Те́мні віки́, або Темні століття — період в європейській історії VI, VII і VIII століть, характерною рисою якого були демографічна, культурна та економічна стагнація Західної Європи відносно Візантії, мусульманського світу і Китаю, що повʼязано з падінням Західної Римської імперії.

Джерела про Темні століття

Джерела про Темні століття відрізняються мізерністю, що визначає назву епохи. Найбільшу цінність представляють хроніки Григорія Турського, Біди Високоповажного, (псевдо) Фредегара, продовжувачів (псевдо) Фредегара, Павла Диякона і Ейнгарда. Крім власних письменників Заходу, європейською історією цікавилися візантійці, особливо Агафій Мірінейський, який залишив апологію суспільного ладу франків, а також араби.

Грамоти, за допомогою яких регулювалися майнові відносини, становлять найбільшу частку актового матеріалу раннього Середньовіччя. Крім них, також були відомі описи і заповіти.

Дослідники нараховують понад 1000 виявлених грамот. Необхідно пам'ятати при дослідженні грамот, що не всі з них обов'язково є достовірними. Деякі грамоти представляють ранні (IX, X століття) підробки, сфабриковані заради обґрунтування спадкового права на монастир або віллу.

З XVIII століття в історичній літературі Темні століття вважаються «золотим часом агіографії». Насправді, найчастіше, дуже складно відокремити меровінзьке житіє від каролінзького, а багато меровінзьких були, ймовірно, переписані під час Каролінзького Відродження.

Матеріальні залишки ранньосередньовічної цивілізації також мізерні. До VII століття Європа не знає самостійного карбування, відсутність монети заміщується використанням візантійських грошей (бізантів). Будівлі раннього Середньовіччя в більшості своїй не дійшли до наших днів: часто, як їх матеріал, використовувалося дерево, багато ранніх споруд були перебудовані.

Історіографія Темних століть

Центральною темою в обговоренні Темних століть істориками залишається питання про переважання рабовласницького чи феодального способу виробництва в цю епоху. У сучасній науці вважається, що Раннє Середньовіччя було часом рабовласництва великих латифундій (). Здебільшого це були ще старі маєтки, що дісталися варварам від римської епохи і належали провінційній аристократії сенаторів.

Поряд з цими господарствами, але незалежно від них, існували вільні села. Відсутність кріпацької системи, яка пов'язувала б ці дві господарські групи між собою, дає підставу вважати, що Темні століття відносились не до феодальної, а рабовласницької епохи, що, по суті, продовжувала античність.

В історіографії XX століття здобула популярність теза бельгійського історика Анрі Піренна, який вважав, що навала варварів не призвело до остаточного краху римського світу. На думку Піренна, германські держави економічно залишалися тісно пов'язані з Візантією, утворюючи зону впливу константинопольської імперії. Цей фахівець стверджував, що Захід залишався в ситуації Темних століть доти, доки не був відрізаний арабськими завоюваннями від візантійської торгівлі, що спонукало його до вимушеної трансформації. Політичні центри європейського світу відсунулися на північ, язичництво було викорінене, роль папства зросла, рабовласництво витіснене кріпосним правом, відновлена ​​імперія; на місці пізньоантичного світу стала вибудовуватися феодальна система.

Аграрна цивілізація

Захід раннього Середньовіччя переживає занепад міст. Найзначнішою ознакою кризи виявляється переїзд варварських монархів з міст в резиденції-латифундії. Більшість ранньосередньовічних грамот було підписано королями саме там. У сільських резиденціях монархи воліли зберігати свої скарби. Минаючи міста, аристократи германців подорожували в сільській місцевості між віллами, залишаючись в кожній з них до повного вичерпання запасів.

Захід Темних століть постає як економічна периферія Східної Римської імперії. На тлі занепаду міст монархи варварів закуповують на Сході ремісничі товари, наслідують римській моді й зберігають свої скарби в візантійській монеті.

