Шляхівка — історична назва району Дніпра. Розташована на південному заході правобережжя міста у його Чечелівському та Новокодацькому районах. Першопочатково тут домінували будівлі садибного та дачного типу, з ходом індустріалізації район набував робітничих рис, на сьогодні ж соціальна складова є більш різнобічною. Район характеризується переважно приватною одноповерховою забудовою.
Опис
Вище Чечелівки на обох схилах Аптекарської балки (інші назви - Лікарська балка, Сухий Яр, Бобирева балка) розташована на третьому міському пагорбі Шляхівка.
Центральна «історична» частина колишнього селища розташована внизу у долині балки по вулицях Аптекарська балка й Ізюмська, де вони зустрічаються з Тютюновою вулицею. Перші будівлі видно також на картах в районі сучасної вул. Тимірязєва.
На півдні Шляхівка межує з Південним машинобудівним заводом; на півночі з Дніпропетровським агрегатним заводом. На сході вона обмежена багатоповерховою забудовою вулиці Робоча; на північному заході — «сталінськими» будинками району Фрунзе, або проспекту Івана Мазепи, який був забудований на північно-західних околицях Шляхівки. На західній околиці Шляхівки у 1930-х роках розбудоване робітниче селище Крупське у яке проведений трамвайний маршрут № 15 по його головній артерії — проспекту Металургів.
Одна з найпримітніших будівель Шляхівки — Дитячий інтернат № 7, що знаходиться на Тютюновій вулиці. З 2005 по 2013 рр. — це Міський дитячий будинок № 3.
Історія Походження топоніма
Назва "Шляхівка" походить від прізвища поміщика Шляхівського, який привласнив цю місцевість наприкінці XIX ст. Засноване ним селище під назвою Надєждіно не увійшло в мовний ужиток. Існують і інші версії, які апелюють до того, що цією місцевістю (територією сучасного Південного машинобудівного заводу та вул. Робочої) проходив шлях від селища Краснопілля до центру міста, де знаходився ярмарок.
Прадавні часи На території Шляхівки в районі сучасної Аптекарської балки археологами були віднайдені залишки мисливських стоянок та поселення періоду палеоліту (40 - 16 тис. р. тому). Імовірно, що місця використовувались в основному мисливцями.
XVIII сторіччя
У 18 сторіччі у Бобиревій балці оселився козак Бобир, за призвіськом якого й була тимчасово названа балка.Шатров, Михаил (1969). Город на трёх холмах (рос.). Днепропетровск: "Проминь". с. 44.
Місцевість починає фігурувати в історичних хроніках одночасно з інформацією про діяльність місцевого лікаря та фармацевта Карла-Августа Івановича Роде (1746-1821), що був призначений на відповідну посаду до намісника краю Василя Васильовича Нечуй-Каховського. Разом вони приїхали до Катеринослава з Сімферополя у 1788-му році, так як попередній очільник Катеринославського намісництва Іван Синельников загинув внаслідок облоги та штурму Очакова, і його обов'язки по управлінню краєм перейшли до Нечуй-Каховськогоhttps://www.sgu.ru/archive/old.sgu.ru/files/nodes/14836/NIB_2009_3(59)_www.pdf Лікарю було відведено декілька десятин землі на території сучасної Шляхівки, переважно для збору трав та фармакологічної діяльності. Карл Роде встиг заповісти угіддя сім'ї Синельникових. Внаслідок діяльності Карла Роде за балкою закріпилась назва Аптекарської.
XIX сторіччя
В середині сторіччя Синельникови продали угіддя Олександрі Негрескул - дружині командира Катеринославської арестантської роти майора Ф. Негрескула. За Негрескулів тут спостерігалась значна активізація господарської діяльності - були побудовані два цеглинних заводи, організовані рибне та молочне господарства. Господарство підтримувалось головним чином саме цим подружжям, їх діти не виявляли особливого інтересу до подальшого його перебігу.
