Чемпіона́т сві́ту зі сну́керу () — головний професійний рейтинговий турнір зі снукеру.
Починаючи з сезону 1973/74 він включений в список рейтингових змагань. З 1977 року чемпіонат постійно проводиться у Театрі Крусібл () в Шеффілді, Англія. Цей турнір є найважливішим за престижністю, рейтинговими очками і призовими грошима, і проходить щорічно в кінці сезону.
Історія Ранні роки Хоча в снукер почали грати приблизно в 1870-х роках, офіційно його правила були затверджені організацією більярду Billiard Association & Control Club (пізніше — Billiard Association & Control Council в 1919 році. Англійський більярд у той час був домінуючом різновидом більярдних ігор, і тому ідеї про організацію регіональних снукерних турнірів з'явилися тільки на початку 1920-х років. Багато професійних гравців розуміли потенціал гри і наполягали на проведенні чемпіонату світу. Зрештою, цим безпосередньо зайнявся Білл Камкін, власник мережі більярдних клубів в Бірмінгемі. Разом Білл і його друг Джо Девіс розробили і запропонували план проведення першості . Їх пропозиція була прийнята.
Перший чемпіонат світу було проведено з листопада 1926 по травень 1927 році в Бірмінгемі, Англія. У ньому взяли участь 10 гравців. Перший матч був зіграний між Мельбурном Інменом і Томом Ньюменом , а переможцем всієї першості став англієць Джо Девіс. Він же був одним з організаторів турніру. За перемогу Девіс отримав £ 6.10 (близько трьохсот фунтів стерлінгів за сьогоднішніми розцінками) , а кубок чемпіона він купив за свої гроші. Вищий брейк турніру зробив Альберт Коуп, 60 очок.
У наступні кілька років чемпіонат переносився в різні міста, проте країна проведення залишалася однією і тією ж. Всі розіграші, аж до 1940 року вигравав Девіс, крім того, в 1936 році він зробив перший офіційно зареєстрований сенчурі-брейк (безперервна серія в 100 і більше очок). Єдиним серйозним суперником був його ж молодший брат Фред Девіс, якого Джо переміг в 1940 році у вирішальному фреймі.
У більшості випадків формат турніру в той час був однаковим: він проводився за системою «Челлендж», тобто чемпіон одного року автоматично виходив у фінал наступного, а противник визначався в серії матчів на вибування.
З 1941 по 1945 чемпіонат не проводився через Другу світову війну. Відновився він лише в 1946 році, і знову переможцем став Джо Девіс. Йому ж належав і найвищий брейк чемпіонату в 136 очок, який він зробив у фінальному матчі проти Гораса Ліндрума. За цю перемогу англієць отримав 1000 фунтів стерлінгів. До того моменту Девіс став вже 15-кратним чемпіоном світу (всі титули були виграні поспіль), але після чемпіонату 1946 року він припинив участь у турнірі. Після відходу старшого брата Фред Девіс був готовий продовжити сімейну традицію, однак, його перша спроба завоювати титул виявилася невдалою. У фінальному матчі його зупинив шотландець Волтер Дональдсон. Тим не менш, наступні 10 років на чемпіонаті домінував саме Девіс-молодший: з 1948 по 1957 роки він виграв вісім титулів, в той час як його головний суперник Дональдсон — всього один.
Занепад У 1952 році в проведенні чемпіонатів світу зі снукеру почалася криза. Початок їй поклали великі розбіжності між гравцями та управлінською організацією BA&CC. У результаті було проведено два чемпіонати: організований BA&CC і організований самими гравцями-професіоналами. У першому взяло участь всього два снукеристи, і переможцем став австралієць Горас Ліндрум, а в другому (офіційно турнір називався World Matchplay) грали всі інші професіонали, і там чемпіоном став Фред Девіс. World Matchplay і стали вважати «справжньою» першістю світу. Однак, довго він не протримався і в 1958 році перестав проводитися через непопулярність і катастрофічну нестачу грошей. Останнім чемпіоном World Matchplay став англієць Джон Пульман, який виграв свій титул у 1957 році.
1960-і і 1970-і роки У 1964 році турнір все ж відродився у форматі челлендж матчу, багато в чому завдяки старанням Рекса Вільямса, який досяг угоди з BA&CC роком раніше. Але чемпіонати проводилися нерегулярно, іноді — кілька разів на рік, завдяки чому Джон Пульман виграв за чотири роки сім челленджів.
