Коритня́ни — село в Ужгородському районі Закарпатської області. В письмових джерелах село відоме під назвами: «Karethne», «Kerethnye».
Станом на 1 січня 2010 року кількість жителів складає 1656 осіб, нараховується 503 дворогосподарства (27, с.1). Від обласного центру м. Ужгорода Коритняни знаходяться на віддалі 9 км, а найбільша залізнична зупинка в селі Холмок за 2 км. Географічні координати села: 48033′21″ північної широти, 22017′55″ східної довготи.
Історія заснування та розвитку села
На території сучасного села Коритняни вчені-археологи Котигорошко В. Г., Попович І. І. знайшли залишки трьох поселень:
1. Перших століть нашої ери (римський час);
2. Слов'янського — VIII—IX ст. (великоморавський період);
3. Давньоугорського — XI—XIII ст. (18, с. 37).
За церковними пам'ятками Коритняни — одне з найдавніших слов'янських сіл XIV ст. Наприкінці XIII ст. Закарпаття належало угорським феодалам, і в 1290 р. король Іштван V передав управління ужанською домінією разом з трьома замками Унґвар, Невицьке, Горяни та декількома десятками сіл, а серед них, ймовірно, і Коритняни, палатину В. Амадею. Але внаслідок послаблення центрального управління та міжусобних феодальних війн сини Амадея втратили ці володіння. В 1307 році угорським королем став неаполітанський князь Карл Роберт з династії Анжу (ставленик Папи Римського Боніфація VIII). Частина угорських феодалів підкорилась новому монарху, а північно-східна Угорщина із слов'янським населенням Ужанського, Угочанського та Березького комітатів розпочала опір (фронду) королю та католицькій церкві. Повстання очолив жупан руського походження Петро Петуня (Петенко), якого широко підтримували народні маси навколишніх сіл, що відносились до Невицького замку. Сталося це в 1315 р. (14, с.694). Цього року вперше згадується с. Коритняни, яке також брало участь в народному опорі. Після розгрому повстанців королівська армія розправилась з учасниками фронди, а володіння Петра Петуні — Ужанська домінія — перейшло у власність французького графа Філіпа Другета. Розпочалось нове заселення Коритнян.
В руках сім'ї Другетів с. Коритняни перебувало близько двох століть. Воно вважалось одним з великих сіл найбільшої королівської домінії, поруч з такими, як «Середнє, Дравці, Доманинці, Перечин, Оноківці, В.Березний» (7, с.60). З 1427 р. можна знайти першу назву Коритнян — Керектов (Kerektov), а з 1499 р. — Керекнє (Kereknye). Станом на 1543 р. в селі нараховувалось 10 дворів, крім того, ще в чотирьох дворах мешкали зброярі. Населення в цей час складало близько 180 чоловік.
З 1550 р. сім'ю Другетів пов'язують з іменем Гомонаї, яким тоді належало 13 дворів. В 1552 р. згадується нова форма назви села — Керетнє (Keretnye). У XVI ст. не обминуло наше село спустошення військами турецького султана Сулеймана І. Крім турків-османів, за даними угорського історика І. Ачаді, село грабували і людей забирали в рабство австрійські цісарські війська. В 1556 у володінні Ференца Гомонаї було 3 двори, а в Гашпара Гомонаї — 5 дворів, у яких працювало кілька угорських кріпаків та 4 батраки (найманці), Міклошу Гомонаї належало 5 дворів, у яких працювало 6 сімей батраків. На 1582 р. сім'ї Гомонаї нараховували у своєму розпорядженні всього 13 дворів.
З 1586 р. після грабіжницьких спустошень розпочалось нове заселення Коритнян. Тепер одна частина села належала Ласло Гомонаї, а друга відносилась до Невицького замку і була у власності Георгія Гомонаї. За даними 1600 р. в селі було 37 хат. В 1631 р. державою було прийнято рішення припинити вирубку дубових лісів «навколо села Коритняни» (8. с.93). В середині XVII ст. населений пункт згадується як об'єкт нападу опришківського загону Шотвоша «на маєтки немешів» (8, с.110). Під час перепису 1696 р. населення складалося з 13 кріпаків і 3 батраків — всі угорці. Такі дані свідчать про те, що населення дуже часто змінювалось, як в етнічному так і в кількісному складі.