Як наслідок, угіддя були частково викуплені поміщиком Андріаном Якимовичем Шляхівським, відповідальним за нагляд за лісистою місцевістю був призначений Опанас Сивий. Шляховський організував в 1896-му році місцеве підприємство - селище Надєждіно, яке не виявилось рентабельним, що й призвело до наступного перепродажу землі. На цей раз покупцем виступив підполковник у відставці Андрій Олександрович Померанцев, член правління Катеринославської будівельної спільноти ("Екатеринославское строительное общество"). Його намагання інтегрувати селище в безпосередньо міську інфраструктуру особливого успіху не мали, проте вже наявні 2 тисячі населення, два цеглинні заводи, декілька торгових точок та ін. формували сприятливі умови для інтенсифікації забудови та налагодження інфраструктури. Саме в цей час вулиці починали викладати бруківкою, поступово налагоджувалась система водопостачання. Паралельно на місцевості повставали дерев'яні бараки робітників та землянки міської бідноти.
В 1898 році частина угідь була викуплена Спільнотою опіки над малолітніми злочинцями ("Общество попечения о малолетних преступниках"), яке й створило тут першу в краї колонію для неповнолітніх, яка існувала тут до кінця 1920-х років, коли була розформована.
В той же час наприкінці XIX сторіччя разом із будівництвом Катерининської залізниці й Брянського металургійного заводу відбувалось поступове перетворення колишнього сільського поселення на більш щільно забудовану робітничу місцевість.
XX сторіччя
В 1903 році Шляхівка налічувала вже чотири цеглинних заводи безпосередньо в Аптекарській балці: завод Іони Михайловича Майданського , завод братів Абрама та Вульфа Добрускіних, завод Хаїма Розенберга та завод Л. І. Ігнат'єва.
Як типовий робітничий район Шляхівка брала активну участь у революційному русі. У 1905—1907 роках XX сторіччя у лісі на Шляхівці збиралися робітники Брянського заводу, і не тільки для обговорення таємних планів, а й задля відпочинку. Одним з учасників революційних подій був засновник діївської "Просвіти" Андрій Білецький.
Згідно з "Альбомом схематичних планів станцій Єкатерининської залізниці" ("Альбом схематических планов станций Екатерининской железной дороги") видавництва 1917-го року, на Шляхівці проживало близько 2 тис. осіб. На той час місцевість вважалась передмістям Катеринослава.
На початку 1920-х років Брянський завод починає вкладати кошти в забудову цього району та організацію місцевої інфраструктури. В середині 1920-х років була відкрита амбулаторія (фельдшер - Готодинер, акушерка - Затуловська), дитячий садок, Палац культури "Іскра" (пізніше - художній комбінат "Іскра"). Нові житлові будинки розташовувались переважно у квадраті вул. Амбулаторна - вул. Шляхівська - вул. Тютюнова - вул. Сидоренка.
Шляхівка увійшла у межі міста у 1930-х роках, зберігши планування вулиць, але набувши нової назви - селище Шевченка. У ті ж роки на північному заході селища були сплановані й побудовані бараки й квартирні будинки «соцміста» сталінської доби у 2-6 поверхів. На західній околиці Шляхівки, теж у 1930-х роках, спланований й забудований район Крупське з приватною забудовою за винятком квартирних двоповерхових будинків вздовж проспекту Металургів. У селищах Фрунзе й Крупське проведена трамвайна лінія маршруту № 8 й згодом № 15. Паралельно в тих же роках на сході Шляхівки забудовувалась вулиця Робоча.
На прикінці 30-х років у західному кутку Шляхівки було збудовано водонапірну вежу в стилі модернізму. Замовником був Брянський завод. Водокачка забезпечувала водою три робочі райони Шляхівку, ім. Крупській та ім. Фрунзе.
1944-го року Дніпропетровського автомобільного заводу (з 1951-го року - Південний машинобудівний завод) надало нового поштовху розбудові Шляхівки. Район розбудовувався за двома напрямками - південним та північним. На півдні повстало Стахановське селище (вул. Переможців, Автозаводська, пров. Шаховий та ін.) з приватним сектором та трьох- і чотирьохповерховими будівлями, вул. Робоча набула нового виду за рахунок збудованих полоненими німцями висотних будівель. На півночі ж містом виділялись нові земельні ділянки під забудову, внаслідок чого з'явились численні приватні будинки на вул. Авіаційній, Липецькій, Бобруйській тощо. Одночасно тими ж військовополоненими будувались і двоповерхові житлові будинки на вул. Орловській (непарна сторона, №№ 43 - 61; автор генплану - архітектор Олег Борисович Петров).