Церква

На епоху Темних Віків випадає ослаблення впливу римських пап. У результаті варварських навал частина Заходу повертається до язичництва, що особливо стосується західно-балканських регіонів і Британії. У той же час християнство домагається вражаючих успіхів в Ірландії, проте ірландська церква зберігає незалежність від Папства.

У VII столітті Риму вдається ліквідувати ірландську, а також Уельську церковну незалежність і скасувати церковні звичаї кельтів, які кидали виклик загально-церковному стандарту. Ірландці ставили абата вище єпископа, проводили служби з переносними вівтарями, і, за легендами, висвячували на єпископів жінок. Попри це, духовна місія ірландських ченців на континенті істотно сприяла християнізації Заходу VI—VII століть.

Римська церква і Вселенські собори

На епоху Темних століть випадають V, VI і VII Вселенські собори. На відміну від східних патріархів, на всіх з них Римський понтифік відстоював позицію, надалі визнану ортодоксальною. У XIX столітті це дало підставу доктрині про непогрішимість Папи Римського, коли він виступає ex cathedra, тобто трактує християнське вчення.

Все ж Папа Гонорій I виступив на підтримку єресі монофелітства. За середньовічними переказами, Папа потрапив у пекло, згідно з думкою римської курії, зробив помилку через незнання грецької мови.

Єресі

Найвизначнішою єрессю Темних століть було аріанство. Аріанські королівства вестготів, остготів, бургундів і вандалів зайняли до 500 року більшу частину території Заходу. VI століття стало часом краху аріанства. Держави остготів і вандалів були знищені ортодоксальними візантійцями, бургундів — ортодоксальними франками, вестготи при королі Реккареді I прийняли католицьку віру. Причиною краху аріанської державності було те, що більшість жителів варварських держав залишилися вірними релігії константинопольського патріарха і римського Папи, чим скористалися Візантія і франки, щоб дестабілізувати сусідні регіони зсередини.

Темними століттями датуються перші ознаки пробудження народної єресі. У VIII столітті селянський єретик Альдеберт проповідував, що був спрямований Ісусом Христом і роздавав шматочки свого одягу віруючим жінкам. Послідовники ходили за Альдебертом в безлічі, а сам він склав молитву невідомим християнським ангелам, чиї імена мають імовірно гностичні походження. Після суду над Альдебертом Римська церква заборонила молитви будь-яким ангелам, крім згаданих у Біблії.

Візантія

У результаті завоювань Юстиніана Візантія відновлює контроль над римською Західною Африкою, Італією, південними провінціями Іспанії та Балеарськими островами, але несподіване вторгнення лангобардів змушує візантійців відступити. Візантія засновує жорстку опіку над римським Папою, який після обрання повинен був отримати схвалення візантійського імператора і виплатити йому винагороду. Через труднощі подорожі римські Папи, найчастіше, отримували санкцію у візантійського намісника, який після лангобардскої навали оселився на східному узбережжі, в Равенні, і носив титул екзарха.

Арабські завоювання призвели до масової втечі греків з візантійських провінцій до Італії. З VII по VIII століття папський престол займають, головним чином, греки, а духовне життя Італії відчуває сильний візантійський вплив. Греки грають важливу роль в місіонерській політиці Рима. Один з емігрантів, Теодор, взяв участь у хрещенні Англії, затвердивши пріоритет між її прелатами за архієпископом Кентерберійським.

Все ж грецькі Папи, так само, як і інші, обтяжувалися візантійською владою та її нездатністю впоратися з лангобардською небезпекою. Починаючи з Папи Григорія III (741) понтифіки шукають союзу з ортодоксальними франками на шкоду інтересам Візантії.

Християнізація

Під дією варварських навал слабка єпархіальна організація деяких регіонів валиться. Британія, яка направляє делегатів на I Вселенський собор, стає майже повністю язичницькою. Ступінь християнізації сільського населення до часу варварських навал залишається значною мірою недослідженим питанням. Так чи інакше, на початку VII століття св. Аманд хрестив язичників в околицях великих галльських міст, частину з хрещених він викупив з рабства.

