Коаліціа́да — від «коалі́ція»; саркастична назва «тривалого процесу формування коаліції». У цьому випадку мова йде про «коаліціаду» в Україні, яка затягнулася на чотири місяці — після парламентських виборів (голосування 26 березня 2006 року).

Короткий опис подій Новий порядок створення «правлячої коаліція» унеможливив підкуп окремих депутатів Питання створення коаліції було надзвичайно важливим, оскільки згідно Конституції України в редакції 2004 року, уряд України формувала «керівна коаліція». Крім того, в Конституції містилася жорстка вимога, що «керівну коаліцію» повинні створити виключно «фракції партій, які перемогли на виборах», тобто не допускалася участь у коаліції ані «окремих депутатів» (тобто перебіжчиків, які полишили свої фракції), ані новостворених фракцій — ця вимога Конституції значно ускладнювала «підкуп депутатів з метою створення коаліції». Тому створити коаліцію виявилося досить складно.

Розкол «демократичних політсил». Пошук посади для Петра Порошенка Під час «коаліціади-2006» відбувся розкол серед трьох «помаранчевих політсил» (БЮТ, «Наша Україна», соціалісти). На виборах-2006 перемогла «помаранчева коаліція». Згідно з попередніми домовленостями, посаду прем'єра повинна була отримати та з союзних політсил, яка на парламентських виборах набрала голосів більше за інших союзників. За результатами виборів, такою політсилою став БЮТ. Але команда президента Ющенка стала вимагати посаду прем'єр-міністра для свого представника Петра Порошенка. Переговори щодо цього затяглися на кілька місяців.

Конкуренція Порошенка та Мороза привела до влади «уряд Януковича» Зрештою «команда Ющенка» погодилась на кандидатуру Тимошенко на посаді прем'єр-міністра, і 22 червня було оголошено про створення правлячої коаліції в складі БЮТ, «Нашої України» та СПУ. Але знову виникла проблема «працевлаштування» Петра Порошенка: «Наша Україна» стала вимагати для нього посаду спікера парламенту. Проте пост спікера вже був обіцяний лідеру соціалістів Морозу (а просування Порошенка на посаду спікера означало небезпеку відновлення його протиборства з Тимошенко, як це вже було у 2005 році), тому соціалісти врешті-решт пішли на союз з «Партією регіонів» — була утворена «Антикризова коаліція» в складі «Партії регіонів», СПУ, КПУ, Мороз став спікером, прем'єр-міністром став Янукович (Ющенко підписав згоду про призначення Януковича на посаду прем'єра), а «Наша Україна», хоча формально не увійшла в коаліцію з «Партією регіонів», але фактично отримала майже половину посад міністрів в уряді Януковича — 8 (перелік дивись далі в статті). Єдиною парламентською фракцією, яка залишилася в опозиції, став БЮТ, хоча саме він, при дотриманні всіх домовленостей, досягнутих ще перед виборами, отримав би посаду прем'єр-міністра (а отже, очолив би виконавчу владу в країні).

Але союз Ющенка і Януковича виявився неміцним, і вже через кілька місяців виникла глибока парламентська криза, яка розв'язалася достроковими парламентськими виборами у 2007 році.

Наслідки зради під час «коаліціади»: занепад «друзів Ющенка» та СПУ Внаслідок виборів-2007 усі ті, хто зрадив «помаранчеву перемогу на виборах-2006» зазнали суттєвих втрат: найближче оточення Ющенка (Порошенко, Червоненко, Безсмертний) взагалі не були включені у виборчі списки «Нашої України»; Мороз та СПУ на виборах не подолали «прохідний бар'єр»; а «Наша Україна» набрала вдвічі менше голосів, аніж БЮТ. Після цих перевиборів-2007 була утворена коаліція БЮТ та «Нашої України — Народної самооборони», а прем'єр-міністром стала Юлія Тимошенко. Проблема політичної корупції під час «Коаліціади» В Україні традиційними стали такі процеси як масовий перехід депутатів із фракції у фракцію. По суті, це є зрадою виборців, оскільки виборці віддали перевагу одній партії, а в результаті «перебіжок» депутатів зовсім інша партія отримує владу.

Зрозуміло, що різного роду підкупом депутатів займаються передусім найбагатші бізнесмени, «олігархи». Тому партії «не олігархічного типу» (такі як соціалісти і комуністи) добилися включення до Конституції України положень, які фактично забороняють «перехід між фракціями» — це робилося, насамперед, з тією метою, щоб після виборів результат виборів не змінювався на протилежний.