XXI сторіччя
Шляхівка неодноразово фігурує в планах забудови міста та в контексті нових інфраструктурних проєктів. Згідно з оновленим генеральним планом міста, через незабудовану балку планується побудувати автомагістраль та сполучити таким чином автовокзал з Південним машинобудівним заводом Генеральний план міста. Згідно з тими же внесеннями до генерального плану розвитку міста від 2015 року, передбачалося побудувати магістраль (стане відгалуженням від Кайдацького напрямку) через Шляхівку в районі між вулицями Карла Роде та Національної Гвардії з подальшим виходом через просп. Пилипа Орлика та Довгий байрак до просп. Науки біля перехрестя з вул. Лазаряна.Подібні плани озвучувались і раніше - згідно з одним з проєктів, планувалось сполучити пр. Металургів та вул. Робочу новою автомобільною дорогою, що проходила б по вул. Тютюновій, Узвозу Гірськолижників та вул. Крутій. На вул. Тютюновій навіть частково встигли оновити асфальтове покриття, проте подальші плани переоблаштування Узвозу Гірськолижників та Крутої виявились занадто складними для реалізації.
Стара назва «Шляхівка» збереглась й по сьогодні, більш того, закріпилася за всією забудовою на схилах Аптекарської балки. Це район зі складним рельєфом і напівпатріархальним колоритом. Забудова тут як правило одноповерхова з доволі низьким розвитком інфраструктури.
Визначні місця
На вул. Амбулаторній, 17 розташовується будівля колишнього художнього комбінату "Іскра", де вироблялись вітражі, які можна знайти в багатьох будівлях міста і сьогодні. Також на комбінаті вироблялись і скульптури, які досі можна побачити по місту. Таким є, наприклад, скульптурна композиція "Муза Талія" біля Театру опери й балету (1974 р., скульптор - Юрій Павлович Павлов), та зображення інших муз безпосередньо в будівлі театру. Сама ж будівля була введена в експлуатацію ще 1958-го року як кінотеатр з 400 місцями.
На території кладовища на вул. Василя Регея знаходиться поховання радянських та німецьких солдат. Окрім того, на тому ж місці розташований і меморіал на честь воїнів, що загинули внаслідок поранень з 1943-го по 1946-й роки в міських шпиталях.
На викуплених в 1898-му році Спільнотою опіки над малолітніми злочинцями ("Общество попечения о малолетних преступниках") угіддях подружжя Негрескул були побудовані декілька будівель колонії для неповнолітніх, частина з яких збереглась і до нашого часу (район Зимового провулку, вул. Переможців та Шахматного проїзду).
Природа та екологія
Місцевість характеризується значною кількістю зелених насаджень. Аптекарська балка є унікальною екосистемою в межах великого промислового міста, що страждає від наслідків діяльності заводів, що розташовані поблизу, та безпосередньо людської діяльності (балка використовується як місце для скидання побутових відходів ).
На території місцевості можна зустріти таких представників тваринного світу як черепаха, кажан, сойка, соловей, крижень та багато ін.
На Шляхівці й досі можна знайти декілька криниць джерельної води - на перетині вул. Васильківської та Гончарної, вул. Васильківської та Байрона, в районі провулків Проектного та вул. Катерини Білокур та в кінці вул. Басейної на перетині з вул. Старомайорської. З плином часу течії фіксували в бетонних тонелях, проте ще й сьогодні можна знайти відкритий струмок на вул. Ізюмській. Вздовж струмків на сучасних вул. Васильківська, Басейна, Ізмайлівська та Аптекарська Балка й розташовувались перші будівлі Шляхівки. Наразі невеличке озеро в районі пров. Проектного, як і інші струмки району, забруднене побутовими та промисловими відходами, а забруднені стічними водами малі річки скидають неочищені води безпосередньо в р. Дніпро.