Індійський кінематограф — це галузь економіки Індії, у якій щороку виробляється понад 2000 фільмів, що їх переглядають більш ніж 11 мільйонів глядачів.

Середня заробітна плата акторів коливається від 30 до 50 тисяч доларів.

Початок кінематографу в Індії

Фільми братів Люм'єр 7 липня 1896 року в Бомбеї презентували перший фільм. Місцем народження кінематографу в Індії вважають район Форт (на місці колишніх укріплень), у торговельному кварталі «Чорний кінь», у готелі Вотсона. Агенти братів Люм’єрів розглядали кінематограф як інтернаціональне явище, тому в Індії фільми вперше продемонстрували лише за рік після Європи, але на три місяці раніше, ніж в Америці. У перші дні показували «Прибуття потяга», «Морське купання», «Руйнування будинку», «Робітники, що виходять із фабрики», «Леді й солдати на колесах». Щодня відбувалося чотири сеанси, а вартість квитка становила 1 рупію. Згодом репертуар оновили: до нього увійшли «Годування дитини», «Радість паризьких базарів», «Вуличні танцюристки Лондона», «Пірнальник», «Картковий бій», «Треві перехилив супову тарілку».

З 11 липня 1896 року фільми регулярно демонстрували в театрі «Novelty». Пізніше там відкрили спеціальну ложу для жінок, які дотримувалися традиції закривати обличчя. Вартість квитків залежала від розташування місць. Через місяць після початку показів з’явився музичний супровід — оркестр під керівництвом Симура Дова.

Інші новинки На початку 1897 року в театрі «Gayety» встановили «Вітуграф» Стюарта, який демонстрував 14 фільмів за один сеанс. Театр «Тіволі» пропонував тоновану стрічку «Канкан», а також презентував публіці мото-фотоскоп Г'юза, андерсоноскопограф та біурнікальну оптичну діораму.

Одними з перших власний заклад відкрили «Кліфтон і компанія» — на Мідоуз-стріт, 58. «П. Метцер та компанія» не лише демонстрували стрічки, а й надавали послуги з проявлення та друку плівки.

Іноземні оператори часто знімали екзотичні індійські пейзажі, наприклад у фільмах «Кокосовий ярмарок» або «Наша Індійська імперія», де були показані історичні пам'ятки Делі та Лакнау.

У 1898 році проф. Стівенсон представив у Калькутті «Біоскоп», показавши фільми «Смерть Нельсона», «Зміїний танок» та «Поховання Гладсона». Він також самостійно зняв сцену «Квітка Персії» з опери «1000 і 1 ніч», яку тоді ставили в місцевому театрі бенгальською мовою, а згодом — фільм «Індійська панорама». Професор Андерсон привіз до Бомбея «Скопограф», що працював на електриці, і демонстрував «Прибуття потяга на Бомбейський вокзал» та «Казки в Пуні».

Перший індійський фільм (короткометражний) Харишчандра С. Бхатвадекар (Саве-Дада) займався фотографією та торгівлею фотообладнанням, а згодом демонстрував кінострічки на ручному програвачі в приватних будинках і школах. Йому вдалося придбати у Великій Британії власну кінокамеру «Райлі», на яку він зняв фільм «Борці» та стрічку про навчених мавпочок і їхніх дресувальників (покази відбувалися у листопаді–грудні 1899 року).

У 1899 році Бхатвадекар здійснив спробу додати до фільму звук за допомогою «Мікрофонографа» Беттчіні.

Короткометражні фільми 1900—1909 1 січня 1900 року в театрі «Тіволі» демонстрували фільм «Фатіма, індійський танок».

У лютому 1900 року в театрі «Новелті» представили «Новий біоскоп», який включав 120 стрічок, серед них — документальні зйомки подій у Південній Африці.

Індієць-мусульманин Ф. Б. Тханевала, інженер-електрик із Калбадені, почав організовувати покази власних фільмів, що відображали сцени повсякденного життя бомбейських вулиць: «Дивовижні нові види Бомбея», «Мусульманська хода».