Проте навіть з новою редакцією Конституції в олігархів залишилося бажання і можливості змінювати результати виборів після виборів. Але це було зробити важче, аніж раніше, і тому процес створення коаліції затягнувся надовго.

«Коаліціада» як «перегляд результатів парламентських виборів»

«Коаліціада 2006 року» змінила на протилежні результати парламентських виборів 2006 року — на виборах перемогла «помаранчева коаліція», а владу отримала політсила Януковича. Тобто «коаліціада» показала можливість докорінного перегляду результатів виборів за рахунок змов. Досить точно про це сказав Сергій Льовочкін у статті для «Української правди» (у 2006 році Льовочкін обирався як депутат «Блоку Литвина», але блок не пройшов до парламенту; у 2010—2013 роках С. Льовочкін обіймає посаду Голови Адміністрації президента Януковича): — «По суті, пройшло вже більше 2 місяців з того моменту, як кожен, хто взяв участь у парламентських виборах, реалізував своє право голосу (голосування 26 березня 2006) — але в Україні розгорнувся другий тур парламентських виборів, в ході якого здійснюється спроба переглянути їхні результати».

Українські ЗМІ, політики, політологи опублікували чимало матеріалів щодо причин, передісторії та таємних домовленостей під час «коаліціади». Термін «коаліціада» міцно закріпився в українських ЗМІ та політикумі, наприклад: Заголовок статті на популярному інформаційному сайті: «Українська коаліціада: чотири об'єднання за два роки (2006—2008)». 26 червня 2006, «Український незалежний центр політичних досліджень», стаття «„Коаліціада“ завершена. Що далі?» : «Майже тримісячну епопею створення парламентської коаліції в помаранчевому форматі складно описувати в категоріях логіки. Адже чи не щодня відбувалися ініційовані тими чи іншими учасниками „трійки“ взаємовиключаючі події, а чи не кожна заява представників майбутньої коаліції суперечила попереднім». «Ющенко впевнений, що „коаліціада 2006 року“ не повториться. У Верховній Раді 6-го скликання — коаліція не буде формуватися на основі окремого членства депутатів, як це було в попередньому парламенті, висловив упевненість глава держави. „Ніколи не буде уже формування коаліції на базі таких відносин між фракціями, як це було вісім місяців тому“, — сказав президент. За його словами, при формуванні коаліції не спрацює фактор „перекуповування“ певної кількості депутатів. Президент нагадав, що до коаліції можуть входити лише фракції». Стаття на сайті «rus.NEWSru.ua» — «Огляд преси, 28 листопада: коаліціада-2007. Цензурних слів не залишилося» (огляд преси: «Газета по-киевски», «Комерсант-Україна», «Економічні вісті», «Сегодня»):  — «„Коаліціада дістала!“, — Обурюється „Газета по-киевски“. — Вже не залишилося цензурних слів!… Видання впевнене, що все котиться уторованою в 2006 році доріжкою». З газети «Сегодня»: "«Насправді вся провина в затягуванні процесу — лежить не на якомусь міфічному „оточенні президента“ типу Балоги, а на самому Ющенку», — сказав журналістам народний депутат від БЮТ Михайло Поживанов".ua/arch/press/28nov2007/press_nocens.html «Огляд преси, 28 листопада: коаліціада-2007. Цензурних слів не залишилося». Сайт «rus.NEWSru.ua», 28 листопада 2007 р.

Важливість «правлячої коаліції» в парламентській України-2006 8 грудня 2004 в Україні була змінена Конституція («політреформа»): Україна стала парламентсько-президентською республікою (в повній мірі — ці зміни набули чинності з 1 січня 2006). «Правляча коаліція» наділялася значними повноваженнями, анітрохи не меншими, аніж «повноваження Президента». Зокрема, «Кабінет Міністрів» призначав вже не Президент, а «правляча коаліція»; причому «коаліція фракцій, створених політсилами, які брали участь у виборах» (тобто входять в коаліцію — тільки фракції, а не «окремі депутати»).

