром після затримання розстріляли. Нацисти насамперед активно переслідували членів Похідних груп ОУН, які йшли на Східну Україну. Арешти її членів проходили в Миргороді, Житомирі, Полтаві, Вінниці, Херсоні та Миколаєві. Північна і центральна група були переважно розгромлені. Південна група була більш успішною. Їй вдалося досягти Одеси та створити там сильну базу ОУН. Упевнившись, що ОУН Бандери не розгромлена і готується до збройної боротьби, 25 листопада 1941 айнзацкоманди з Києва видали наказ усім постам поліції безпеки і СД в Рейхскомісаріату України, в якому було сказано: «Беззаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання в Рейхкоміссаріаті, мета якого — створення незалежної України. Всі активні функціонери руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ґрунтовного допиту тихо ліквідовані як мародери»ОУН у 1941 році. Документи. Київ, 2006. С. 552—553. Репресії пізніше торкнулися також мельниківців. Тим часом, коли переможцями в гонці за Львів стали прихильники Бандери, вже в Києві саме мельниківцям вдалося створити Українську Національну Раду. Вона взяла владу в місті, проте вже 17 листопада 1941 німці її розпустили. На початку 1942 року частину членів УНРади, в тому числі поетесу Олена Телігу, розстріляли в Бабиному Яру.
Від 20 березня 1942 СД в документах "Повідомлення про події в СРСР" почали нову рубрику під назвою "Український рух опору"Україна в Другій світовій війні у документах. 1941—1945. Т. II. Львів, 1998. С 144-145.
У донесеннях начальника поліції безпеки та СД від 22 травня 1942 року повідомлялося в Берлін, що в районі Костополя вдалося знайти і захопити бандерівський склад зброї, в якому знаходилося 600 гвинтівок, 12 кулеметів, 254 тисячі набоїв, 4 тисячі гранат, 1200 протигазів, 20 тис. артилерійських снарядів та інше військове майно. «Встановлено, що бандерівський рух, у результаті використання військових обставин, утвердився на Волині і Поділлі, і зібрав велику кількість членів». Це був перший успіх гітлерівців по знешкодженню бандерівських загонівИз сообщения Полиции безопасности и СД о деятельности групп ОУН (Бандеры) в Ровенской области // Украинские националистические организации в годы Второй Мировой Войны". т.1. 1939—1943. Москва. РОССПЭН. 2012, стр. 489—492.
У жовтні-листопаді 1942 року гестапо провело численні арешти бандерівців в Німеччині. Тільки в листопаді 210 осіб були арештовані в Берліні, Лейпцигу, Ганновері, Гамбургу і Потсдамі. В руки гестапо потрапив і тереновий провідник ОУН-Б в Німеччині, Василь Безхлібник. У Берліні співробітники поліції безпеки також заарештували 4 кур'єрів ОУН з ГаличиниУкраинские националистические организации в годы Второй мировой войны. - Т. 1 - 2012 - С. 547-548.
У перших числах грудня 1942 у Львові зібралася на конференцію військова референтура ОУН, щоб відзвітувати Проводу за проведену роботу з підготовки до формування збройних сил. І тут гестапівцям посміхнулася удача. 4 грудня нацисти провели широкомасштабну облаву, в ході якої схопили 18 оунівців, переважно працівників військової, пропагандистської та організаційної референтур Проводу, в т.ч. 3-х членів Проводу ОУН (б) Івана Климіва ("Легенду"), Ярослава Старуха та Дмитра Грицая ("Дуб", "Перебийніс"). Їх ув'язнили в тюрму на Лонцького. Климов був страчений в той же день, переживши при цьому страшні тортури гауптштурмфюрера СС Віллі ВірзінгаИз сообщения начальника Полиции безопасности и СД из оккупированных восточных районов об аресте И. Климива (Е. Легенды) и ряда других активных участников ОУН Бандеры // Украинские националистические организации в годы Второй Мировой Войны". т.1. 1939-1943. Москва. РОССПЭН. 2012, стр. 571-573.
Боротьба проти УПА на початкових етапах її становлення (осінь 1942 — весна 1943) У жовтні 1942 року німецькі каральні органи та адміністрація вперше зіткнулися з організованими українськими військовими підрозділами, які діяли насамперед на Волині. До березня 1943 року німецька протиповстанська боротьба не мала системного характеру. До 1943 року Волинь вважалася доволі районом. Німецькі війська намагалися зберігати там порядок, в першу чергу, підрозділами допоміжної поліції, що складалися з місцевих українців, поляків і колишніх військовополонених Червоної армії різних національностей. На початку 1943 року українська поліція на Волині налічувала 11 870 осіб. Водночас у німецьких підрозділах (без урахування слабких військових частин) було всього 453 поліцаїв та 954 жандарми з поліції порядкуМотика Ґжеґож. Від волинської різанини до операції "Вісла". Польсько-український конфлікт 1943‒1947 рр. / Авториз. пер. з пол. А. Павлишина, післям. д.і.н. І. Ільюшина. ‒ К.: Дух і літера, 2013. ‒ с. 60. Однак після того, як швидко збільшилася кількість нападів на німецьку адміністрацію, диверсійних акцій, спрямованих на руйнування транспортної мережі; після того, як повстанці стали активно перешкоджати постачанню продовольства, вивезення українців на роботи до Німеччини, а також створенню загонів української допоміжної поліції, — німці серйозно задумались над необхідністю провести добре сплановану операцію проти українського національного підпілля.
