Окума

О́кума (, ) — містечко в Японії, в повіті Футаба префектури Фукусіма. Розташоване на сході префектури, на березі Тихого океану. Утворене 1954 року. Основою економіки є сільське господарство та рибальство. В містечку працювали 1 — 4 енергоблоки Першої фукусімської атомної електростанції. Станом на площа містечка становила км². Станом на населення містечка становило осіб.

У 2003 році оціночна чисельність населення становила 10 945 осіб, а щільність населення – 139,07 осіб на км². Загальна площа становить 78,70 км².

Станом на 1 травня 2023 року в місті зареєстровано 10 004 особи у 4852 домогосподарствах. Однак ця цифра значно вища за фактичну, оскільки муніципалітет продовжує вести облік своїх мешканців, незважаючи на їхню евакуацію до поселень в інших частинах країни. Фактична чисельність населення міста у травні 2023 року становила 545 осіб, а станом на 4 серпня 2025 року – 1052 особи.

Географія

Окума розташована на узбережжі Тихого океану в центральній частині Фукусіми. Окума знаходиться в центрі регіону Хамадорі Фукусіми, межуючи з нагір'ям Абукума на заході та Тихим океаном на сході. Вона розташована між містами Наміє та Футаба на півночі, Тамура на заході та Каваучі та Томіока на півдні. У місті розташована атомна електростанція Фукусіма-дайічі.

У межах міста знаходиться гора Хігакуре (日隠山, Хігакуре-яма), висотою 601,5 м над рівнем моря. Через місто також протікає річка Кума (熊川, Кума-гава).

Місто межує на сході з Тихим океаном, на заході з містом Міякодзі в районі Тамура, поблизу гір Абукума, на півдні з містами Томіока та Каваучі, а на півночі з Наміє та Футаба.

Трен високий на заході та низький на сході, з висотою від 695 до 3 м над рівнем моря, і займає площу 15,4 км зі сходу на захід та 6,7 км з півночі на південь. Гори та ліси покривають 65% загальної площі, з яких приблизно 50% належить державі.

Гори Абукума вдаються до моря з трьох пагорбів, відповідно на півдні, в центрі та на півночі міста. Між ними протікають три річки: Кума, Коіріно та Оттозава на сході, з сільськогосподарськими угіддями в їхніх басейнах.

Місцевість Окума Мачі гірська на заході, але рівнинна на сході.

Клімат океанічний, з річною кількістю опадів близько 1200 мм (47 дюймів) і майже без снігу, навіть взимку.

Північ: Сома (48 км), Сендай (104 км) Південь: Івакі (47 км), Міто (142 км) Захід: Коріяма (77 км), Айдзувакамацу (137 км)

Навколишні муніципалітети Фукусіма Футаба Каваучі Намі Тамура Томіока

Демографія Згідно з даними перепису населення Японії, населення Окуми неухильно зростало протягом останніх 40 років, аж до ядерної катастрофи.

| 1920 | 5,790 | 1930 | 6,401 (+10,6%) | 1940 | 6,044 (−5,6%) | 1950 | 8,760 (+44,9%) | 1960 | 8,206 (−6,3%) | 1970 | 7,750 (−5,6%) | 1980 | 9,396 (+21,2%) | 1990 | 10,304 (+9,7%) | 2000 | 10,803 (+4,8%) | 2010 | 11,515 (+6,6%) | 2018 | 10,402 (−9,7%) | 2020 | 10,265 (−1,3%) | 2023 | 10.004 (−2,5%)

Клімат Окума має вологий субтропічний клімат (кліматична класифікація Кеппена Cfa). Середньорічна температура в Окумі становить 12,1 °C (53,8 °F). Середньорічна кількість опадів становить 1329 мм (52,3 дюйма), причому вересень є найвологішим місяцем. Найвищі температури спостерігаються в серпні, близько 24,1 °C (75,4 °F), а найнижчі - в січні, близько 1,5 °C (34,7 °F).

Освіта В Окумі є три державні початкові школи, одна муніципальна державна середня школа та одна державна середня школа, якою керує Рада освіти префектури Фукусіма. Заняття у всіх школах залишаються призупиненими на невизначений термін.

історія Від своєї назви «Кума» і до наших днів Окума історично була прикордонною територією, де змагалися північні та південні держави. Історично Окума відома як північні ворота до прикордонної області Канто-Тохоку.