Навернення Британії починається з саксонського королівства Кент, пов'язаного торговими відносинами з Галлією (кінець VI століття). Решта англосаксонських держав Британії приймають хрещення протягом VII століття. При цьому кельтські держави Уельсу та ірландські колонії на території Шотландії зберігали християнську віру, що змінювалася внаслідок ізоляції.

Хрещення Німеччини відкривається подіями VIII століття, вирішальну роль в яких зіграв св. Вінфрід, а завершується насильницьким наверненням саксів воїнами Карла Великого. У VIII столітті починається навернення до християнства перших слов'ян — альпійських (предків нинішніх словенців).

Недолік централізованого прозелітизму (і державної релігійної політики) помітно відрізняв Темні століття від Каролінзького часу.

Культ святих

У Раннє Середньовіччя поширилося шанування святих королев.

Королеву Радегунду згадували на тлі розгнузданості її чоловіка, монарха франків Хлотара I. Після того, як Хлотар вбив свого брата, Рагнетруда пішла в монастир. Клотільда, попри те, що походила з народу бургундів, які сповідували аріанство, дотримувалася ортодоксальної віри. Вважалося, що Хлодвіг прийняв ортодоксальну віру завдяки її невпинним наполяганням. Королеві довелося пройти через опалу після того, як хрещений у християнську віру син короля раптово помер.

Св. Батільда, колишня рабиня в одній із англо-саксонських держав, стала дружиною короля Хлодвіга II і регенткою після його смерті. Королеву, засновницю багатьох монастирів, шанували за благочестя як святу.

Варварські королі, недобрі вдачею, рідко домагалися канонізації. Майже єдиний виняток — монарх франків Гунтрамн, який порівнюється за мудрістю з Соломоном, так і не був канонізований. Все ж у державі франків шанувався король Сигеберт III.

Найбільшою популярністю серед всіх святих Заходу користувався св. Мартін Турський. За легендою, в один із днів святий зустрів жебрака, і жебрак став благати його, щоб святий дав йому що-небудь зі свого одягу, щоб прикрити лахміття. Мартін розрізав свій плащ на дві частини і передав йому одну. На наступну ніч єпископу був сон, що в той день Ісус Христос з'явився перед ним у вигляді жебрака. Друга частина плаща св. Мартина Турського стала реліквією Меровінгів і називалася «капа». Королі франків брали капу в бойові походи, де вона повинна була зберегти їх від небезпеки. Священик, який вирушає разом з військом, з часом став називатися капелан, тобто «зберігач капи».

Абатство св. Мартіна було одним з найбагатших монастирів Заходу. Щоб врятувати його від розграбування, Карл Мартел вивів війська на дорогу між Туром і Пуатьє, по якій пересувалися війська ісламських завойовників Абд-ар-Рахмана.

Наукові знання Протягом всього періоду Темних століть наукові знання знаходяться на Заході в глибокому занепаді. Так, «Етимології» Ісидора Севільського, складені в VII столітті, є одним з найфантастичніших творів середньовічного періоду. Ісидор азартно описує гадюк і драконів і, в цілому, переконаний у плоскості Землі, хоча приводить і протилежну точку зору.

Занепад наукового знання на Заході частково може бути пояснений скороченням контактів з Візантією і, зокрема, забуттям грецької мови, що тривало на Заході аж до часу гуманістів.

Все ж, Біда Високоповажний, який писав у VIII столітті, стверджував, що Земля має форму кулі, наводячи на користь цього природно-наукові аргументи. За Халепом, тільки куляста Земля може пояснити кореляцію між положенням зірок на небі та географічними координатами. Лангобардський історик VIII століття Павло Диякон запропонував оригінальну теорію походження припливів. На його думку, припливи і відпливи зобов'язані своїм походженням двом гігантським вирам в Атлантичному океані на значній відстані від суші.

Дракони Письменники раннього Середньовіччя з незвичайною для більш ранніх та пізніх епох частотою використовують образ дракона.