На початку XVIII ст. Закарпаття охопила хвиля антифеодальних селянських повстань, які переросли у визвольну антигабсбурзьку війну куруців (хрестоносців) 1703—1711 рр. В цих подіях активну участь брали і жителі с. Коритняни, які входили до «повстанських загонів» (6, с.127). Саме село, як і місто Ужгород, у цей період було власністю ішпана Міклоша Берчені, одного з керівників визвольної війни. Після придушення селянського повстання австрійська влада розпочала масові репресії. Жителі Коритнян змушені були ховатись в горах, лісах, втікати до Словаччини, шукати кращої долі в Угорській низовині. Понад 30 років село було власністю королівської казни. В 1744 р. його було передано графу Ференцу Дюлаї, а через два десятиріччя знову повернуто у власність казни.
Таким чином, історія заселення Коритнян до кінця XVIII ст. свідчить про те, що кількість населення часто змінювалась, а причинами цього були війни, репресії, феодальний гніт, поширення хвороб: чуми, холери, тифу та переселення в інші землі (16, с. 10).
У XVIII ст. в селі з'являються русини греко-католицького віросповідування. Значно зростає кількість населення у XIX ст. Так на 1828 р. у селі було 53 хати, у яких проживало 626 осіб, тобто в середньому понад 11 чоловік на будинок. З 1860 р. на території села було облаштоване постійне житло для солдат кінної армії.
Згідно архівної довідки 2003 року станом на 1908 р. в селі проживало 746 чоловік, а сам населений пункт згадується у формі „Керекнье“ („Kereknye“) (1, с.2). В 1910 р. населення складало 843 особи (15, с. 183). Згідно з переписом 1930 року в Коритнянах мешкало 778 чоловік, з них 575 русини (українці), 170 угорці, 33 євреї (22, с.74). За даними «Господарської книги» села Коритняни (5) періоду Чехо-Словацької республіки 1919—1938 років, яку вів сільський обліковець Фекете Іван Степанович, найбільшими власниками земельних угідь в селі були родини Якубович, Мазаров, Земан, Кімак, Гливак, Данко, Кривлянський, Джоган, Лелекач, Лейко. В 1940 році територія села з навколишніми землями становила 2263 гольди (943 га), кількість населення — 841 чоловік, з них 430 угорців, 405 русинів, 2 німців, 2 словаків та 2 інші національності (15, с.183). Будинків налічувалося 199. На кінець 1944 року населення складало 817 чоловік.
Згідно документів поземельно-книжного відділу Ужгородського окружного суду за 1908 рік в поземельній вкладці 724 с. Керекнье (Коритняни) значиться, що "церква розміщувалась на парцелі І під № 11 на території села загальною площею 12 ар 43 м2 «(1, с.1).Слід відзначити, що у власності церковної громади знаходилась значна кількість землі, городи, будинки, хрест. Важливим джерелом для вивчення церковного життя є «Служебник Літургії», який сьогодні зберігається в жителя села Данка Михайла. В покрайніх записах цієї духовної книги ми знаходимо всіх діючих священників в Коритнянах з 1805 року:
1. Теодорович Микола — 1805—1820 10. Гранчак Іван — 1923—1937
2. Макранцай Ян — 1820—1829 11. Гойдич Штефан — 1937—1956
3. Бендаш Йозеф — 1830—1836 12. Мигалка Петро — 1957—1963
4. Кеменєші Штефан — 1836—1854 13. Орос Адальберт — 1963—1975
5. Данилович Ян — 1854—1868 14. Левко Іоан — 1975—1981
6. Желтвай Іван — 1868—1885 15. Бокоч Петро — 1981—1982
7. Меллеш Дмитро — 1885—1888 16. Кемінь Михайло — 3 1983 року
8. Ковач Андрій — 1888—1912 17. Баник Михайло — 1991—2001
9. Ляхович Іван — 1912—1923 18. Панькевич Іван — з 2001 року
Політика Парламентські вибори, 2019 На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 210581, розташована у приміщенні клубу.
Результати зареєстровано 1340 виборців, явка 51,42%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 53,28%, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» — 13,28%, за «Голос» — 6,72%. В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Роберт Горват (самовисування) — 27,18%, за Андрія Андріїва (самовисування) — 19,20%, за Олександра Пекаря (Слуга народу) — 18,61%.
