Збірна Польщі з футболу

Збірна Польщі з футболу () — національна футбольна команда Польщі, якою керує Польський футбольний союз.

Збірна провела свій перший офіційний матч 18 грудня 1921 року проти збірної Угорщини в товариській зустрічі, яка завершилася поразкою з рахунком 0:1 на користь угорців. Її перша участь у чемпіонаті світу відбулася у 1938 році, де команда вилетіла від Бразилії; раніше вона також брала участь в Олімпійських іграх у Берліні 1936 року, де посіла четверте місце після поразки в матчі за бронзову медаль від Норвегії.

«Золота епоха» польської збірної припала на 1970–1980-ті роки, коли вона здобула третє місце на чемпіонатах світу 1974 та 1982 років, а також п'яте місце у 1978 році. Команда також виграла золоті медалі на Олімпійських іграх у 1972 році та срібло у 1976 і 1992 роках. Крім того у 1974 році польський нападник Гжегож Лято став найкращим бомбардиром чемпіонату світу, забивши 7 голів.

Попри успіхи попередніх десятиліть, наприкінці 1990-х і на початку 2000-х років команда не демонструвала значних результатів. Хоча вона кваліфікувалася на чемпіонат світу 2002 року, виступ був невдалим, і їй не вдалося потрапити на Євро-2004 у Португалії. Після вильоту на груповому етапі чемпіонату світу 2006 року в Німеччині, успішний відбір дозволив Польщі вперше у своїй історії вийти на чемпіонат Європи, Євро-2008, що проходив в Австрії та Швейцарії. Через чотири роки Польський футбольний союз разом з Федерацією футболу України організував Євро-2012, де збірна Польщі була співгосподарем турніру разом з Україною, але знову не змогла вийти з групи. Найкращий результат на чемпіонатах Європи команда показала у 2016 році у Франції, коли вперше дійшла до чвертьфіналу, де поступилася збірній Португалії, яка згодом стала переможцем турніру.

Найвищою позицією збірної Польщі у рейтингу ФІФА, який ведеться з серпня 1993 року, було 5-те місце у серпні 2017 року, а найгіршим було 75-те місце у березні 2012 року.

Історія

Передісторія Подібно до інших європейських країн, футбол з'явився в Польщі наприкінці XIX століття. У 1888 році професор Генрик Йордан, придворний лікар Габсбургів і піонер спорту в Польщі, відкрив спортивний парк на краківських Блонях, великій відкритій території навколо знесених міських мурів. Цей парк разом із товариством «Сокіл», заснованим у 1867 році, стали головними центрами популяризації спорту та здорового способу життя. Саме Йордан почав просувати футбол як корисний вид спорту на відкритому повітрі; за деякими джерелами, він також привіз перший футбольний м'яч до Польщі зі своїх подорожей до Брауншвейга у 1890 році. Інші джерела вказують, що перший м'яч привіз доктор Едмунд Ценар, який також переклав «Кембриджські правила» та частину регламенту Міжнародної ради футболу польською мовою.

14 липня 1894 року під час другого зльоту «Сокола» у Львові, в межах Галицької крайової виставки, було проведено короткий футбольний матч між членами «Сокола» зі Львова та Кракова. Він тривав лише шість хвилин і сприймався радше як курйоз, ніж як потенційно популярний вид спорту. Проте це був перший зафіксований футбольний матч в історії Польщі. Команда Львова перемогла завдяки єдиному голу Влодзімєжа Хомицького, першому відомому голу в польській історії. Цей матч сприяв популяризації нового виду спорту в Польщі. Спочатку правила були дуже спрощеними, а розміри поля і м'яча значно відрізнялися. Незважаючи на те, що багато освітніх товариств і державна влада не підтримували футбол, він швидко здобув популярність серед учнів гімназій у Галичині. Почали створюватися перші команди, і в 1903—1904 роках чотири львівські гімназії заснували свої спортивні клуби: IV чоловіча гімназія створила клуб, який згодом став «Погонь» (Львів), а учні I та II державних шкіл заснували клуб «Слава» (Львів), пізніше перейменований на «Чарні». У той самий період також було засновано «Лехію». Точно невідомо, який із клубів виник першим, однак «Чарні» зазвичай вважається першою польською професійною футбольною командою. Наступного року популярність футболу поширилася до Ряшева, де було створено «Ресовію», а в німецькій частині Польщі клуби «1. ФК Катовіце» та «Варта» (Познань).