Через евакуацію до Айдзу-Вакамацу там було відкрито нову початкову та середню школу для дітей Окуми.

Це була «Кума» Під час періоду Куні-но-Міяцуко в першій половині 7-го століття сучасна Окума формувала північний кордон Івакі-Куні-но Міяцуко та північний кордон провінції Така і називалася «Село Кума». Крім того, тоді як Сукегава (сучасне місто Хітачі в префектурі Ібаракі) називалося «Мічінокуті но Кіхе», село Кума називалося «Мічіносірі но Кіхе». Провінція Така була регіональною державою, утвореною в результаті злиття трьох регіонів Така Куні но Міяцуко, Кікута но Міяцуко та Івакі Куні но Міяцуко. Цей регіон має географічну та історичну ідентичність, оскільки в першій половині 20 століття він став джерелом енергії разом із шахтами Хітачі та вугільними шахтами Джобан.

Зі створенням системи Ріцурьо у другій половині VII століття провінція Така була включена до складу провінції Хітачі, а село Кума стало її північним кордоном. Однак у 718 році, на початку періоду Нара, територія на північ від округу Кікута, межа якої пролягає по сучасному Накосо (тунель Хіраґата), була відокремлена від провінції Хітачі та включена до складу провінції Секісіро, яка простягалася від Накосо до Ватарі, а село Кума стало центральним селом провінції Секісіро. Однак близько 728 року провінція Секісіро була включена до складу провінції Муцу.

Епоха «Кумакави» Село Кума у ​​VII столітті було перейменовано на Кумакаву на честь річки, що протікає через цю місцевість, і цей період тривав до кінця війни Босін.

Від заснування сьоґунату Камакура до першої половини періоду Сенґоку Кумакава стала територією клану Сіреха та утворювала південний кордон їхньої території.

Однак у другій половині періоду Сенгоку клан Сіреха був розгромлений кланом Сома. Панування клану Сома тривало з другої половини періоду Сенгоку до кінця війни Босін, а Кумакава стала південним кордоном території клану Сома. Кордоном між кланами Сома та Івакі в період Сенгоку, а також кордоном між володіннями Сома-Накамура та Івакі-дайра в період Едо було місто Йономорі, розташоване на сучасному кордоні між містами Окума та Томіока. Наприкінці періоду Сенгоку Кумакава служила буферною зоною між кланами Сома, Івакі та Тамура. Коли територія Тамура стала васальним володінням Дате Масамуне, який продовжив свою експансію всупереч Тойотомі Хідейосі, клан Сома разом з кланом Івакі рушив на захід з Кумакави, щоб вторгнутися на територію Тамура. Цей маршрут зараз відомий як Національна автомагістраль 288.

У період Едо, за часів сьоґунату Токуґава, Кумаґава перейшла під контроль династії Накамура, а на Хамакайдо (нині Національна автомагістраль 6) було засновано поштове місто, яке процвітало як поштове місто під назвою Кумаґаваджуку.

Це була «Окума» Війна Босін та запровадження системи міст і сіл 22 вересня 1868 року домен Сома Накамура зазнав поразки від військ уряду Мейдзі у війні Босін. В результаті колишня територія домену Накамура, включаючи Кумаґаву, була передана префектурі Івакі. Після скасування феодальних володінь та створення префектур 29 серпня 1871 року Кумаґава спочатку належала префектурі Накамура, але 9 січня 1872 року префектури Накамура та Тайра (раніше домен Івакі Тайра) були об'єднані, утворивши префектуру Івасакі. 21 серпня 1876 року префектура Івасакі була об'єднана з префектурою Фукусіма (Накадорі) та префектурою Вакамацу (Айдзу) і з того часу є частиною префектури Фукусіма.

1 квітня 1889 року: Із запровадженням системи місто-село, села Оно та Кумамачі були створені в окрузі Шіоба.

1 квітня 1896 року: Окрузи Шіоба та Нараха були об'єднані, утворивши округ Футаба.

22 листопада 1904 року: Відкрито станцію Оно на лінії Джобан.

1 листопада 1954 року: Міста Ооно та Кумамачі були об'єднані, утворивши місто Окума.