Школа Важливою складовою частиною історії села є розвиток освіти. Школа в селі Коритняни згадується у «1767 році»(19, с.210), але на думку дослідника С. Папа, навчальний заклад відзначений у документі існував значно раніше, до його першої згадки. В той же час вчений наводить прохання єпископа Мукачівської єпархії Андрія Бачинського з 1806 року, поданого королівському комісарові про те, що до тепер «нема школи в Коритнянах» (19, с.214). Це свідчить про те, що школа діяла не постійно. Але вже станом на 1833 рік, пише Пап, «хоч у наші часи важко повірити, та на весь ужгородський район була єдина руська народна школа в Коритнянах» (19, с.198). Відомими вчителями були церковні дяки Глюдзо, Кондур, Кривлянський. З метою посилення мадяризації населення угорська влада побудувала у 1884 році державну школу, у якій два роки не навчались — населення вело агітацію проти мадяризації, через що декілька селян було заарештовано. Для приборкання жителів в село відправили каральну роту солдат, яка змушувала селян вчитись по-угорськи. Пізніше була організована також руська церковна школа, але в 1907 році міністр освіти граф Апоні видав розпорядження, згідно з яким були ліквідовані всі русинські школи на Закарпатті.
В документах поземельно-книжного відділу Ужгородського окружного суду (шематизм за 1908 рік) в поземельній вкладці 724 села Керекнье (Коритняни) значиться, що на парцелі 4 розміщувався будинок № 34 (школа) і двір на території села загальною площею 6 ар 21 м2 (1, с.1). В період Чехо-Словацької республіки в селі діяла Руська народна господарська школа, у якій викладали русинською мовою і в ній підвищували свою кваліфікацію господарські працівники. Була також початкова, а пізніше семирічна школа, у якій навчалось від 100 до 130 учнів (директор школи — Ортутай Шандор Шандорович).
В період угорської окупації 1938—1944 рр. в селі була ліквідована руська школа й організована угорська. За радянської влади спочатку було створено початкову школу, а в 1946 році на її базі організовано семирічку, у якій навчалось 120—130 дітей. На 1963 рік близько 30 громадян нашого села закінчили середні школи, вищу освіту здобули — 12, серед них 2 медики та 10 вчителів. Разом з денною формою навчання в селі було організовано вечірню школу, у якій навчалось без відриву від виробництва щорічно до 50 громадян. Директорами школи в селі були: Ортутай Шандор Шандорович, Костьо Петро Федорович, Абрашкевич Софія Соломонівна, Пічкар Іван Іванович, Данко Іван Михайлович, Юрчук Петро Кирилович, Анталовці Ілля Михайлович, Граб Магдалина Миколаївна, Тичак Іван Федорович. В 1969 році в селі Коритняни проживало «945 жителів» (14, с.693), а з 1982 року населений пункт відноситься до великих сіл Ужгородського району з населенням 1685 чоловік (13, с.521)
Сучасний стан Сучасна назва села Коритняни була затверджена в 1946 році. Населений пункт став центром Коритнянської сільської ради, до складу якої входили хутір Кінчеш та село Часлівці (з 1954 р. по 2002 рік) (12, с.1). З 1946 року по 2015 рік Коритнянську сільраду очолювали: Бецанич В. В., Пузяк М. Ю., Кіш Є. М., Ковач М. М., Вайда І. М., Анталовці І. М., Данко І. М., Цебер І. І., Манді М. І..
Завдяки великим зусиллям директора Коритнянської восьмирічки, а пізніше заступника голови колгоспу ім. Калініна Анталовці Іллі Михайловича в селі було збудовано нову школу, яка з 1982 року отримала статус середньої (директори школи Граб М. М., Тичак І. Ф.). З 2002 року в селі діє жіночий монастир Чину Босоногих Кармелітанок, який очолює мати Андрея. Вона розповіла, що 1 січня 2001 року в єпархію приїхали 3 монашки із США. У своїй каплиці вони щоденно проводять Службу Божу, у якій можуть брати участь і вірники. Згідно економічної характеристики на Коритнянську сільську раду в першій половині 2002 року в селі нараховувалось «426 дворогосподарств та проживало 1688 чоловік» (12, с.1).