6 червня 1906 року львівська молодіжна команда приїхала до Кракова на матч-реванш, цього разу вже у складі двох організованих команд — «Чарні» та команди IV гімназії. Представники Кракова програли обидві зустрічі з рахунками 0:4 і 0:2 відповідно. Того ж літа шоу «Дикий Захід Буффало Білла» розбило табір на Блонях у Кракові, поруч із традиційним місцем для ігор і садом Йордана. 5 серпня 1906 року команда гімназії Яна Собеського з Кракова зіграла матч проти британських і американських учасників трупи Буффало Білла й перемогла з рахунком 1:0. Єдиний гол, забитий Станіславом Шеліговським, став також першим голом, забитим польською командою в міжнародному матчі. Цей успіх сприяв популяризації футболу в Кракові та створенню першого професійного клубу міста, «Краковія», який спочатку складався переважно з учнів гімназії Яна Собеського. До осені того ж року в Кракові вже налічувалося 16 команд, включаючи «Віслу» (Краків). У 1911 році було створено Краківський союз польського футболу для Галичини, який увійшов до Австрійського футбольного союзу й стимулював появу нових команд.

Після початку Першої світової війни більшість галицьких футболістів, багато з яких були членами «Стрільця» або «Сокола», вступили до Польських легіонів Юзефа Пілсудського. Цей підрозділ, що воював на боці Австро-Угорщини, діяв переважно на територіях Польщі, які перебували під владою Російської імперії, що сприяло поширенню футболу в інших частинах поділеної Польщі. Зрештою, у 1918 році Польща відновила свою незалежність. Після цього 20 грудня 1919 року в Кракові був заснований Польський футбольний союз (), коли 31 делегат обрав Едварда Цетнаровського першим президентом. Польський футбольний союз приєднався до ФІФА у 1923 році та до УЄФА у 1955 році.

1919—1939: Ранні роки

У березні 1920 року обов'язки тренера прийняв американський військовий, капітан Кріс Бурфорд, який спеціально був спроваджений для підготовки футбольної збірної на Олімпійські ігри 1920 року. У квітні 1920 року Олімпійський комітет Польщі організував у Кракові перше тренувальне згруповання усіх олімпійських збірних, в тому числі футбольної. У кінці травня 1920 року збірна провела перший неофіційний матч проти збірної Львова (у яку зібрано гравців з міста, які не були запрошені до національної збірної), перемігши її 12:1. Але з причини Польсько-радянської війни і поганого організаційно-фінансового стану федерації, було вирішено відмовитись від участі у Олімпійських іграх.

Перший офіційний міжнародний матч відбувся лише після закінчення першого чемпіонату Польщі, 18 грудня 1921 року у Будапешті у товариській грі проти Угорщини, який польська збірна програла з рахунком 0:1. Поляки провели свій перший домашній матч проти цієї ж угорської збірної, і програли з рахунком 0:3.. У своєму третьому матчі Польща здобула свою першу офіційну перемогу з рахунком 2:1 проти Швеції у Стокгольмі 28 травня 1922 року., а історичний перший гол за збірну з пенальті забив Юзеф Клоц. Перший же офіційний поєдинок поляки зіграли 26 травня 1924 року на стадіоні «Бержер» у Парижі проти Угорщини. Цей матч відбувався в рамках попереднього раунду Олімпійських ігор 1924 року, і Польща зазнала в ньому великої поразки 0:5..

15 жовтня 1933 року збірна Польщі дебютувала у офіційних змаганнях за вихід на чемпіонат світу 1934 року. У Варшаві «біло-червоні» програли збірній Чехословаччини 1:2 (гол за Польщу забив Генрик Мартина з пенальті).. Втім, через прикордонний конфлікт між Польщею та Чехословаччиною польський уряд не дозволив своїй національній збірній покинути країну і тому Польща пропустила матч-відповідь у Чехословаччині і не вийшла на «мундіаль».