Період швидкого економічного зростання

Внаслідок швидкого економічного зростання гірничодобувний регіон, що простягався від Сукегави (місто Хітачі) до Йономорі (шахта Хітачі та вугільні басейни Джобан на початку 20 століття), занепав. Нафта та атомна енергетика почали замінювати вугілля як нові джерела енергії. У цей період швидкого економічного зростання 29 вересня 1967 року в Окумі розпочалося будівництво АЕС Фукусіма-дайічі, що належить Токійській електричній компанії (урочисте відкриття відбулося 26 березня 1971 року). Через два дні, 1 жовтня 1967 року, було електрифіковано всю лінію Джобан, завершивши електрифікацію між станцією Тайра (сучасна станція Івакі) та станцією Іванума. Таким чином, Окума стала найпівнічнішою «енергетичною зоною». Мешканці регіону Йономорі, включаючи Окуму та Наміє, які раніше переїжджали до інших районів на зимові роботи, коли сільське господарство було недоступне, тепер могли працювати цілий рік на атомних електростанціях. Атомні електростанції вважалися «богами долі» для мешканців, забезпечуючи стабільну зайнятість та значні субсидії.

Після відкриття АЕС Фукусіма-дайічі та закінчення періоду швидкого економічного зростання в Окумі продавалися як сувеніри «ядерні монакі» (різновид бутерброда з квасолевим джемом) із зображенням АЕС Фукусіма-дайічі. У 2006 році інцидент у лікарні Оно символізував дефіцит медичної допомоги та проблему депопуляції.

Аварія та реконструкція АЕС Фукусіма-дайічі

11 березня 2011 року в Окумі стався Великий східно-японський землетрус, завдавши збитків магнітудою понад 6 балів за шкалою Ріхтера. Землетрус спричинив вибух водню на блоці №1 АЕС Фукусіма-дайічі о 15:36 12 березня. Щоб уникнути радіаційного опромінення, мешканці були змушені евакуюватися, починаючи з 13 березня, багато хто переїхав до муніципальної гімназії Тамури у Фунабікі, Фунабікі-чо, Тамура, префектура Фукусіма, де було встановлено тимчасову ратушу. (Інших евакуйованих та місця евакуації також було розосереджено.) 14 березня об 11:01 на блоці №3 АЕС Фукусіма-дайічі також стався вибух водню.

Після 3 квітня тимчасову міську ратушу та евакуйованих мешканців перевели до другої будівлі Ойтемачі міської ради Айдзувакамацу в районі Сакаемачі міста Айдзувакамацу, префектура Фукусіма. 5 квітня на новому місці відкрилося відділення муніципального управління Айдзувакамацу (спільно з Радою соціального забезпечення Окуми та Торгово-промисловою палатою Окуми). В середині квітня в Айдзувакамацу відкрилися початкова школа, середня школа та дитячий садок. (Початкова школа та дитячий садок були філіями початкової школи Окуми та дитячого садка Окуми, які були утворені шляхом об'єднання існуючих місцевих шкіл та дитячих садків, а середня школа була філією існуючої школи.)

Після визначення як зона попередження

Після аварії на атомній електростанції будівлю ратуші та мешканців евакуювали до прилеглих районів. З 22 квітня 2011 року по 9 грудня 2012 року ця територія була визначена як зона обмеженого доступу, вхід до якої заборонено всім мешканцям, окрім працівників, які виконують дезактивацію, видалення завалів та ремонтні роботи. Опівночі 10 грудня 2012 року ця територія була перетворена на «зону ускладненого повернення» (куди вхід та тимчасове повернення мешканців, окрім працівників, як і раніше заборонені; проте тимчасове повернення (без ночівлі) може бути дозволено протягом дня, у визначені дні або за домовленістю; це відповідає колишньому проживанню 96% від загальної чисельності населення), «зону обмеженого перебування» та «зону підготовки до евакуації». (де тимчасовий в'їзд та повернення протягом дня дозволені лише з дозволу міської ради, але не ночівля; загалом це відповідає колишньому проживанню 4% від загальної чисельності населення). Накази про евакуацію для «зони обмеженого перебування» та «зони підготовки до евакуації» були скасовані опівночі 10 квітня 2019 року. Наказ про евакуацію для «зони утрудненого повернення» навколо станції Оно також був скасований опівночі 5 березня 2020 року. О 9:00 ранку 8 березня 2021 року додаткові зони були відкриті для громадськості, а 30 листопада 2021 року вся «Визначена зона відновлення та ревіталізації бази» була відкрита для громадськості о 9:00 ранку. 30 червня 2022 року наказ про евакуацію для всієї «Визначеної зони відновлення та ревіталізації бази» був скасований.