У 1901 році Саве-Дада випустив фільм про доктора Паранджпая, який здобув визнання в математиці в Кембриджському університеті. Він зняв його урочисту зустріч із шанованими містянами, а також стрічку про поновлення храму парсів Аташ Бехрам на базарі Чира.

У цьому ж році кінематограф захопив бенгалець Хіралал Сен, власник «Роял кінетоскопа», який демонстрував імпортні стрічки в «Классік-театрі» Калькутти. Йому спала на думку ідея знімати театральні постановки: він створив сім фільмів за мотивами опери «Алі-баба» та соціальної трагедії «Сарала». Його кінострічки демонстрували в той самий день, коли відбувалися й театральні вистави.

Разом з братом Хіралал організував систему приватних переглядів та багато подорожував країною. Він влаштував спеціальний показ у домі Рабіндраната Тагора для членів Верховного суду та махараджі.

У 1903 році Хіралал Сен представив серію фільмів «Сценки з індійського життя», що включала історичні, міфологічні та побутові сюжети.

У 1901 році Сід Хардінг представив індійській публіці фільм «Жанна д'Арк» Жоржа Мельєса.

У 1905 році Дж. Ф. Мадан, старійшина театрального світу Калькутти, заснував фірму «Ельфінстон біоскоп», яку згодом перейменували на «Театри Мадана». Він зняв серію «Свадеші» — національні фільми та репортажі, зокрема про політичний мітинг, пов'язаний із розділом Бенгалії.

Першим професійним оператором Індії вважається Джотіш Саркар. У 1906 році він зняв кінопрограму про візит принца Вельського в Калькутту, а через кілька місяців — «Жертвоприношення козла в храмі Калігхат» та інші стрічки. До 1907—1909 років належить хронікальний фільм «Проїзд кабульського еміра».

У 1907 році після смерті брата Саве-Дада продав свою кінокамеру.

Хіралал Сен і його фірма «Роял Біоскоп» у цей період переважно займалися прокатом іноземних стрічок.

Художні фільми 1910—1919 рр 1910 рік - «Ексцельсіор кінематограф» зняв щорічне мусульманське свято Мухаррам у Делі, а також стрічку «Втеча Далай-Лами», у якій розповідалося про те, як тибетському лідерові вдалося ошукати китайську владу та залишити країну. 1911 рік - «Ексцельсіор кінематограф» і нова компанія «Роял Опера Хауз» змагалися за право знімати візит нового короля Георга П'ятого. еремогу здобув «Ексцельсіор кінематограф»: із п’ятигодинної процесії вони відзняли 3,5 години матеріалу, для чого навіть орендували трамвай, а до лабораторії доставили лід для оперативної обробки плівки. У результаті глядачі побачили саму королівську процесію та танець жінок-зороастрійок. «Роял Опера Хауз» задля реабілітації взялися за зйомку приїзду дарбара в Делі, проте їхня стрічка вийшла одночасно з фільмами «Ексцельсіора» та іншої компанії — «Олександра». Першими спеціально збудованими приміщеннями для кінопоказів стали театри «Новелті», «Америка-Індія», «Роял Опера», «Едвард» та «Лакшмі». Щоб привабити та розважити публіку, власники використовували різні методи — від лотерей до «американських гірок». У сезон дощів тимчасові кінотеатри зазвичай закривалися.