У 1969 році формат чемпіонату світу змінився, і була прийнята система гри на вибування . Першим переможцем став Джон Спенсер, однак наступне десятиріччя на чемпіонаті домінував валлієць Рей Ріардон, який з 1970 по 1978 виграв шість титулів.
У 1973 році чемпіонат був включений до списку рейтингових змагань, через що зріс його престиж. А в 1976 році на першість прийшов відомий спонсор, сигаретний бренд Embassy, що залишився з турніром майже на тридцять років. Через рік чемпіонат знайшов і новий будинок, Театр Крусібл в Шеффілді, а канал Бі-бі-сі почав трансляції ігор . Саме 1977 і можна вважати роком народження сучасної ери снукеру.
Сучасна снукерна ера З початку 1980-х років було вирішено допускати до участі в турнірі 32 гравці. Приблизно тоді ж, у 1980 було затверджено і остаточну кількість фреймів фіналу: 35, гра до 18 перемог.
У 1980 році першість світу вперше виграв не європеєць (канадець Кліфф Торбурн). А через рік титул отримав новий гравець — Стів Девіс (не родич Джо і Фреда Девіса). Він став абсолютним лідером, вигравши в 1980-х шість вищих титулів з восьми зіграних ним фіналів. Не без участі Стіва пройшов і фінал ЧС-1985, найзнаменитіший з усіх, коли-небудь зіграних в історії Крусіблу. Тоді Денніс Тейлор виграв у англійця 18:17, вирвавши перемогу на останній кулі. Цей 35-фреймовий поєдинок, що закінчився в 00-19 в понеділок, довгий час тримав рекорд тривалості снукерного матчу (890 хвилин чистого часу).
Девіс міг домінувати у чемпіонатах і далі, однак, наприкінці 1980-х у мейн-турі (своєрідній вищій лізі снукеру) з'явився ще більш обдарований гравець — Стівен Хендрі. У ті часи багато експертів почали називати Хендрі наступником Девіса, оскільки як один, так і інший вже на початку своєї кар'єри ставали практично непереможними на всіх змаганнях. Але в підсумку шотландець залишив позаду Стіва за всіма показниками, і перш за все по головному — кількості виграних чемпіонатів світу. 90-ті роки належали саме Стівену Хендрі. Свій перший титул він взяв у рекордні 21 рік і 106 днів, а останній, сьомий за рахунком, завоював у 1999 році. Стівен Хендрі по праву вважається найуспішнішим гравцем в історії чемпіонату світу: ніхто так не домінував на першості за весь час проведення турніру в Крусіблі.
Але на початку 2000-х років повністю розкрився потенціал нового покоління снукеристів, до якого належали насамперед Ронні О'Салліван (Англія), Джон Хіггінс (Шотландія) і Марк Вільямс (Уельс). Саме ці три снукеристи завойовували головний трофей чемпіонату вісім разів на трьох: у 1998, 2000—2001, 2003—2004, 2007—2009 роках.
У зв'язку зі змінами в законодавстві Великої Британії, пов'язаними з обмеженнями реклами тютюнових виробів, компаніям-виробникам було заборонено спонсорувати спортивні змагання на території Сполученого Королівства. Але Embassy отримали спеціальний дозвіл на продовження спонсорства чемпіонату світу до 2005 року. Останнім чемпіоном «EmbassySnooker World Championship» став англієць Шон Мерфі, що виграв у Меттью Стівенса, 18:16. Перемога Мерфі запам'яталася не стільки, як остання під спонсорством Embassy, скільки тим, що сам переможець завоював титул, вийшовши з кваліфікаційних раундів. Це був всього другий випадок за історію чемпіонату після перемоги Террі Гріффітса у 1979 році.
Під час проведення турніру 2005 року головою WPBSA було оголошено, що чемпіонат буде проводитися в Театрі Крусібл як мінімум ще п'ять років, а його новим спонсором незабаром стала найбільша мережа онлайнових казино — 888.com — з нею в січні 2006 був підписаний 5-річний контракт. Саме з приходом 888.com пов'язано багато змін в стилі оформлення першості, наприклад, традиційно червоний колір арени Крусібл був змінений на зелений, а гравцям, як вже було написано вище, було заборонено палити і пити алкоголь у залі.
