Священномученик Йосафа́т Кунце́вич (в миру — Іва́н Гаври́лович Кунце́вич (початково — Кунчич чи Кунчиць) гербу Ружа; ) (бл.1580 або 1584, м. Володимир, Володимирський повіт, Волинське воєводство, Малопольська провінція, Королівство Польське, Річ Посполита (сьогодні — м. Володимир, Володимирська міська громада, Володимирський район, Волинська область, Україна) — , м. Вітебськ, Вітебський повіт, Полоцьке воєводство, Литовська провінція, Велике князівство Литовське, Річ Посполита (сьогодні — м. Вітебськ, Вітебська область, Республіка Білорусь)) — шляхтич, активний український релігійний діяч і місіонер, захисник Берестейської унії, єпископ Української Греко-Католицької церкви. З 1618 року — архієпископ Полоцький, засновник монашого ордену Василіян (ЧСВВ).

Беатифікований 16 травня 1642 року.Kuncewicz (Kunczyc) Jan Jozafat (ok. 1580—1623)… — S. 182. У Католицькій церкві канонізований як священномученик 1867 року.

Життєпис

Дитинство, навчання Народився у місті Володимирі в православній шляхетській родині. Згідно з останніми даними, це була збідніла родина, яка переїхала на Волинь з центральних земель Великого князівства Литовського. Його батько Гаврило був, за одними свідченнями, небагатим купцем та міським лавником, за іншими — простим шевцем. Матір звали Мариною. При хрещенні отримав ім'я Іван.

З дитинства відрізнявся потягом до молебнів та екзальтованим настроєм. Закінчив церковну школу при кафедрі у Володимирі.Kuncewicz (Kunczyc) Jan Jozafat (ok. 1580—1623)… — S. 181. Ще підлітком невдовзі після Берестейської унії 1596 року переїхав з батьками до Вільна.

Віленський період У Вільні почав працювати в купця Яцентія Поповича. Тут завдяки власним контактам з Петром Аркудієм (теологом митрополита Іпатія Потія) із єзуїтами — професорами Віленської академії Валентим Ґрозою-Ковальським (Фабрицієм) та Яном Ґружевським — поглибив рівень знань. Знав польську, але не знав латини.

1604 року вступив у василіянський монастир при Церкві Прсв. Трійці (за іншими даними, св. Софії) у Вільні, Велике князівство Литовське. Пострижений у чернецтво (Братство святого Василія Великого) з ім'ям Йосафат. Як клірик спочатку вивчав елементи богослов'я під керівництвом Петра Суром'ятника — ректора монастирської школи, після 1607 року — під керівництвом Йосифа Велямина Рутського та єзуїтів з Віленської академії.

Уже тоді він пише твори (7 коротких полемічних трактатів, які не збереглись) про необхідність відновлення єдності Західної і Східної церков під керівництвом Папи Римського, постійно проповідує і навертає на унію значну кількість людей, за що навіть був прозваний православними «душехватом».

1609 року був висвячений у священники католицьким єпископом, отримав номінацію на очільника новіціату.

Початки діяльності

З 1607 року разом з Йосифом Велямином Рутським реорганізував чернече життя, упорядкував монастир і запровадив сувору чернечу дисципліну. 1613 року, після призначення київським греко-католицьким митрополитом Йосифа Велямина Рутського, став архімандритом. 1614 року митрополит Йосиф Велямин Рутський взяв Кунцевича з собою до Києва для допомоги в наверненні православних християн до унії. В Печерському монастирі, бачачи відмову ченців переходити в уніатство, став наполягати на перевагах унії і виголошував промови, які сильно обурили ченців — іноків, котрі стягли його з амвона та сильно побили, одначе після богословського диспуту ворожість вляглась. Саме в цей час він почав вживати замість прізвища Кунчич (Кунчиць) його шляхетський варіант Кунцевич.

Завдяки особистим контактам отримав багато фундушів від руської шляхти для заснування шкіл, монастирів. Через зростання кількості монахів перевів новіціат з Вільна до Битеня поблизу Слоніма.

