Євге́н Степа́нович Гриця́к (9 серпня 1926, с. Стецева, Станиславівське воєводство, Польська республіка — 14 травня 2017, с. Устя, Івано-Франківська область, Україна) — український громадський і військовий діяч, член молодіжної організації ОУН (м), учасник Другої світової війни, один із керівників повстання в Норильських таборах 1953 року. Член районного об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.
Життєпис
Походження Народився 9 серпня 1926 року в с. Стецева Снятинського повіту Станиславівського воєводства (нині Снятинського району Івано-Франківської області) в родині селян Параски Іванівни Грицяк (Курилюк) (1907–1969) та Степана Васильовича Грицяка (1902—1945). Євген Грицяк мав брата Петра (1932–1985). Впродовж 1933 — 1941 років навчався в середній школі села Стецева, де закінчив 7 класів
До ув'язнення Під час німецької окупації був студентом середньої торгової школи у СнятиніЛегенда спротиву. Помер незламний українець і легенда спротиву ГУЛАГу Євген Грицяк // Україна молода. — № 57 (5217) (16 трав.). — С. 2. — (Втрати)., де його однокласниками були Осип Зінкевич та Микола Плав'юк, останній президент УНР в екзиліБойда А. Військово-політична діяльність Євгена Грицяка в ОУН (м) та лавах РСЧА (1942—1949 рр.). Студентські історичні зошити. 2023. Вип. 15. С. 40-41.. Взимку 1942 р. став членом Молодіжної мережі ОУН (м)Бойда А. Однокласники: життєві меридіани «мельниківців» Євгена Грицяка та Миколи Плав'юка. «Снятин»: краєзнавчий і літературно-мистецький журнал, 2024. № 22 (36). С. 64.. У липні 1944-го був мобілізований, воював у складі 4-го Українського фронту. В боях на польсько-чеському кордоні був поранений.
Арешт і ув'язнення Служив шофером вантажівки в 70-й стрілецькій дивізії 38-ї армії Прикарпатського військового округу в званні рядового. У 1949 році радянська розвідка розкрила повстанське минуле Грицяка, 30 вересня 1949 року його заарештувала контррозвідка МДБ Станіславської області. Слідство тривало до 30 листопадаБойда А. Військово-політична діяльність Євгена Грицяка в ОУН (м) та лавах РСЧА (1942—1949 рр.). Студентські історичні зошити. 2023. Вип. 15. С. 43..
12 грудня 1949 року був засуджений до смертної кари, яку замінили на 25-літнє позбавлення волі. Відбував ув'язнення в Джезказгані, Норильську, Владимирській в'язниці, на Тайшетській трасі, в Іркутській в'язниці, Інті та Мордовії.
У таборах ГУЛАГу Грицяк постійно протистояв сваволі в'язничної адміністрації, за що мав 42 дисциплінарні покарання, зокрема, тричі покарання у вигляді 12 місяців закритої тюрми.
Навесні 1952 року, коли Грицяк був у таборі в Караганді, у нього виникла ідея загального страйку. Однак він розумів, що повна ізольованість ув'язнених, їхній страх і виснаження робили цю ідею малоздійсненною, тому він вирішив почати протест у своєму таборі, сподіваючись, що він пошириться на інші табори. На цей час ГУЛАГ та кількість ув'язнених у ньому сягнули майже піку, умови роботи й утримання людей були вкрай незадовільними, жорстокість та безкарність адміністрації стала нормою. У Караганді в'язні почали чинити спротив знущанням охорони й кримінальників. Внаслідок, в'язнів розвезли по різних таборах. Грицяк потрапив у заполярний Горлаг у Норильську.
Там в'язні будували Норильський гірничо-металургійний комбінат, працювали в копальні і будували місто. Горлаг мав шість відділень по кілька тисяч осіб у кожному. 4-те відділення, куди перевели Грицяка, мало понад п'ять тисяч осіб.