Виборча кампанія. Проблеми з єдністю «помаранчевих партій» Тема «єдності помаранчевих партій» — була важливою тому, що 8 вересня 2005 р. «КабМін Тимошенко» був відправлений у відставку через конфлікт з «командою Ющенка (перш за все з П. Порошенком)». Початок парламентських виборів — проходив в умовах жорсткої конфронтації між БЮТ та «Нашою Україною» : 8 січня 2006 року БЮТ підтримав «Партію регіонів та КПУ» в голосуванні за «відставку уряду Єханурова» (що, втім не мало великих наслідків, оскільки «уряд Єханурова» продовжив роботу в статусі «виконуючого обов'язки» — до створення нового уряду 4 серпня 2006 року).

Однак, уже в кінці січня 2006 р. БЮТ та НУ стали прагнути до примирення; з обох сторін лунали заяви про необхідність підписання «попередньої угоди про коаліцію після виборів»

«Наша Україна» щодня на всіх теле- і радіоканалах повторювала «виборче гасло НУ»:  — «Не зрадь Ющенка, не зрадь Майдан — Україна у нас одна!» Тобто «Наша Україна» особливо підкреслювала, що саме вони є «найстійкішими борцями проти режиму Кучми-Януковича», а мовляв, «БЮТ та СПУ» не зовсім вірні «політичній лінії Ющенка». Це ж гасло особливо часто лунало у виступах керівника виборчого штабу «Нашої України» Р. Безсмертного (голови Секретаріату Президента).

Результати партій на виборах Відомий політолог В. Карасьов 22 березня 2006 р. (за 4 дні до виборів) прогнозував такі результати : ПР, 28,9 %; Блок партій «Наша Україна», 18 %; БЮТ, 14,2 %; СПУ, 4,6 %; «Ми» (блок Литвина), 3,8 %; КПУ, 3 %. Тобто, зокрема соціологічні опитування віддавали перевагу «Нашій Україні» перед БЮТ (адже на минулих виборах НУ набрала «депутатських місць» в п'ять разів більше, аніж БЮТ).

26 березня 2006 року в Україні відбулися вибори до Верховної Ради. «Партія регіонів» отримала 186 місць (32.24 %); БЮТ — 129 місць (22.29 %); «Наша Україна» — 81 місце (13.95 %); СПУ — 33 місця (5.69 %); КПУ — 21 місце (3.66 %).

Отже, за результатами виборів — перемогу отримали «помаранчеві партії, які були разом з часів Помаранчевої революції» — БЮТ, НУ, СПУ набрали 243 місця (і перемогли в 17-ти регіонах з 27 в Україні), тобто впевнена більшість (на виборах-2002 ці партії мали такі результати: НУ — 112 місць, БЮТ — 22; СПУ — 23). «Блок Юлії Тимошенко» став лідером серед «помаранчевих» (22,29 %; 5648345 голосів) — переміг у 14-ти регіонах з 27; ще в трьох регіонах перемогла «Наша Україна», а «Партія регіонів» перемогла у 10-ти регіонах (див. Парламентські вибори в Україні 2006).

Коаліційні суперечності після виборів 2006 Проте після переконливої перемоги «помаранчевих» на виборах почалися тривалі переговори, «Наша Україна» висувала все нові й нові вимоги до БЮТ та СПУ; зокрема НУ заговорила про те, що треба спочатку узгодити «ідеологічні позиції» — гасло, озвучене головою Секретаріату Президента Р. Безсмертним: «Спочатку засади, потім — посади».

«Каменем спотикання» при створенні коаліції знову стала посада для Петра Порошенка. Оскільки посада прем'єра для нього була вже нереальною, то 27 травня 2006 року члени фракції блоку „Наша Україна“ ухвалили рішення висунути Порошенка на посаду голови Верховної Ради. І 22 червня 2006 нарешті було підписано «коаліційну угоду» про «Демократичну коаліцію»Угода про створення коаліції демократичних сил у Верховній Раді України V скликання//Голос України. — 2006. — 24 червня. — С. 3-13. (БЮТ, «Наша Україна», СПУ) за якою Тимошенко ставала Прем'єр-міністром, а Порошенко — Головою Верховної Ради:  — «Блок Юлії Тимошенко отримав посаду Прем'єр-міністра, повний контроль над економічним блоком уряду, а також пости керівників НАК „Нафтогаз України“, Фонду державного майна та „Державного комітету з телерадіомовлення“, Податкової адміністрації, Державного казначейства. Між членами коаліції були розподілені й усі керівні посади у Верховній Раді».