Операція «Епсом» () — наступальна операція британських сил під час битви за Кан у період з 26 по 30 червня 1944 року. Метою операції ставилося оточити німецькі війська в місті Кан.
Після невдачі операції «Перч» та розгрому під Вілле-Бокаж, командування 2-ї британської армії перейшло до підготовки до чергового великого наступу на Кан, операції під назвою «Епсом». Напередодні, 25 червня, 30-й корпус розпочав операцію «Матліт», підготовчу фазу до операції «Епсом», маючи завданням захоплення узвишшя Рорей, населених пунктів Фонтене-ле-Пенель, Тессель, Бреттевіль і Жувіньї-сюр-Сель.
26 червня 8-й корпус, після потужної вогневої підготовки наступу, розпочав основну фазу операції «Епсом», намагаючись опанувати висоти навколо Бреттвіль-сюр-Лез південніше Кана. I та 30-й корпуси діяли на другорядних напрямках, сковуючи сили вермахту по всій лінії зіткнення. Протягом наступних двох днів британські частини вибили німецькі війська на значній площі та подолавши Одон, створили плацдарми на східному березі річки. До 30 червня сторони вели затяті бої за утримання вигідних позицій та вводили в бій свої резерви, намагаючись поліпшити стан своїх військ. Ціною застосування своїх останніх резервів німці змогли зупинити британський наступ. Однак, під час битви командування вермахту виснажило свої сили, більше резервів для удару по плацдармах у Нормандії, як це планувалося німцями, у них не лишилося. Більш того, усі наявні німецькі танкові війська билися на канському напрямку й не могли бути перекинути проти 1-ї американської армії.
Історія
Передумови
Місто Кан займало стратегічно вигідну позицію в смузі висадки морського десанту союзників і грало виняткову роль у системі транспортних комунікацій на нормандському узбережжі Франції. Місто було, по-суті, головною зв'язувальною ланкою між півостровом Котантен та Францією. Тому, за планом вторгнення, важливість захоплення Кана визначалася на усіх рівнях командування, як найголовніше завдання для британців, тому що заволодіння цим містом відкривало шляхи для подальшого просування союзників у загальному напрямку на Париж.
6 червня 1944 року, в День Д, на розташований на найсхіднішому фланзі всієї зони висадки союзних військ, за 12 км від Кана плацдарм «Сорд», висадилася 3-тя британська піхотна дивізіяWilliams, Andrew (2004). D-Day to Berlin. p. 24, London: Hodder. ISBN 0-340-83397-1. OCLC 60416729.Wilmot, Chester (1997) . The Struggle For Europe. Ware, p. 273, Hertfordshire: Wordsworth Editions Ltd. ISBN 1-85326-677-9. OCLC 39697844., посилена 27-ю окремою танковою бригадою, 1-ю бригадою спеціальних операцій (з французькими командос) і додатковими силами, в тому числі підрозділами 79-ї бронетанкової бригади.
Втім, 3-тя дивізія, зіткнувшись з опором німецької 21-ї танкової дивізії, не змогла здобути Кан у перший день десантної операції, як це було визначено планом операції «Нептун». Наступного дня командування 2-ї британської армії, посиливши свої сили та здійснивши перегрупування ударного ешелону розпочало операцію «Перч», намагаючись спочатку оточити Кан, а потім оволодіти містом і зачистити його від німців. I корпус охоплював місто з північно-східного напрямку, XXX британський корпус обходив Кан з південно-західного напрямку.
Війська I корпусу були зупинені 21-ю танковою дивізією, а атака XXX корпусу західніше від Кана була зупинена перед Тії-сюр-Сель підрозділами танкової дивізії «Лер» генерал-лейтенанта Ф. Баєрляйна. Частина 7-ї бронетанкової дивізії, скориставшись проміжком у німецькій обороні поблизу Комон-л'Еванте, опанувала Вілле-Бокаж. Однак, унаслідок танкового бою за цей населений пункт авангард 7-ї бронетанкової дивізії потрапив у засідку, зазнав великих втрат і до 17 червня був вибитий з міста. Лінія зіткнення сторін стабілізувалася на здобутих рубежах та позиціях, британські та німецькі війська розпочали маневр силами та засобами, маючи за мету поліпшення свого положення.
