Скіфське озброєння — зброя кочового народу скіфів, які жили у VII—III ст. до н. е. на землях Великого Євразійського Степу, тобто теперішньої України та Середньої Азії, а згодом, до ІІІ ст. н. е., в Криму і називали себе «сколотами». Справжню сутність способу життя скіфів грецький історик Геродот висловив короткою фразою: «Кожен з них — кінний стрілець». Зброя становила неодмінну приналежність кожного скіфського чоловіка, а нерідко і жінки. Спорядження скіфських воїнів було досить складне і перебувало в прямій залежності від віку, соціального стану, достатку тощо. Більшу частину свого життя скіфи проводили в походах і битвах. Цей образ життя змушував їх постійно вдосконалювати свою зброю. Озброєння скіфського воїна складалося зі спису, короткого меча (акінака), кинджала, бойової сокири (Сагаріс), дротиків, лука з отруєними стрілами.
Скіфське озброєння
Головною і найбільш розповсюдженою в Скіфії зброєю були лук та стріли, що однаково успішно використовувалися і в бою, і на полюванні. Вістря стріл — чи не наймасовіші знахідки у похованнях представників різних прошарків скіфського суспільства: від могил царів до пересічих общинників. Саме скіфський лук неодноразово згадується у творах античних авторів. Так, у давніх схоліях до «Іліади» Гомера описується скіфський спосіб стрільби з лука і його тятива з кінського волосу, і там же їй протиставляється воляча тятива критян. У цих же схоліях є цікаві дані про засоби стрільби з лука, які застосовували скіфи. Наприклад, тятива натягувалась до плеча. Іншим способом було натягнення тятиви до грудей, як це робили міфічні амазонки. При цьому способі жінкам заважала стріляти ліва грудь, тому дівчатам у дитинстві їх припалювали. Зі скіфами пов'язував, як свідчать давні схолії до «Одісеї», «криві луки» давньогрецький поет Анакреонт. Пліній старший навіть стверджував що «луки співчувають скіфам, а ліри і флейти-еллінам».
Раби-лучники скіфського походження виконували в Афінах роль поліцейських і водночас лучники з'явилися в грецькій армії. А грецький оратор першої половини 4 ст.до н. е. писав, що після перемоги на марафонському полі афіняни зібрали загін вершників із 300 осіб і купили (можливо найняли) 300 скіфів лучників.
Незважаючи на очевидну перевагу лука в бою, в Стародавній Греції лук і стріли не стали масовим видом озброєння. Із багатьох зображень воїнів і батальних сцен не можна виділити грецьких солдат із луками. Зазвичай з цим видом озброєння зображено піших або кінних воїнів, одягнених у «скіфський» або «перський» костюми.
Про оригінальне використання скіфами луків писав Плутарх — «Чи скіф, коли п'є, не торкається часто до лука і не пощипує тятиву, закликаючи цим зникаючу від сп'яніння свідомість?»
Самі луки не зберігаються в землі. Дослідники виявляють лише скляні пластинки, які примотували до дерев'янної основи для збільшення сили натягування, та кістяні прикраси кінців лука. Але форма складного скіфського лука відома з зображень на античних монетах, живописних сюжетах розписів у склепах і на творах торевтики. Наприклад, на чаші з кургану Куль-Оба скіф натягує тятиву, переламуючи лук через ногу. Це чи не найчіткіше зображення скіфської зброї. Воно повністю відповідає опису, залишиному Аміаном Марцелліном «У той час, як луки у всіх народів гнуться з гнучкого дерева, луки скіфські…вигенуті з обох боків широкими і глибокими всередину рогами, мають вигляд місяця під час ущербу, а середину розділяє прямий і круглий брусок».
Однією з особливостей скіфських луків були загнуті до краю кінці. Так їх зображено на всіх предметах торевтики, про них нагаував і Есхіл. Серію знахідок становлять спеціальні прикраси з кістки або рогу, виконані у звіриному стилі і призначені саме для прикрашення кінців лука.
Скіфські складні луки були невеликими, їх довжина становила від 60 до 70 см. Хоча дослідники не виключають використання скіфами і довгих луків. Попри висловлені припущення, скіфи не виготовляли луки з рогів, принаймні, такі знахідки досі невідомі.