Полоцький період Наприкінці 1617 року призначений вікарним єпископом полоцького архієпископа (у Вітебську), а з кінця 1618 року — самостійним полоцьким архієпископом. Першими кроками Кунцевича щодо відродження церковного життя на нових теренах стали відновлення храмів (в тому числі Полоцького Софійського соборів), відкриття церковно-парафіяльних шкіл та «чистка» кліру. В той час він проявив себе як пристрасний прибічник єдності Західної та Східної церков. Його активність викликала неоднозначну реакцію. У жовтні 1618 року при спробі відвідин Могильова, влада міста закрила перед ним ворота і пригрозила розправою. Кунцевич поскаржився польському королю Сигізмунду III Вазі. З непокірним містом жорстоко розправилися: керівників заколоту стратили, на жителів наклали великий штраф і відібрали всі православні церквиМогилев не працює. За даними ПСБ, це відбулося за втручання литовського канцлера Лева Сапіги.

У березні 1620 року єрусалимський патріарх Теофан III, повертаючись після патріаршого візиту з Москви, на прохання київської православної спільноти зупинився в Києві. Після деяких вагань через побоювання репресій з боку польської влади Теофан погодився висвятити православних єпископів, на противагу існуючому уніатському кліру. Це не могло не посилити протиріччя в середовищі християн східного обряду Речі Посполитої. Зокрема єпископом Полоцька був поставлений Мелетій Смотрицький, що було розцінено у Польщі як підбурювання до заколоту і церковного розколу на догоду Туреччині. Зокрема польський король Сигізмунд III писав:

Однак діяльність Мелетія Смотрицького принесла свої плоди. На адресу Кунцевича посипалися звинувачення у переслідуванні православних, на що він змушений був відповісти листом, адресованим Леву Сапезі, який виступив проти методів Й. Кунцевича стосовно православних:

На Кунцевича надходили численні скарги з боку православних стосовно «різного роду звірств». 1623 року у Варшаві відбувся сейм, на якому виступив Лаврин Древинський. Вимагаючи припинити переслідування православних, він сказав:

За свідченням російських істориків, під впливом численних скарг канцлер Лев Сапега, сам прихильник унії, у листуванні з Кунцевичем звернувся до нього з викриттям. В одному з листів писав про те, що його насильницька діяльність щодо закриття православних храмів веде до погибелі людських душ, оскільки Кунцевич залишає християн без обрядів і таїнств, понадто, така його діяльність загрожує державній безпеці польської державиПротоиерей А. Хойнацкий. Православие и уния в лице двух своих защитников, преподобного Иова Почаевского и Иосафата Кунцевича . — 1882. — С. 4. . Сапега, звертаючись до Кунцевича, писав:

У цьому ж листі Кунцевич описує методи, за допомогою яких він діяв. Протягом півроку в храмах Могилева він дозволив здійснювати православні богослужіння, намагаючись умовити людей прийняти унію. Але за цей час до унії ніхто не приєднався. Після цього Кунцевич виганяє всіх православних священників з храмів, вважаючи, що розкольники або схизматики (як він їх сам постійно називає) ображають Бога на своїх молитовних зборах, а замість православного духовенства ставить священників-католиків і храми відкриваються тільки під час католицького богослужіння (весь інший час — закриті). Таким чином Кунцевич вважає, що він захищає свої церковні права. Грецьких ієрархів, священників і ченців, які приїздили до Польщі для духовного окормлення православних, Кунцевич називає самозванцями, розкольниками та турецькими шпигунами в цьому ж листіЛист Йосафата Кунцевича канцлеру Сапезі .