Планування
Німецький задум 20 червня командувач групи армій «B» генерал-фельдмаршал Ервін Роммель отримав наказ Гітлера розпочати контрнаступ проти союзників між містами Комон-л'Еванте та Сен-Ло. Метою наступу було пробити коридор між американським та британським плацдармами, зайняти місто Байо (взято британськими військами 7 червня) та вийти на узбережжя на цьому напрямку, розбивши противника на дві частини. Для виконання завдання контрнаступальної операції виділялося п'ять танкових дивізій: чотири танкові дивізії СС та одна сухопутних військ. II танковий корпус СС СС-обергруппенфюрера Пауля Гауссера, що складався з 9-ї танкової дивізії СС «Гогенштауфен» СС-группенфюрера Вільгельма Біттріха та 10-ї танкової дивізії СС «Фрундсберг» СС-бригадефюрера Гайнца Гармеля, котрі нещодавно прибули зі Східного фронту, наступав у першому ешелоні ударного угруповання. 1-ша танкова дивізія Лейбштандарте-СС «Адольф Гітлер» СС-бригадефюрера Теодора Віша, 2-га танкова дивізія СС «Дас Райх» СС-бригадефюрера Гайнца Ламмердінга та 2-га танкова дивізія вермахту генерал-лейтенанта Генріха фон Лютвіца наступали в другому ешелоні. Основними танками в цих формуваннях були Pz-IV та «Пантери», яких підтримували штурмові гармати «штурмгешуц» та незначна кількість важких танків «Тигр».
Британський задум 18 червня генерал Монтгомері видав командувачу 2-ї британської армії Майлзу Демпсі розпорядження розпочати підготовку до нового наступу з метою захоплення Кана. За планом операції «Епсом» через чотири дні I та XXX корпуси мали атакувати на захід від Кана, перш ніж 22 червня VIII корпус не завдасть головного удару з плацдарму на річці Орн, у загальному напрямку на схід від Кана. Однак, незабаром стало зрозуміло, що VIII корпус не зможе сконцентрувати визначену кількість військ на невеликому Орнському плацдармі, отже наступного дня план було переглянуто. Перша частина наступу мала розпочатися за три дні до головного штурму. 51-ша (Високогірська) піхотна дивізія (I корпус) отримала наказ завдавати удар на південь від Орнського плацдарму, щоб запобігти підрозділам 21-ї танкової дивізії німців здійснити маневр. Паралельно, за день до початку операції «Епсом» вступав у дію план операції «Марлет», за яким 49-та (Вестрайдська) піхотна дивізія з 8-ю бронетанковою бригадою починала наступ, маючи за мету захопити висоти південно-західніше плацдарму та в такій спосіб забезпечити правий фланг VIII корпусу.
Основну роль в операції «Епсом» відводили новоприбулому VIII корпусу лейтенант-генерала Річарда О'Коннора. VIII корпус, що складався з 60 244 осіб, розпочинав наступ з плацдарму, захопленого та утримуваного 3-ю канадською піхотною дивізією. Кінцевою метою наступу були узвишшя поблизу Бреттвіль-сюр-Лез, південніше Кана. Вогневу підтримку VIII корпусу забезпечували 736 гармат, а також корабельна артилерія трьох крейсерів та монітора «Робертс». Підтримку з повітря в ході операції мали забезпечити 250 бомбардувальників Королівських ПС.
За результатами успішності наступу VIII корпусу, згодом мав перейти в атаку I корпус, який одночасно розпочинав дві операції з підтримки, під кодовими назвами «Аберлур» та «Оттава». За першою сили 3-ї британської піхотної дивізії, за підтримки канадської піхотної бригади, переходили в наступ з півночі на Кана; за планом «Оттава» 3-тя канадська піхотна дивізія та 2-га канадська бронетанкова бригада просувалися на селище та аеродром Карпіке. Спочатку планувалося розпочати наступ 22 червня, але «Епсом» була відкладено до 26 червня, через брак сил та техніки.
