Зі́ньківський пові́т — адміністративно-територіальна одиниця Полтавської губернії Російської імперії; створений у 1781 році, і за винятком тимчасової перерви (1796—1803) існував до 1923 року. Повітовий центр — місто Зіньків.

Географія

Зіньківський повіт за своїми розмірами був найменшим у Полтавській губернії.

Близько 11 % території повіту займали виключно листяні ліси.

На північному сході повіту через Зіньків пролягав поштовий тракт на Лебедин і Охтирку.

Історія Зіньківський повіт був створений 16 вересня 1781 року після ліквідації залишків полкового устрою на Лівобережній Україні.

Спочатку знаходився у складі Чернігівського, від 1791 року — Київського намісництва.

У 1796 році Зіньків віднесено до Малоросійської губернії, а сам повіт розформовано. Знову створений 27 березня 1803 року в складі Полтавської губернії.

У Зінькові було вісім церковних приходів. У повіті служба відправлялась у 59 храмах. Чотири з них — цегляні. У містечках Опішні, Великих Будищах, Груні було по три храми. У Чернечому Яру існував жіночий монастир, заснований 1689 року.

На межі XVIII—XIX століття у повіті існував ряд державних і приватних господарств. Переважна більшість була дрібними напівкустарними виробництвами з переробки первинної сировини. Істотного розвитку набуло ремісництво.

На початку XIX століття повіт славився своїми ярмарками, які проводились в Опішні (4 рази на рік), Будищах (4 рази), Груні (3 рази), Куземині (3 рази), Ковалівці (3 рази), Бірках (2 рази).

У дореволюційний період у Зінькові були чоловіча й жіноча гімназії, а 1 липня 1906 року відкрилися дворічні жіночі педагогічні курси.

З 1900 року в повіті значно посилюється революційний рух. У грудні 1905 року відбулися мітинги і в Зінькові. Про ці події писала тогочасна газета «Полтавщина», а також В. Г. Короленко у відомій статті «Сорочинська трагедія».

У жовтні 1917 року Тимчасовий уряд був повалений, почала утверджуватися радянська влада. Більшовики на місцях у більшості випадків були найбільш організованою і боєздатною силою. Пережив повіт і німецьку, а потім денікінську окупацію.

У 1918 році згідно з адміністративно-територіальним поділом Української Народної Республіки входив до Землі Полтавщина із земським центром у Полтаві.

Зіньківський повіт був розформований 7 березня 1923 року.

Економіка

На час реформи (1861) менше 20 % селян були кріпаками. Вони одержали в наділ по 0,8 десятин на ревізьку душу. Великих землеволодінь було небагато. Зокрема, на час реформи їх налічувалось 16.

Посіви в повіті займали 67 % усіх земель. У 1895—1900 роки на душу населення збирали продовольчого хліба (крім вівса) в середньому 22,5 пуди на рік, а на душу сільського населення — по 25,2 пуда.

Зіньківський повіт у другій половині XIX ст. залишався агарним. Заводська промисловість була розвинута слабо — на початок ХХ ст. 400 робітників виробляли продукції на 170 тисяч карбованців.

Значний розвиток мали промисли. У Зінькові займалися виробництвом килимів. Робилися килими з овечої шерсті на звичайних ткацьких станках. Ткання килима середніх розмірів займало 3-4 дня, у багатодітних сім'ях для цієї роботи залучалися і діти-підлітки. У Зінькові також виготовляли особливі килимки, що звалися «скотинна». Сировиною для них була пряжа, яка отримувалася після очистки шкір від волосяного покриву. Досвідчена ткачиха, що зазвичай працювала недбало, а тому швидко, могла за день виготовити цілий килимок. Весь товар килимниць збувався у місцеві лавки, а в базарові дні розкуповувався селянами.

У Груні виготовляли гребінці з рогу. До 25 чоловік жителів містечка Грунь було зайнято у виробництві гребінців із рогу корів і биків. Із сотні рогів могло вийти три сотні гребінців. В день гребінник міг зробити 20-25 гребінців. Дане виробництво було доволі шкідливим: важкий запах обпаленого рогу заповнював хату, а при закритих вікнах і дверях повітря було насичене частинками, які виділялися під час випилювання та стругання.

Грунська й Куземинська волості були відомі завдяки деревообробному промислу. Частина населення Грунської волості спеціалізувалася на виробництві коліс. Матеріалом для коліс слугували переважно ясен, бересток, дуб і клен. Досвідчений майстер міг виготовити до двох коліс на день. Якщо колісник працював на хазяїна, то забезпечувався він роботою, як правило, не постійно й чекав проведення ярмарку, на якому збував свій крам. Колісник, що працював на себе, стикався з проблемою перевиробництва — ремісників ставало все більше, ліс дорожчав, а готовий крам — дешевшав. У такому разі доводилося вирушати у південні губернії, та й там нерідко виручка була невисокою.

У Великій Павлівці займалися виготовленням з коріння клена та липи люльок для куріння. Заготовку люльки обшивали міддю. За 6-денний строк майстер виготовляв десяток люльок. Павлівські люльки славилися своєю досконалістю, один майстер навіть заробив на Харківській сільськогосподарській виставці нагороду за свою працю. Проте цигарки, яким усе частіше надавали перевагу сільські дядьки, призвели до занепаду цього промислуКустарная промышленность Полтавской и Черниговской губерний. Исследования 1889 г. В. И. Каталея // Отчёты и исследования по кустарной промышленности в России. — Т. 1. — СПб: Типография В. Киршбаума, 1892. — С. 288—290, 294—295, 297—298..

Функціювали кілька цегельних заводів.

Високого розвитку досягло гончарство. Своєю керамікою славилася Опішня. Вона ж разом із Зіньковом були в числі лідерів губернії зі шкіряного й полотняного виробництва.

1890 року у повіті значились 1 пивоварний завод, 2 цегляних, 62 маслобойні і 80 кузень.

Поділ і населення

Волостей у Зіньківському повіті було 16 (спершу 15): Бірківська; Більська; Великобудищанська; Великопавлівська; Грунська; Дейкалівська; Заїченська; Зіньківська; Кирило-Ганнівська; Ковалівська; Комишівська; Куземинська; Лютенсько-Будищанська; Опішнянська; Орданівська; Тарасівська.

Загалом сільських населених пунктів — 477, сільських громад — 119, дворів — 23 154, населення (сільського) — 127 308.

Великих населених пунктів у повіті, крім Зінькова, було 15, у 2 населених пунктах (Зіньків і Опішня) населення проживало понад 5 тисяч чоловік, у решті — від 2 до 5 тисяч осіб.

Таким чином, на початок 1923 року (рік розформування повіту) Зіньківський повіт складався з 16 волостей, займаючи площу 213 646 десятин, і мав населення 164 383 чоловік.

Примітки

Див. також

Історія євреїв Зіньківщини Саранчов Євграф Семенович

Література

Зіньківський повіт //  — с. 296—297 Первая Всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Таблица XIII. Распределение населения по родному языку. Т. Т.1-50. С.-Петербург: 1903—1905.