Олексій Валентинович Татаров (, Київ — † , Київ), український художник, бард.
Художник Олексій Валентинович Татаров народився 30.03.1940 р. у сім'ї київських творчих інтелігентів: батько свого часу навчався в художньому інституті, мама закінчила консерваторію по класу фортепіано. Однак син художніх нахилів особливо не проявляв. Та коли в 12 років опинився в дитячому санаторії, і там, щоб зайняти дітей, «видали» пластилін, виліпив Тараса Бульбу. Чомусь саме цей образ уявився, і вийшов дуже схожим і переконливим. Отож, до художньої школи вступив із твердим наміром вчитися на скульптора. У 10-му класі доля звела О. Татарова з молодим тоді вчителем Володимиром Павловичем Луцаком, який став його наставником і порадником. Затим був художній інститут і, здавалося, — прямий шлях до втілення мрії. У 1962 році все раптово змінилося: після відомого «вибуху» Микити Хрущова під час виставки з нагоди 30-річчя Московської спілки художників надійшла вказівка — із творчих вишів України вигнати п'ятьох студентів!
Але щоб поновитися, треба було пройти виховання працею — півроку попрацювати учнем токаря чи слюсаря на «Більшовику».
(Одну з мозаїк О. Татарова — «Олені» — можна побачити в підземному переході метрополітену на станції «Майдан Незалежності».) Пізніше О. Татаров зрозумів, що його справжнє покликання — живопис. Цікаво, що на його роботах позначилося «мозаїчне» минуле — картини ніби зіткані з невеличких яскравих клаптиків, які в гармонійному поєднанні створюють певний настрій і сюжетність. Спочатку О. Татаров писав пером і тушшю, і то було поєднання мистецтва і великого терпіння. Ті перші роботи особливо вражають витонченістю. Поступово почав освоювати пензлі, кольорову туш, затим перейшов на фарби…
О.Татаров працював для себе, аж поки друг-учений, лауреат Ленінської премії, не витягнув картини у «світ», влаштувавши першу виставку у столичному Інституті генетики. Подібних виставок для наукової, а згодом і творчої інтелігенції було немало, і не лише у Києві. З творчістю О. Татарова знайомилися у Москві, у Петербурзі, в Кишиневі. У 1996 р. друзі запросили його до США, де з великим успіхом пройшла презентація його робіт.
Бард Яскрава бардівська сторінка у житті О. Татарова з'явилася у сорок три роки імпульсивно, але, мабуть, закономірно. Він дуже любив пісні Володимира Висоцького, і коли великий поет і співак помер, пережив страшенне потрясіння.
Пісні писав на тому ж емоційному надриві, що й Володимир Висоцький. До процесу долучилася вірна дружина Олександра Василівна — Сашенька. Так з'явилася музична поема за творами Михайла Булгакова — як самобутнє і яскраве доповнення до вже існуючого живописного циклу. Так народилася півторагодинна художньо-музична композиція, присвячена творчості відомого живописця Павла Філонова, послідовником якого є О. Татаров. Концертну діяльність талановитого подружжя з Києва «благословив» петербуржець «фотограф милістю Божою» Михайло Леонов. У Пітері в залі для співу палацу графині Паніної відбувся особливо пам'ятний концерт — презентація бард-поеми на 45 хвилин. Ще один — у Києві на балконі театру на Подолі — на річницю від дня народження великого Михайла Булгакова.
Посилання
Олексій Татаров: «Картини для мене — як і пісні: пишу, бо без цього не можу». Журнал ХОБІ. Світ наших захоплень, м. Київ, м. Кіровоград (всеукраїнський журнал), червень 2006, Людмила Момот, стор. 18—25. Портрет О. Татарова роботи Виставка робіт О. Татарова у КПІ Галерея робіт О. Татарова на DeviantArt Робота О. Татарова у колекції Гриньових Про портрети В. Висоцького роботи О. Татарова Портрет В. Висоцького роботи О. Татарова Портрет А. Химка роботи О. Татарова Про пісні О. Татарова Пісня «Коняги», автор О. Татаров