Операція «Матліт»
О 4:15 25 червня 49-та (Вестрайдська) піхотна дивізія, підтримувана 8-ю бронетанковою бригадою та 250 гарматами, розпочала операцію «Матліт», завдавши удару на стику танкової дивізії «Лер» та 12-ї танкової дивізій СС. Відразу зав'язався бій на перший визначений на напрямку наступ дивізії об'єкт — муніципалітет Фонтене-ле-Пенель, який точився протягом усього дня, але впертий опір солдатів вермахту та Ваффен-СС перешкоджав його захопленню. Бої тривали з перемінним успіхом, але до вечора 49-та дивізія так і не змогла дістатися до селища Роре, залишивши місцевість, що домінувала над правим флангом VIII корпусу під контролем противника. В результаті бої перетворилися на серію запеклих бойових дій між британцями та німцями, які завершилися аж 1 липня 1944, коли підрозділи 49-ї дивізії зазнали потужної атаки бойової групи зі складу 2-ї танкової дивізії СС й були змушені відступити.
Склад сил
Битва
26 червня Рано-вранці 26 червня війська VIII корпусу лейтенант-генерала Річарда О'Коннора розпочали атаку. Британському наступу завадили погані погодні умови — дощ, що пройшов напередодні над полем бою, перетворив його на болото — що значно ускладнило початок наступальної операції. До того ж, британська авіація не змогла повною мірою підтримати наступ, лишень 83-тя авіаційна група Королівських ПС, що базувалася в Нормандії, спромоглася здійснити повноцінну повітряну підтримку сухопутних частин, решта літаків, котрі базувалися на аеродромах Англії, не піднялися в повітря через навислий там густий туман, отже заплановане раніше потужне бомбардування німецьких позицій не вдалося.
О 6:35 ранку 49-та піхотна дивізія продовжила виконання операції «Матліт», попри те, що майже вся артилерія, що підтримувала дії дивізії, була передана для підтримки основної операції «Епсом». Німецьким військам спочатку вдалося сповільнити просування британців, а потім і завдати танковий контрудар у відповідь. Спочатку їхня контратака вдалася, але незабаром приспіли британські танки і обидві сторони зійшлися на вузькій ділянці фронту в боях. Близько полудня командир 12-ї танкової дивізії СС «Гітлерюгенд» СС-штандартенфюрер Курт Меєр, війська якого відбивали британську атаку, отримав інформацію, що східніше його позицій у наступ перейшли значно більші сили британців. Йому довелося терміново скасувати контратаку і наказати своїм танковим підрозділам повернутися на позиції на південь від селища Роре. Це значно полегшило положення 49-й дивізії, отже до кінця дня дивізія зупинилася вже трохи північніше Роре.
О 7:30 44-та і 46-та піхотні бригади 15-ї шотландської піхотної дивізії за підтримки 31-ї танкової бригади під прикриттям вогневого валу 344 гармат перейшли в наступ зі своїх вихідних позицій.
Підрозділам 46-ї бригади довелося атакувати спочатку без танкової підтримки, тому що її танки згаяли чимало часу, обходячи мінні поля та міни-пастки на підступах до села Ле-Меній-Патрі. В процесі наступу частці піхотних формувань довелося долати місцями незначний опір німецьких військ, водночас 9-й батальйон «Камеронці» натрапив на панцергренадерів «Гітлерюгенда», які після артилерійської підготовки атаки дали можливість противнику підійти ближче і лише потім відкрили вогонь практично впритул. О 10:00 до піхоті підійшли її танки, і до полудня обидва батальйони продовжили битися за їх головні цілі — села Ше і Ле-От-дю-Бок.
44-та бригада, долаючи неорганізований слабкий опір противника, просувалася вперед за підтримки танків. З 8:30 і 9:30 ранку перший ешелон дивізії — два шотландські батальйони — вийшли на підступи до своєї першої цілі — сіл Сен-Манв'є-Норре і Ла-Голь. За населені пункти зав'язався вуличний бій, який іноді переходив у серйозні рукопашні сутички. Двічі танки і піхота 12-ї і 21-ї есесівських дивізій спробували контратакувати, але обидва рази їхні контратаки були відбиті за допомогою інтенсивного артилерійського вогню британців. Основний спротив британцям на цьому напрямку чинили 1-й батальйон 26-го панцергренадерского полку (вже майже повністю розбитий) і інженерний батальйон дивізії. Німецькі війська, що засіли в селі Роре, змогли накрити наступаючі британські бригади артилерійським і танковим вогнем, спричинивши значних жертв і руйнувань, особливо в селі Ше.