Пізніше поляки посіли четверте місце на Олімпійських іграх 1936 року в Берліні. У першому раунді (1/8 фіналу) вони перемогли Угорщину з рахунком 3:0, а потім у чвертьфіналі здолали Велику Британію 5:4, після того як вели 5:1. У півфіналі поляки поступилися Австрії 1:3, а в матчі за третє місце програли Норвегії 2:3, залишившись без медалі.

У кваліфікації на чемпіонат світу 1938 року, двічі перемігши збірну Югославії (4:0 та 1:0), польська команда вийшла на чемпіонат світу 1938 року. На самому чемпіонаті команда зустрілась з бразильцями і в надзвичайно цікавій і напруженій грі, лише у екстра таймі, поступилась південноамериканцям 5:6. Польський гравець Ернест Вілімовський забив у цій грі 4 м'ячі, чим встановив один з найвидатніших індивідуальних рекордів на чемпіонатах світу.

Свій останній офіційний матч перед Другою світовою війною поляки зіграли 27 серпня 1939 року, за п'ять днів до вторгнення, проти угорців і поступилися 2:4.

1939—1945: Друга світова війна Коли вермахт вторгся до Польщі у вересні 1939 року, всі польські установи та об'єднання були розпущені, включно з Польською футбольною асоціацією. Німецька окупаційна влада заборонила полякам організовувати футбольні матчі. Внаслідок цього vfnxs національної збірної не проводились.

Дев'ять колишніх гравців національної збірної були вбиті німецькими окупаційними силами. Троє з них загинули в Аушвіці: Мар'ян Ейнбахер, Адам Кньола (обидва з «Варти») і Антоній Лико («Вісла»). Стефан Фриц («Краковія») і Броніслав Маковський («Вісла»), які брали активну участь у русі опору, були розстріляні під час масових страт. Чотирьох єврейських гравців було вбито в єврейських гетто: Юзеф Клоц, Зигмунт Крумгольц (обидва — «Ютженка»), Леон Сперлінг («Краковія») та Зигмунд Штоєрман («Гасмонея»), брат акторки та голлівудської сценаристки Сальки ФіртельThomas Urban, «Football 'Only for Germans', in the Underground and in Auschwitz: Championships in Occupied Poland», in European Football During the Second World War. Ed. M. Herzog/F. Brändle. Oxford 2018, p. 374.. Також колишні гравці збірної Адам Когут і Маріан Спойда, які служили офіцерами польських збройних сил, були вбиті радянською спецслужбою НКВС під час Катинського розстрілуThomas Urban: Schwarze Adler, Weiße Adler. Deutsche und polnische Fußballer im Räderwerk der Politik; Göttingen: Die Werkstatt, 2011, S. 93, 100—101..

1946—1970: Повоєнні роки

Після Другої світової війни Польща опинилась в зоні впливу СРСР. У 1947 році її футбольну збірну очолює Генрик Рейман на перші три матчі. 11 червня 1947 року поляки вирушили до Осло, щоб провести свій перший за майже вісім років матч проти Норвегії, де програли 1:3.. Поляки здобули свою першу післявоєнну перемогу 17 вересня 1947 року над Фінляндією (4:1) у Гельсінкі., але найбільшим успіхом поляків у перші повоєнні роки була перемога 3:1 над однією з провідних на той час європейських команд, Чехословаччиною у 1948 році. 26 червня того ж року в Копенгагені, збірна Польщі зазнала найбільшої поразки у своїй історії, програвши Данії з рахунком 0:8.. Того ж року вони взяли участь у Балканському кубку, який із однією перемогою та двома нічиїми, а також двома поразками завершили на шостому, передостанньому місці в турнірній таблиці.

Після того, як команда не брала участі у кваліфікації до першого післявоєнного чемпіонату світу 1950 року, у 1952 році поляки взяли участь в Олімпійських іграх у Гельсінкі. У попередньому раунді збірна Польщі перемогла Францію з рахунком 2:1, а через шість днів зустрілася в Турку з Данією в 1/8 фіналу та програла 0:2. Надалі Польща заявилась на відбір на чемпіонат світу 1954 року, але знялась з турніру ще до першого матчу попереднього раунду, дозволивши своєму супернику, головному фавориту турніру, Угорщині, пройти далі без гри.