Ге́рцогство Курля́ндії і Семига́лії () — у 1561—1795 роках держава у Східній Європі. Розташовувалася на березі Балтійського моря, в західній частині сучасної Латвії — на території історичних областей Курляндія і Семигалія. Столиця — місто Мітава (сучасна Єлгава). Постала внаслідок московської агресії в Лівонії (1558—1583). Створена на території Тевтонського ордену в Лівонії, ландмейстер якого прийняв титул герцога й став васалом польського короля. Очолювалася герцогами із німецьких династій Кеттлерів (1562–1737) і Біронів (1737–1795). Управлялася шляхтою німецького походження. Перебувала у васальній залежності від монархів Речі Посполитої. Державний устрій визначався «Привілеєм Готтгарда» (1570—1617) і «Формулою правління» (1617—1795). Була населена німцями, латишами, поляками і євреями. Більшість мешканців сповідували лютеранство, меншість — католицизм. Серед мов домінували німецька і латиська. Найбільшого розквіту досягла за правління герцогів Якова Кеттлера та Ернста-Йоганна фон Бірона. У 1637—1690 роках мала невеликі колонії в Америці, на Карибах, та Західній Африці. Перебувала в унії із самоврядним Пільтенським повітом. Сильно постраждала від шведських навал у часи Північної (1658—1660) і Великої Північної воєн (1701—1710). Внаслідок шведської загрози зблизилася із Росією. Під час поділів Речі Посполитої (1793—1795) стала ареною боротьби між Російською імперією та Пруссією. Анексована Росією (1795) і перетворена на Курляндське намісництво, що згодом стало Курляндською губернією (1796). Наприкінці Першої світової війни, балтійські німці намагалися відновити герцогство за допомоги Німецької імперії (1918).

Назва Герцогство Курляндії і Семигалії (, ) — офіційна назва німецькою мовою у документах з XVI ст. Герцогство Курляндське і Семигальське () — сучасна латиська назва. Князівство Курляндії і Семигалії () — назва у польських джерелах. Князівство Курляндське і Семигальське () — повна назва країни у російських джерелах XVIII—XIX стБантыш-Каменский 1897. Князівство Курляндське () — скорочена російська назва XVIII—XIX ст. Курляндське герцогство Курляндія і Семигалія Курляндія-Семигалія Курляндія

Історія

Заснування

Ліквідація Лівонської конфедерації позначила перехід Балтії від середньовіччя до раннього нового часу. Правителі Лівонії, неспроможні стримати військовий натиск Московії під час Лівонської війни (1558–1583), були змушені шукати допомоги у сусідніх держав. Естонія, північна частина конфедерації, здалася королю Швеції, а решта віддалася Сигізмунду II Августу, королю польському і великому князю литовському.

28 листопада 1561 року у Вільні лівонці уклали із польським королем унію, відому як «договір підпорядкування». За умовами унії, землі Лівонської конфедерації — території чернечо-лицарського Лівонського ордену та чотирьох єпископств — перетворювалися на два світські литовські протекторати, поділені по річці Західна Двіна — північне Лівонське герцогство та південне герцогство Курляндії і Семигалії. Спадковим головою другого визначався Готтгард Кеттлер, останній магістр Лівонського ордену.

У зв'язку з цим юридичною датою заснування герцогства Курляндії і Семигалії вважається 28 листопада 1561 року. Одночасно, з укладанням унії, польський король дарував своїм лівонським підданим «привілей Сигізмунда Августа», яким гарантував політичні, майнові, національні права та релігійні свободи в обох протекторатах. Цей документ завжди був чинним на теренах Курляндії й Семигалії.