У березні 1953-го помер Сталін, тому деякі ув'язнені сподівалися на пом'якшення умов, однак протягом перших місяців адміністрація стала ще жорстокішою, зокрема, почалися безладні розстріли. Це призвело до повстання у всіх зонах Горлагу в травні 1953-го. Це повстання стало найтривалішим і наймасштабнішим за всю історію ГУЛАГу, це була перша великомасштабна акція непокори в лагерній системі після смерті Сталіна. Протести охопили шість відділень Горлагу та частково Нориллаг.
Грицяк очолив повстання у четвертому табірному відділенні. За спогадами Євгена, коли йому не вдалося переконати в'язнів припинити роботу, він звернув увагу, що ритм роботи задавався звуком пневматичних молотків. «Поки молотки працювали, в'язні працювали, тому я вимкнув компресори. Молотки зупинилися, і всі припинили працювати».
25 травня 1953 року під керівництвом Грицяка в'язні припинили роботу на будмайданчику, відмовилися повертатися до житлової зони. Три дні на будмайданчик не завозили їжу. За три дні в'язні повернулися в житлову зону, де на знак солідарності з ними голодували ті, що залишалися в зоні. На роботу в'язні виходити відмовилися. Вимоги в'язнів було схвалено лише частково, тому страйк було продовжено. У серпні 1953-го, після масового розстрілу в'язнів 3-ї зони, опір було придушено. Загалом повстання тривало 61 день. Попри те, що повстання було придушено, в'язні все ж домоглися певних поступок у питаннях табірного свавілля і незаконних засуджень . Після цього Грицяка перенаправили спершу до в'язниці Норильська, а потім до міста Владимир. У камері-одиночці Євгену вдалося вивчити англійську, що допомогла йому опанувати йогу й допомогти вижити.
Звільнення 1956 року був звільнений за постановою Комісії Президії Верховної Ради СРСР. Він повернувся до рідного краю, працював вантажником, маляром, його навіть хвалили в місцевій газеті. Але в 1958 Євгену Грицяку заявили, що його прописка скасовується, тобто йому заборонено жити в Західній Україні, і він вимушений був полишити батьківщину. Знайшов роботу й прописався в місті Караганді.
Повторний арешт 28 січня 1959 року Грицяка було заарештовано за постановою Президії Верховної Ради СРСР, що вирішила скасувати «з огляду на тяжкість злочину» постанову комісії президії від 7 липня 1956 про звільнення. Таким чином, набрав сили попередній вирок 1949 року — 25 років позбавлення волі. Протягом наступних років Грицяк домагався пояснень щодо тяжкості «злочину», та відповідь була одна: засуджений обґрунтовано.
1961 року Грицяк надіслав лист-протест до ЦК КПРС з приводу переслідувань за участь у повстанні 1953-го, де він описав становище в'язнів у Норильських таборах, сваволю й жорстокість адміністрації та пояснив, що саме проти цього повстали в'язні, а не проти радянської влади. Також ним було надіслано декілька касаційних скарг на рішення суду, у яких він виклав вимогу про повторний перегляд його справи. Надалі частину звинувачень щодо нього було спростовано. Одержав у мордовському таборі атестат про середню освіту. Начальство таборів характеризує Грицяка як добросовісного працівника з доброю поведінкою.
1964 року справу Грицяка розглядала Воєнна колегія Верховного суду СРСР, внаслідок термін ув'язнення скоротили до 10 років, з Грицяка зняли судимість. Лише тоді він дізнався, що 1959-го року його звинуватили в тому, що він не працював і не припинив антирадянської діяльності, і начебто створив у Вінницькій області Організацію українських націоналістів. На підставі матеріалів повторного слідства в 1961—1964 Грицяка було частково реабілітовано. Повністю виправдано Івано-Франківською обласною прокуратурою за відсутністю складу злочину в 1992 році.
