Ан-Луї Жироде де Русі-Тріозон (; 5 січня 1767, Монтаржи — 9 грудня 1824, Париж) — французький художник доби класицизму, що перейшов на помірні позиції французького романтизму. Робив історичні полотна, портрети, працював в батальному жанрі. Книжковий художник, працював в техніці літографія.

Життєпис Народився в провінції. Отримав дещо незвичне для чоловіка ім'я — на честь Св. Анни та Луї — Анн-Луї. Збережені свідоцтва, що полюбляв музику і навіть грав на скрипці. Мав художні здібності.

Навчання в Парижі Перебрався в Париж, де у 1785 р. став учнем Жака-Луї Давіда, серед учнів Давіда — подавав великі надії. Виробився в чудового малювальника. Вже у 1787 р. отримав Римську премію та право на подорож до Італії. Але був діскваліфікований за сторонню допомогу під час готування конкурсного твору (на сторонню допомогу існувала заборона). Знову взяв участь у конкурсі у 1788 р., але отримав тільки друге місце від прискіпливого журі. Втретє взяв участь у конкурсі у 1789 р. і таки отримав перше місце та Римську премію.

Італійський період

Ан-Луї Жироде відбув у Рим, а влітку 1789 р. в Парижі вибухнула французька революція. Його виганяють з антиреволюційно налаштованої Папської держави і для художника починаються вимушені мандри по провінційних містечках італійських князівств. Він не належав до французьких аристократів, але на відміну від співвітчизника Жака Реаттю не повертався у Францію до кінця революції. Так він оминув небезпеку власному життю і необхідність ламати себе під вимоги стилю революційний класицизм.

Він починав як представник класицизму і здатен використовувати як його форми, так і пафос, про що свідчить полотно «Патріот Гіппократ відмовляє посланцям Персії». Але прихильника музики і насолод більше приваблюють інші сюжети — міфологія, кохання, милування молодістю та її дарами. Серед картин італійського періоду — «Сон Ендіміона», де митець віддає певну перевагу міфології та насолодам, ніж суворим римлянам, ніж вимогам служіння суспільній користі чи абстрактним ідеалам революції.

Повернення до Парижу

Після стабілізації політичної ситуації у Франції художник у 1795 р. повернувся в Париж. У влади — нові люди, що потребують поклоніння та портретів. Ан-Луї Жироде починає працювати портретистом.

Особливістю його портретної манери стають непослідовність в дотриманні настанов класицизму, внесок романтичної схвильваності, точне відтворення непривабливих рис портретованих без їх ідеалізації (портрет Шатобріана на тлі руїн Риму). Робить він і портрети відомих військових, наділяючи їх стриманими рисами героїки чи холодного офіциозу (Наполеон Бонапарт в коронаційному одязі). Серед портретованих — і вороги республіканської Франції (ватажок повстанців Вандеї — Жак Кателіно), і пересічні громадяни трагічної доби Франції, і екзотичні фігури негрів, підняти ідеями Просвітництва до рівня учасників європейської історії.

1812 року він став спадкоємцем майна, і матеріальні статки притішили творчі пориви митця, що перестав надавати перевагу живопису і зосередився на малюванні, графіці, теоретичних творах, веде спосіб життя забезпеченої людини. Зробив Ан-Луї Жироде і спробу як художник-декоратор — створив фрески у замку Комп'єн. Працював викладачем і мав учнів.

З часом почав звертатися до батального жанру і орієнталізму. Зміцніли і розкрилися колористичні здібності Ан-Луї Жироде, що почало вигідно виділяти навіть етюди митця на тлі епігонів Жака-Луї Давіда та художників французького предромантизму.

Помер у Парижі 9 грудня 1824 і був похований на кладовищі Пер-Лашез.

Вибрані твори

«Сини Іакова впізнають Йосипа» «Аврора подає дзеркало Данаї» «Сон Ендіміона» «Луї д'Ельбе, голова королівських військ», розстріляний революціонерами «Жак Кателіно́, голова контрреволюційних повстанців Вандеї» «Жан-Батіст Беллє», 1798 р. Ермітаж, Петербург «Автопортрет»,1790-ї рр. Ермітаж, Петербург «Оголена мадемуазель Ланже як Венера», 1798р «портрет Шатобріана на тлі руїн Риму», Сент Мало, Бретань, Франція «Оссіан приймає душі загиблих патріотів Франції», 1801 р., Мальмезон «Барон Жан Домінік Ліре», 1804 р. Лувр. «Поховання Атали», (за повістю Шатобріана), 1808 р. Лувр. «Наполеон Бонапарт в коронаційному одязі», 1812 р. «Карло Марія Буонапарте, батько Наполеона» «Придушення французами повстання в Каїрі 26 жовтня 1798 р.», 1810 р. Версаль. «Шарль Мельхіор Артюс, маркіз де Боншамп» «Галатея і Пігмаліон», 1819 р. Лувр. «Жіноча голівка в червоному тюрбані», Ермітаж, Петербург

Див. також Просвітництво Революційний класицизм Романтизм Орієнталізм

Примітки

Джерела Leroy, P.-A., Girodet-Trioson, peintre d'histoire, 1767—1824, H. Herluison, Orléans, 1892 Sylvain Bellenger (Hrsg.): Girodet 1767—1825. Ausstellungskatalog, Gallimard-Musée du Louvre, Paris 2005, ISBN 2-07-011827-4. Pierre Alexandre Coupin (Hrsg.): Oeuvres posthumes de Girodet-Trioson. 1829. Jean-Philippe Breulle (Hrg.): Dictionnaire de la peinture française. Larousse, Paris 1991, ISBN 2-03-740011-X. Au delà du maître, Girodet et l'atelier de David. Ausstellungskatalog der Somogy éditions d'art. 2005, ISBN 2-85056-893-7.