Стріли складалися із трьох частин — вістря, древка та оперення. Довжина їх становила 40-70 см, хоча відомі такі знахідки стріл завдовжки до 80 см, що доводить можливість використання скіфами довгих луків.
Бронзові вістря стріл виробляються у ремісничих центрах — ними були лісостепові скіфські городища, на більшості з яких зафіксовано рештки металообробного ремесла, а також у античних містах Причорномор'я. Ливарні форми для відливання стріл було знайдено біля сіл Стайки і Букрин на Київщині, а також в місті Ольвія. Рідше зустрічаються вістря стріл, створені ковалями з заліза, а також виточені із кістки, які використовували, ймовірно, на полюванні.
Вістря стріл — найчисленніші знахідки у скіфських похованнях. Вони присутні майже у всіх чолоівчих, багатьох жіночих, і, подекуди, дитячих скфіських могилах. Кількість їх може коливатися від одного або кількох до декількох сотень. В одному з поховань їх було виявлено понад тисячу. Зрозуміло, що потреба у стрілах існувала постійно. Недарма під час досліджень ремісничих центрів знаходять багато незаточених наконечників-напів фабрикатів. Висловлюється думка, що пограбування могил у давнину здійснювалося саме для добування наконечників стріл.
Досконала форма, чудові аерохарактеристики скіфських луків зумовили їх використання на широких просторах Євразії. Один із наконечників скіфського типу було знайдено навіть на полі відомої Марафонської битви у Греції.
Для носіння луків скіфи використовували сагайдаки, які зазвичай робили із дерева або шкіри, тому в землі вони збереглися погано. У звітах археологи лише відзначають невиразні фрагменти із зотлілого дерева або шкіри. У могилах пересічних скіфів, як правило, знаходять по одному сагайдачному набору, дуже рідко — два. У курганах із похованням представників більш високих суспільних прошарків таких наборів більше. У похованні кургану Товста могила, наприклад, їх було 4, а у П'ятибратному кургані біля станиці Єлизаветинська в різних місцях гробниці було виявлено 16 скупчень стріл, у Бердянському кургані — 9.
Спеціальна кишеня для стріл закривалася у сагайдака кришкою, щоб не псувалось оперення. Такі кришки мали застібку у вигляді кістяних або бронзових стрижнів із перехватом посередині для захвату ремінця, іноді прикрашеними візерунками тварин. Відомі й простіші застібки з кістки у вигляді невеликих «грибочків» із виточеною під шапочкою канавкою для ремінця.
Залежно від статку власника, сагайдаки прикрашалися бляшками з бронзи або дорогоцінних металів, зазвичай із фігурками тварин. Вони могли розташовуватися по периметру або в центрі. Мабуть, роль такої прикраси виконували хрестоподібні бляхи із зображеннями котячого хижака.
Наступальна зброя скіфів
Списи і дротики
Списів і дротиків відомо понад тисячу. Їх клали у могилу навіть пересічним воякам, тобто це була звичайна зброя ближнього бою для переважної більшості війська. Зазвичай в могилу клали 1-2 списи або спис і дротик.
Можна уявити, як після обстрілу ворога стрілами з великої відстані, при наближенні до нього, дротик використовувався як метальна зброя, а списом довершували справу у безпосередньому контакті з ворогом. Звичайна довжина списів і дротиків — в межах 2 метрів, лише окремі екземпляри завдовжки до 3 метрів. Такі списи незручні у ближньому бою і, ймовірно, їх використовували вершники як колючу піку. Короткі списи були не тільки колючою зброєю, ними фехтували, як фехтують жердинами у східних єдиноборствах, тому разом із бойовим лавролистим лезом, яким кололи і рубали, на протилежний кінець деревка надягався залізний наконечник циліндричної або конусної форми. Тобто, і тильна частина списа могла мати вирішальне значення у бою.