Смерть Йосафата

Приводом для розправи 12 листопада 1623 року став арешт православного священника Іллі, який всупереч заборонам продовжував здійснювати богослужіння в курені за містом, тому що всі православні церкви були закриті владою. 12 листопада, коли архієпископ був на заутренній в соборній церкві, вітебський священник Воскресенської Заручавської церкви Ілля (перед цим підпорядковувався Йосафатові, але потім приєднався до заколотників) часто і без необхідності походжав біля будинку Кунцевича і був затриманий слугами архієпископа, але владика наказав відпустити його. Арешт був представлений як черговий акт гонінь на православних. Підбурювачі вдарили на сполох, розлючений натовп кинувся в покої Йосафата Кунцевича і розірвали його. Закривавлене тіло архієпископа потягли через усе місто Вітебськ до Західної Двіни, куди і скинули тіло.

Чернець Сильвестр, який приїжджав до Вітебська з листами Смотрицького, надалі став архієпископом Могилевської православної єпархії Сильвестром Косовим. Це підтверджується посиланням про походження Косова з Вітебського воєводства: у судових матеріалах серед змовників згадується вітебський міський писар Адам Косів. Чому вітебляни не стали ходити в церкви, повернуті Кунцевичеві, але побудували шопи у вигляді церков ? Прямої відповіді на це питання в документах поки не знайдено. Ніхто з дослідників про це ще не сказав. Так декларувалася неприязнь частини вітеблян до Кунцевича і прихильність до Смотрицького. Однак є ще один фактор — це елемент протестантської, реформаторської церкви. Практично вітебляни в цих знову влаштованих молитовних будинках вже вибирали собі священників (пресвітерів). А те, що Вітебськ був схильний до реформаторських віровчень і обрядів у старі часи — свідчив ще Ієронім Празький у 1413 році, будучи у Вітебську як посланець Яна Гуса.

З матеріалів суду виразно визначається причетність магістрату і заможної частини вітеблян до заколоту проти Кунцевича. Мотиви і дійсні причини цього вбивства королівським комісарам відшукати не вдалося, оскільки основні призвідники зникли. Швидше за все, намірів вбивати і не було, була змова щодо зміщення Кунцевича, проте натовп почав діяти за законами масового несвідомого, які й зробили натовп некерованим. Діяльність Кунцевича з приведення життя білоруської церкви до ідеалів східної канонічної практики XII століття, різке обмеження впливу світських людей на церковні справи привели до значного невдоволення еліти міста Вітебськ, що також стало важливим фактором згоди останньої на зміщення архієпископа та участь у цій змові.

За свідченням очевидців, під час убивства Кунцевича, а також в часі витягнення його тіла з води, мали місце незвичні світлові явищаБриндак І.«В темностях земних Світло засвітило …» // «Жива вода». — 2015. — № 1..

Творчість Кунцевич — автор низки полемічних творів, зокрема «О фальшованю писем словенских», «О старшинстві св. Петра», «О крещенії Владимира», «Катехизис» та ін.

Вшанування пам'яті

Кисіль-Дорогиницький Адам Францішек — писар земський вітебський, став фундатором унійного монастиря на місці загибелі свщмч. Йосафата КунцевичаNiesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona…  — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1738. — T. 2 — S. 520. . Казимир Лев Сапега, дідич, зокрема, Чорнобиля, для виготовлення срібної труни Йосафата Кунцевича надав 63 000 талерівRachuba A. Sapieha Kazimierz Leon Sapieha (syn Leon) herbu Lis (1609—1656) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polskia Akademja Nauk, 1994. — T. XXXV/1, zeszyt 144. — S. 35. . 1 червня 2013 року вступило в силу рішення міської ради Луцька про перейменування вулиці Уляни Громової на вулицю Йосафата Кунцевича. З 1898 до грудня 1944 року (за винятком німецької окупації, червень 1941 — липень 1944) вулиця Йосафата у Львові, тепер вулиця Меретина БернардаOrłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie z planem miasta // Wydanie drugie.— Lwów—Warszawa : Ksiąźnica Atlas, 1925. — 276 s. — mapa. . На прохання УГКЦ, василіянського чину у Литві, Громади українців м. Вільнюса та інших культурних і політичних діячів, Сейм Литви оголосив 2023 рік роком св. Йосафата Кунцевича як апостола єдності Литви, України, Польщі та Білорусі.

Канонізація