Друге звільнення 6 жовтня 1964 року Грицяка було звільнено. Він повернувся на Івано-Франківщину, одружився, згодом народилася донька. Після звільнення Грицяк залишався під постійним наглядом КДБ. У дисидентському русі Грицяк участі не брав, проте займався правозахисною діяльністю, підписав заяву на підтримку «Хартії-77». Утиски не припинялися, він досі не міг улаштуватися на роботу, отримував погрози. Грицяк вирішив емігрувати з СРСР. У 1973 році він одержав виклик на виїзд до Ізраїлю від друга-співтабірника , з яким підтримував тісні стосунки. Однак, дозволу на виїзд не одержав, хоч неодноразово звертався в різні інстанції, включно з Брежнєвим.
У 1980 закордонне видавництво «Смолоскип» видало книгу Грицяка «Короткий запис спогадів. Історія Норильського повстання», після чого розпочалися нові утиски й погрози з боку КДБ. Тоді Грицяк написав листа Леоніду Брежнєву, в якому, зокрема, писав:
У 1990 на запрошення Проводу ОУН (м) Грицяк побував у США та Канаді, виступав із розповідями про Норильське повстання. 1993 року на запрошення від адміністрації Норильська відвідав святкування 40-річчя міста, відкриття міського музею, присвяченого, в основному, історії Горлагу та повстанню в'язнів.
Грицяк був учасником двох конференцій Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих у Києві та трьох міжнародних конференцій «Опір в ГУЛАГу». Один із його виступів був опублікований в журналі «Воля».
Розмірковуючи над питаннями добра і зла, Грицяк дійшов висновку, що покращити світ може тільки той, хто виправив себе. На його точку зору вплинуло вчення індуїстських йогів.
В добу незалежності 1992 року в київському видавництві «Здоров'я» вийшла «Повна ілюстрована книга йоги» в перекладі Грицяка з англійської мови, він також закінчив переклад книги Парамаганси Йогананди «», яка вийшла 2015 року у видавництві .
Грицяк жив у селі Устя Івано-Франківської області. Після відновлення незалежності, не був відомим в Україні. Увагу до Грицяка привернули публікації у газеті «День» 2009 року, після чого Президент Віктор Ющенко нагородив його орденом «За мужність» I ступеня.
У серпні 2016 року Євгена Грицяка нагородили медаллю «25 років незалежності України».
Помер 14 травня 2017 року в Івано-Франківській області.
Похований у селі Устя Івано-Франківської області.
Відзнаки 1945 — Медаль «За відвагу» — за ліквідацію двох бійців Вермахту в боюПриказ подразделения №: 38/н от: 12.07.1945 серпень 1945 — Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» 1948 — медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»Бойда А. Однокласники: життєві меридіани «мельниківців» Євгена Грицяка та Миколи Плав'юка. «Снятин»: краєзнавчий і літературно-мистецький журнал, 2024. № 22 (36). С. 71.. 1999 — Орден «За мужність» III ступеня. 2009 — Орден «За мужність» I ступеня. 2016 — Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Публікації
Переклади
Інтерв'ю Євген Грицяк: спогади про Норильське повстання та деталі з життя в'язнів ГУЛАГу
Примітки
Джерела
Український правозахисний рух. Документи і матеріали УХГ.— Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1978.— С. 170. Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника.— 1977, вип. 43.— С. 81-83; вип. 45.— С. 65.
Посилання Грицяк Євген Степанович / І. Ю. Рапп // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Режим доступу : https://esu.com.ua/article-31811. – Останнє поновлення : 2017. Музей дисидентського руху. І. Рапп. Переклав В. Овсієнко. «Грицяк Євген Степанович» Рецензія на книгу «Історія Норильського повстання. Короткий запис спогадів» та зібрання посилань на тему Йог і бандерівець: спогади керівника Норильського повстання Алла Дубровик, Вікторія Скуба, Марія Семенченко. Євген Грицяк: Я всіх політиків міряю за лекалами Ганді // День. — 2013. — 23 трав. Євген Грицяк: Цієї війни було не уникнути (відео). — 19.02.2015 Украинец № 777. Кто возглавил восстание против советской тюремной системы. — 2015. — 12 черв.
Джерела