Леоні́д Ники́форович Терехович (, Кучинівка — , Кучинівка, Щорського району Чернігівської області) — український поет.

Біографія Терехович Леонід Никифорович народився 26 березня 1941 року в селі Кучинівці Щорського району (з 2020 року — Сновської міської громади Корюківського району) Чернігівської області, де й закінчив середню школу. Його дід, Яким, також писав вірші; його розстріляли 1931 року, як близького до Спілки визволення України. Батько теж писав вірші, але не відомо чи видавався.

Леонід Терехович служив в армії з 1961 по 1964 роки . Він працював на цегельному заводі, був свого часу електриком, будівельником тощо. 1968 року, коли Леонід працював завідувачем сільського клубу, він побив парторга, «обурений [його] антилюдською несправедливою позицією парторга», за це Леоніда позбавили волі на рік по 206-й статті («хуліганство») КК УРСРВ. Матюх. Доля поета. Спомин про брата // Промінь Жовтня (Щорс). — 1993. — 21 серпня. — С. 4..

1971 року він прочитав у районній газеті повідомлення, що у Кучинівці виборці одностайно проголосували за депутата замість вибулого, хоча насправді дільниця взагалі була того дня зачинена, і 8 березня він написав про ці фіктивні вибори до Віктора Франка, коментатора радіостанції «Свобода». Лист вилучив КДБ і в поета провели обшук. Вилучили такі його вірші російською мовою як «Задолизи» (), «Про боротьбу з ідеологічними диверсіями» () та інші, які стали доказами у справі проти нього.

1 липня 1972 року судова колегія з кримінальних справ Чернігівського обласного суду у закритому судовому засіданні звинуватила Леоніда Тереховича по статті 187-1 КК УРСР («розповсюдження наклепницьких вигадок, що паплюжать радянський державний і суспільний лад») і засудила його на два роки позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Витяг із вироку:

Два роки він відбув у 46-й зоні (Катеринівка Сарненського р-ну), про що він згадував у чернетці листа в редакцію газети ВР «Голос України»:

Уже через рік він знову був на цій зоні, але уже «з п'ятьма роками за нав'язану (…) бійку, причому винним виявився я, хоч мої дії були тільки відповіддю». 1980 року він вийшов на волю, але вже у грудні 1988 року Леоніда Тереховича, який тоді працював кіномеханіком, відправили на два роки в ЛТП (лікувально-трудовий профілакторій). Спочатку у Чернігівській області («близько місяця»), а потім до Мартусівки Бориспільського району. Там він «зненацька різко захворів („нарушение мозгового кровоснабжения“)» і його було «екстрено комісовано»:

З 1990 року він працював сторожем у Кучинівський середній школі, що стало можливим тільки завдяки втручанню Станіслава Реп'яха. Йому (як колишньому зеку) відмовляли, бо в школі зберігалася навчальна зброя.

Смерть і вшанування пам'яті

Помер Терехович 22 серпня 1992 року. Похований у рідному селі Кучинівка.

Незадовго до смерті він був жорстоко побитий міліціонерами на вокзалі м. ЩорсВ. Москаленко. Хто вбив? // Громада. — 1993. — № 5. Павло Повод описав це так:

Про те, що його «підступно вбито» писав і журналіст Сергій ПавленкоС. О. Павленко. Опозиція на Чернігівщині: 1944—1990 рр. — Чернігів: РВВ Черніг. облуправління по пресі, 1995. — 68 с..

Увічненням пам'яті поета займаються Аркадій Семенович Натаріус та Павло Дмитрович СемененкоС.  Лащенко. Чернігівський Стус // матеріал за 25 березня 2011 року на інтернет-версії газети «День». В 1992 році на могилі поета було встановлено хрест (ідея тодішнього редактора незалежної газети Чернігівщини «Громада» Віталія Москаленка, реалізація — П. Семененка). У вересні 2008 року Аркадій Натаріус та Павло Семененко встановили металеву табличку із епітафією для поета: «Лупайте сю скалу!» І.Франко І ти лупав… І ти здолав її. Вічна пам'ять і слава тобі, Леоніде

Творчість Леонід Терехович майже все життя писав російською. Тільки в останні роки свого життя, після знайомства зі Станіславом Реп'яхом, він почав писати українською. С. Лащенко зауважив, що Л. Терехович «писав так, що його з упевненістю можна було б назвати чернігівським Стусом».