Першим художнім фільмом Індії вважають «Пундалік» Р. Г. Торні, який був презентований 18 травня 1912 року в Бомбеї. Стрічка розповідала про життя маратського святого. Торні працював у відділі електротоварів магазина, проте активно долучався до діяльності театрального клубу. Члени клубу орендували камеру й знімали акторів у примітивних костюмах у громадському парку. 1912 рік - фільм «Савітрі» С. Н. Патанкара — епізод з Рамаяни; 8 травня 1913 рік - «Раджа Харішчандра» Д. Г. Пхальке — програма тривалістю півтори години, що включала дуети, танці, скетчі та інші елементи. Дадасахеб Пхальке народився 30 квітня 1870 року в Насику, в ортодоксальній індуїстській родині, навчався в Школі мистецтв та у Будинку мистецтва в Бароді. У 1909 році під час поїздки до Німеччини він закуповував обладнання для типографії, але залишив справу через конфлікт із партнерами. На Пасху 1911 року Пхальке був глибоко вражений показом фільму «Життя Христа», що стало поштовхом до його зацікавлення кінематографом. Спершу він виписував книжки та журнали про кіно, а згодом почав знімати самостійно. Отримавши від товариша позику у 25 тисяч рупій і заклавши страховий поліс, Пхальке зміг вирушити до Англії та придбати необхідне обладнання. Повернувшись, він зняв короткометражку «Зростання рослини», яка принесла йому кошти для подальшої діяльності. У «Раджа Харішчандра» Пхальке виступив продюсером, режисером, сценаристом, декоратором, оператором, монтажером та рецензентом, а допомагали йому дружина, діти та двоє початківців. Після запуску фільму Пхальке опинився у фінансовій кризі, яку вдалося подолати лише після того, як його дружина заклала власні прикраси. Через небажання жінок зніматися у кіно (для повій це також вважалося образливим) жіночі ролі виконували хлопчики: Харишчандру зіграв Д. Дабке, Тараматі — Салунке, а Рохіта — Бхалчандра Пхальке, син режисера (одна з перших дитячих ролей в історії індійського кіно). Стрічку знімали як у павільйоні, так і на натурі. Уже через два тижні після завершення зйомок відбувся закритий показ для міської еліти. Орієнтуючись на широку аудиторію, Пхальке підготував титри хінді та англійською мовами. Фільм демонстрували в Сураті, Пуні, Калькутті, Коломбо та Рангуні, і він мав значний успіх, що довело перспективність інвестицій у кінематограф. Після цього Пхальке переніс студію з Бомбея до Насіка, де клімат був більш сприятливим для роботи.

50-ті роки стали «золотою епохою» індійського кіно. Одним з найяскравіших фільмів цього періоду став «Awaara» (1951) режисера Радж Капура. ежисер Бімал Рой упроваджував у своїх стрічках елементи неореалізму, що помітно у таких фільмах, як «Devdas» (1955), «Sujata» (1959) та «Bandini» (1963)

У 1972 році на екрани всього світу вийшов фільм «Зіта та Гіта», успіх якого значною мірою забезпечила акторка Хема Маліні, яку вважають засновницею нової ери в індійському кіно.

Показ в Україні в 2015 З 21 березня 2015 року Перший національний телеканал розпочав показ індійських кінострічок, що очолили список найкасовіших фільмів Боллівуду та здобули декілька найпрестижніших кінонагород («Три ідіоти», «Студент року», «Коктейль» та «Життя не може бути нудним») з українським дубляжем. Щоправда, в січні 2015 року ці три індійські стрічки (а також «Квант Індії», «Танцівниця та її мистецтво», «Індія енергетична», «6 ярдів грації», «Індія та Європа: палімпсест», «Йога» та «Жінки у блакитних беретах» тощо) вже були показані, але тоді UA: Перший їх озвучив та показав російською мовою.Шедеври Боллівуду — українською — UA:Перший, 19 березня 2015 Показ індійських фільмів на Першому пройшов за умовами договору про передачу прав на трансляцію сучасної продукції індійського виробництва. Його у грудні 2014 року підписали від індійської сторони — Надзвичайний і Повноважний Посол Індії в Україні Раджив Кумар Чандер та від української — генеральний директор Національної телекомпанії України Зураб Аласанія.Сучасне індійське кіно на Першому — UA:Перший, 24 грудня 2014

Див. також Науково-фантастичне кіно Індії

Примітки

Посилання Фероз Рангувалла та ін. Кіно Індії (Переклад з англ. Післямова Р. Соболева). — М.: Радуга, 1987. — 384 с. Кіно_Шафа Історія індійського кіно