З одного боку, нацисти відреагували на події на Волині посиленням репресивних дій, а з іншого — залученням додаткових сил для заміни дезертирів з української поліції. Гарнізони в містах були посилені, і були зроблені зусилля по забезпеченню безпеки об'єктів харчової промисловості: винокурень, млинів, лісопилок і т. д. Вже в квітні 1943 року німецькі війська були посилені. За даними радянських агентів, станом на 1 квітня 1943 року в Колках було троє німців, а 21 квітня — близько 400. У Рожищах загін з двадцяти п'яти чоловік був посилений 150 солдатами. У Ковелі гарнізон з 300 солдат збільшився до 4000 після дезертирства поліції, в Костополі — з 50 до 500. Для захисту залізничних колій пригнали кілька бронепоїздівМотика Ґжеґож. Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943‒1947 рр. / Авториз. пер. з пол. А. Павлишина, післям. д.і.н. І. Ільюшина. ‒ К.: Дух і літера, 2013. ‒ с. 63.
Німці намагалися діяти таким чином, щоб як можна більше розпалювати польсько-український етнічний конфлікт на Волині, який розпочася навесні 1943, однак приняли в ньому по суті, польську сторону. Після того як українська поліція перейшла на сторону УПА, німці стали її замінювати поляками. У різних населених пунктах були сформовані польські шуцманшафти для підтримки, як правило, слабких німецьких гарнізонів. І німецька цивільна адміністрація, і СД підтримали створення польської самооборони. Їй дали згоду на зберігання зброї, а деяким загонам зброю навіть надали. У той же час німці дивилися крізь пальці на те, що польські форпости мали більше зброї, ніж це дозволяли німецькі правилаМотика Ґжеґож. Від Волинської різаніні до операції «Вісла». Польсько-український Конфлікт 1943—1947 рр. / Авторизуйтесь. пер. з пол. А. Павлишина, післям. д.і.н. І. Ільюшіна. — К.: Дух і літера, 2013. — С. 64.
У травні 1943 року розпочалась масштабна акція проти українського підпілля. Однак остання не дала очікувальних результатів. Навпаки, вона пришвидшила розвиток УПА та сприяла поширенню її ідей серед населення. Найбільшими весняними успіхами німців можна назвати знищення кількох видних командирів УПА. Наприклад: ліквідацію першого головнокомандувача УПА Василя Івахіва і начальника штабу УПА Юліана КовальськогоMotyka Grzegorz. Ukraińska partyzantka, 1942—1960. — Warszawa, 2006. — S. 210—213.
Антипартизанські каральні операції проти УПА на Волині влітку 1943 На початку літа Україну відвідав рейхсміністр східних територій Альфред Розенберг, який був стурбований ситуацією в цьому регіоні. Становлення УПА, поширення польсько-українського конфлікту і поява в регіоні радянських партизанських загонів перетворили Волинь в киплячий котел, згасити який у німецького командування не було ні сил, ні коштів. Розенберг брав участь в нараді генеральних комісарів в Рівному 5 червня 1943. Він вилаяв рейхскомісара України Еріха Коха. Тому, що його політика «твердої руки» не принесла очікуваних результатів. Щоб врятувати свою репутацію, Кох вирішив за всяку ціну ліквідувати УПАПротокол совещания у Генерального комиссара Волыни и Подолья в Ровно с участием Альфреда Розенберга (5.6.1943) // Опубл.:Україна в Другій Світовій війні у документах: Збірник німецьких архівних матеріалів Т. 3. 1999. — С. 220−224.
7 червня 1943 керівник СС і поліції в генеральному комісаріаті Волинь і Поділля бригаденфюрер СС Вільгельм Гюнтер видав наказ № 41 про ліквідацію українських партизан і встановленні контролю над територією. Щоб відновити контроль над регіоном, німці почали антипартизанські дії в районах Любомль, Володимир-Волинський, Горохів і Дубно. Результатів це не дало, а український повстанський рух тільки посиливсяМотика Ґ. Українське партизантство 1942—1960. — Варшава,2006-С.208.