В 1990 році він надіслав до незалежної газети Чернігівщини «Громада» декілька коротеньких віршиків, «на злобу дня», про які Віталій Москаленко написав: «Всього 121 вірш. Це були вірші поета!».

15 травня 1991 року вперше прозвучали по чернігівському радіо вірші Леоніда Тереховича.

Посмертно, в 1993 році, було видано першу і єдину збірку «Свідомо став на муку». Книга була видана за кошти спонсора редакцією газети «Громада».

Планувалася до друку двомовна його збірка, яка б містила й вірші діда, Якима Тереховича, але цю ідею так і не було втілено у життя.

У першому номері альманаху «Літературний Чернігів»до листопада 1993 мав назву «Чернігів» за 1993 рік було опубліковано ще 18 віршів Леоніда Тереховича: «Що ж зоставляєм?..», «Питання…», «Відсвітили сонячнії мрії», «Завіяло, закружляло», «Тягар», «Не набивайте клепок в мою голову», «Що ж, напевно, ще не згуба», «Доля — вельми іронічна дама» (усі датовані жовтнем 1990 року), «Догорає знесилено ватра», «В цю поруху, від розпачу чорну» (листопад 1990 року), «Дайош консолідацію!» (січень 1991 року), «Поставлена крапка остання» (березень 1991 року), «Не підбиваю „в ногу“ крок», "Іду на побачення з богом (травень 1991 року), «Ветеринар по духу і диплому» (березень 1992 року), «Тарасу Мельничуку» (недатований), «Ніч блискавкою пощербатить», «Якісь солодкі спогади» (липень 1992 року).

У другому номері наукового журналу «Сіверянський літопис» (Чернігів) за 1995 рік було опубліковано його вірш «У словесах» (1991).

Ще шість віршів було опубліковано в інтернет-виданні газети «Високий Вал»: «Долг и плата» (1988?), «Я зацікавивсь словниками…» (травень 1991 року), «Ще не пора…» (жовтень 1991 року), «БатьківщИна чи БАтьківщина?» (листопад 1991 року), «Новорічна фантасмагорія» (січень 1992 року), «Я двічі зі смертю був око на око» (1992).

Павло Солодовник, земляк Леоніда Тереховича, писав про його творчість так:

Примітки

Посилання

Леонід Терехович: зібрання віршів, фотографії, листи, статті та ін. матеріали // сайт Аркадія Натаріуса Леонід Терехович: вірші, фотографії, листи, статті // матеріали розділу «Поезія» на сайті «До українців: актуальні художні й публіцистичні твори» Леонід Терехович: Випадок на початку служби /вірш, фотографії/ // матеріали 07 травня 2010 року в інтернет-виданні газети «Високий Вал» (м. Чернігів) Леонід Терехович. «У словесах»: вірші, фотографії // матеріали 31 грудня 2009 року в інтернет-виданні газети «Високий Вал» (м. Чернігів) Леонід Терехович: Російські вірші. Вибране /Передмова С. Реп'яха «Чутливий мов мембрана» // матеріали 26 березня 2009 року в інтернет-виданні газети «Високий Вал» (м. Чернігів) С. Лащенко. Світла людинолюбна пам'ять // Дзеркало тижня. — 14 серпня 2010 р. — № 29. Олександр Ясенчук. З поклоном від Ізраїлю до Кучинівки // матеріали 27 листопада 2009 року на інтернет-версії газети «Сіверщина» Леонід Терехович. Ми  народ! // Промінь Жовтня. — 22 серпня 1992 р.