Першим переможцем турніру при новому спонсорі став 28-річний шотландець Грем Дотт, що обіграв у драматичному фіналі англійця Пітера Ебдона, 18:14. Цікаво, що сам Дотт, хоча і входив до числа 16 найсильніших снукеристів, на думку букмекерів був найменш вірогідним чемпіоном. Але його перемозі явно посприяло як емоційне виснаження суперника в півфіналі, так і його власний, «захисний» стиль гри. У результаті Грем Дотт отримав £ 200 000 і трофей чемпіонату в оновленому дизайні.
На чемпіонаті світу 2007 року був здійснений ювілейний, 1000-й сенчурі-брейк в історії Крусібл. Автором цього досягнення став Джон Хіггінс, він же став згодом чемпіоном. А попередній переможець, Дотт, програв уже в першому колі не дуже сильному суперникові — Яну Маккалоху — 7:10. Але захистити титул на наступний рік не вдалося і Хіггінсу: на першості 2008 року він програв у другому раунді. Цього разу чемпіоном став Ронні О'Салліван, який переміг у фіналі Алістера Картера, 18:8 .
Після цього чемпіонату головний спонсор, 888.com, так і не виконавши свої зобов'язання за контрактом, припинив його спонсорувати. У 2009 букмекерська компанія Betfred.com стала головним спонсором чемпіонату світу на наступні чотири роки. Таким чином, головний з снукерних турнірів змінив офіційну назву на «Betfred.com World Snooker Championship». А місце проведення чемпіонату, за заявою колишнього голови WPBSA сера Родні Вокера, швидше за все, залишиться тим самим до 2015 року — Театр Крусібл в Шеффілді.
За останній час помітно зросла якість гри (як у снукері в цілому, так і на чемпіонаті світу зокрема) — для порівняння, на турнірі 1983 набралося всього 18 серій понад сто очок, а на чемпіонаті 2009 року — 83 сенчурі-брейка.
Географія чемпіонату і його учасників За свою історію чемпіонат світу побував у 13 містах і в 3 країнах світу (Велика Британія (Англія), Південно-Африканська Республіка, Австралія). Від початку проведення на турнірі домінують британці, проте останнім часом стали з'являтися учасники з традиційно «неснукерних» країн. З початку 90-х років в основній сітці турніру грали представники Англії, Шотландії, Уельсу, Північної Ірландії, Ірландії, Китаю, Австралії, Нової Зеландії, ПАР, Канади, Нідерландів, Ісландії, Норвегії, Фінляндії, Таїланду, Пакистану, Бельгії і Мальти.
Серед найуспішніших не британських снукеристів, які ще не завершили свою кар'єру, можна назвати австралійця Ніла Робертсона (чемпіона світу 2010 року), китайця Дін Цзюньхуея (фіналіста чемпіонату світу 2016 року) та бельгійця Луку Бреселя (чемпіона світу 2023 року).
В кінці 2000-х періодично з'являлася інформація про те, що чемпіонат світу може бути перенесений до Китаю, але не раніше, ніж закінчиться чинний контракт з Шеффілдським Крусібл. Бажання перенести турнір пов'язано в тому числі з високою популярністю снукеру в цій країні .
Рейтингові очки Рейтингові очки на чемпіонаті світу завжди були і залишаються найціннішими серед усіх снукерних турнірів. Хоча до 2005 року переможці першості отримували 8000 балів, цього їм вистачало, щоб різко виправити або зміцнити становище у світовому рейтингу, так як очки на інших змаганнях були вдвічі менше. Нерідко саме перемога на чемпіонаті приносила снукеристам з недостатньо високим рейтингом перше місце за підсумками сезону. Наприклад, в 1990 році Стівен Хендрі став першим саме завдяки перемозі на чемпіонаті світу, хоча до цього він сильно відставав від Стіва Девіса.
Очки розподіляються між гравцями в різній мірі залежно від їх положення в офіційному рейтингу і турнірного результу. Гравці з нижчим рейтингом за вихід в основну сітку (раунд 32 найсильніших, або 1/16 фіналу) отримують більше очок, ніж ті, хто має більш високий рейтинг, але не зуміли пробитися через кваліфікацію.
Рейтингові очки на 2016 рік Переможець: Фіналіст: Півфіналісти: Чвертьфіналісти: 1 / 8 фіналу: 1 / 16 фіналу: ; 0 для тих, хто програв перший матч Другий кваліфікаційний раунд: 9900 Перший кваліфікаційний раунд: 6600
Призові гроші