Спис використовувався в кінному і пішому бою, міг бути як колючою, так і метальною зброєю. Скіфські списи мали довжину 1,7-2,2 м, залізні наконечники і залізні підтікання, які надягали на нижній кінець древка. В VI–V вв. до н. е. застосовувалися списи з досить тонкими і легкими наконечниками лавролистної форми. В IV–III ст. до н. е. більшість скіфських списів мали наконечники з довгим пером гостролистої форми, ромбічними або овальним в розрізі. Наприкінці IV в. до н. е. у скіфів з'явилися т.зв. «Штурмові» списи, довжина яких дорівнювала 2,5-3,1 м. Залишки одного з таких списів були виявлені на Нікопольщині при розкопках Страшної Могили (курган № 4). «Штурмовими» списами кінний воїн міг битися з кінним противником, а також вразити пішого ворога, озброєного мечем або коротким списом, залишаючись при цьому поза межами досяжності. В бою короткий спис тримали в одній руці, а довгий («штурмовий») брали обома руками.
Мечі та кинджали
На території Скіфії виявлено понад 400 мечів і кинджалів. Треба відзначити, що як поховальний інвентар ця холодна зброя використовувалася тільки у похованні царів і знатних воїнів. Про це свідчать і висота курганів, де вони були знайдені, і багатство могил. Найчастіше мечі знаходять разом із коштовним захисним обладунком — панцирами, шоломами, що було недоступним рядовому населенню.
Зазвичай скіфські мечі і кинджали мають лезо, загострене з обох боків. Лише 10 із відомих екземплярів мають один загострений кінець. Протягом свого існування цей вид зброї зазнавав змін лише в окремих частинах руків'я — перехресті і вершині, що стало основою для розробки їх типології і датування. Зокрема, у V в. до н. е. з'являються антеноподібні і зооморфічні верхів'я та овальні, з поглибленням у нижній частині хрестовини. В IV в. до н.е. верхів'я скіфських мечів стають частіше овальні, хрестовини — трикутними (серцеподібними).
Довжина скіфського меча коливалася у межах 50-60 см, але були мечі і більшої довжини, а окремі екземпляри мали лезо завдовжки до 1 м. Залежно від довжини, мечі дозволяли ефективно битися у пішому та кінному боях. Скіфський меч (акінак) мав довжину 40-60 см, ширину — 4,5-6 см. Руків'я меча складалася з t:навершя, власне руків'я і хрестовини (ефеса). Скіфські мечі VIII–VI ст. до н. е. мали брускоподібні або прямокутні навершя і хрестовини з прямим верхнім і округленим нижнім краєм. Хронологічній прикметою є також петля на верхньому краї руків'я.
Носили мечі і кинджали у піхвах з дерева, обтягненими шкірою. Шкіру часто прикрашали аплікацією з золотими пластинками. Дерев'яні піхви мечів рядових скіфів обтягувалися розфарбованої шкірою. Вихід з піхов називається гирлом. Від їх верхньої частини убік відходила лопать, на якій меч прикріплювався до поясу. На кінцях піхов були розширення — бутероль. Найчастіше вони були невеликими, але іноді зустрічаються піхви з бутероллю досить значних розмірів, як, наприклад, піхви меча з кургану Солоха. Піхви і руків'я мечів знатних скіфів обкладалися золотими пластинами. Характерно, що сюжети на піхвах деяких мечів (Чортомлик, Єлизаветівка, Товста Могила) повторюються, утворюючи серію. Судячи із зображень, скіфські мечі носилися з правого боку, ближче до середини пояса.
Мечі використовувалися скіфами як зброя, що коле, так і зброя, що ріже. Зброєю, що рубає у кінних скіфів були довгі мечі. Короткі мечі, насамперед, служили колючою зброєю. В VI–V вв. до н. е. існували мечі з клинками двох форм: з майже паралельними лезами і у вигляді трикутника з досить широкою основою. В IV–III ст. до н. е. клинки більшості мечів мали форму трикутника з вузьким підставою, витягнутого до вершини. Крім них під час ближнього бою скіфські воїни використовували також кинджали, які мали довжину 30-40 см. Відома знахідка скіфського кинджала на території м. Нікополя, в похованні скіфа-общинника.
На території Нікопольського району відомі знахідки піхов, руків'я і залишків клинків скіфських мечів IV в. до н. е. (Чортомлик, Товста Могила, Хомина Могила, група шахти № 22, Капулівка та ін.). Ці мечі належали як знатним, так і простим скіфам. Однак, меч все ж, в основному, був зброєю знаті і царських дружинників.