Урочистий акт переходу Лівонії під протекцію Сигізмунда II Августа був проведений 5 березня 1562 року в Ризькому замку. Готтгард Кеттлер та інші лідери Лівонського ордену офіційно зреклися своїх посад, а сам орден секуляризували. Готтгард проголошувався світським герцогом Курляндським і Семигальським. Він склав присягу на вірність Сигізмунду II Августу, ставши його васалом і отримавши протекцію Великого князівства Литовського (після укладання Люблінської унії 1569 року — Речі Посполитої). У свою чергу, колишні ченці-лицарі Лівонського ордену присягнули герцогу Готтгарду як своєму світському сюзерену. Відповідно, фактична дата заснування герцогства Курляндії й Семигалії — 5 березня 1562 року.

Розвиток

На час утворення в герцогстві було тільки три міста: Газенпот, Голдінген та Віндава. 1566 року поляки витіснили Готтгарда з Риги, після чого він був змушений жити в замках Голдінгена та Мітави, сприявши розвитку обох міст. Статусу столиці набула Мітава, двічі в рік там збирався курляндська земельна рада (ландтаг). Пізніше містами стають Бауск та Лібава.

Відмовившись від штатгальтерства в Лівонії в 1568 році, Готтгард всю свою увагу зосередив на внутрішніх реформах в герцогстві: піклувався про загальне поширення реформаційних учень, впровадив загальні церковні візітації, підняв рівень освіти, сприяв відновленню торговельних відносин з Лівонією і Польщею. Усвідомлюючи слабкість свого становища, і з метою забезпечити спадковість, Кеттлер в 1570 рік видає новоявленим поміщикам — колишнім лівонським лицарям — «привілей Готтгарда», за яким вони ставали власниками своїх володінь і вводиться загальне кріпосне право. Третина курляндських земель при цьому залишилася в володінні самого Кеттлера.

Після смерті Готтгард в 1587 році його сини поділили герцогство — Фрідріх отримав Семигалію зі столицею в Мітаві, а Вільгельм став правителем Курляндії з резиденцією в Голдінгені. Братам вдалося збільшити володіння батька внаслідок викупу у спадкоємців Магнуса Лівонського єпископства Пільтенського і отримання через шлюбний союз орденського замку Гробіна з околицями (вони були закладені лицарями герцогу прусському). Вільгельм, проте, посварився з братом і розпочав боротьбу з вільнодумством у своїх володіннях. Поміщики дістали підтримку короля і, після вбивства під час засідання ландтагу лідерів опозиції, герцог Вільгельм в 1616 рік був позбавлений трону. Фрідріх правив один до самої смерті в 1642, продовживши мирну політику батька.

Яків Кеттлер

Після смерті Фрідріха герцогом був син Вільгельма, Яків (1642–1682). Він здобув добру освіту, багато подорожував, захоплювався ідеями меркантилізму, опікувався розвитком портів (Віндави і Лібави) і торгівлі з іншими країнами. Ініціативою герцога Якоба було також розвиток металургійного виробництва на території герцогства. Експорт продукції (зокрема — зброї) приніс суттєвий внесок в розвиток економіки герцогства.

Яків Кеттлер зробив декілька спроб закріпитися на острові Джеймс у Гвінейського узбережжя. В Вест-Індії колонія була заснована на острові Тобаго 20 травня 1654, коли капітан Віллем Молленс оголосив острів «Новою Курляндією». Також проєктувалося розширення Мітавської гавані спуском річки Аа в море.

1658 року, в розпалі Північної війни в Курляндію вдерлися шведи, які захопили Мітаву, полонили герцога і вивезли його до Риги. Заморські володіння захопили голландці. Польсько-литовські війська Сапеги переломили хід війни і за умовами Оливському миру (1660) шведи відмовилися від будь-яких зазіхань на Курляндію; тоді ж повернувся з полону і Якоб.

Фрідріх-Казимир

1682 року наступником Якова став його син Фрідріх-Казимир. Він мав пристрасть до розкошів і розваг, внаслідок чого виснажив державну скарбницю і спричинив фінансову кризу в державі. Герцог був змушений продати мануфактури і верфі батька, а також облишити плани розвитку курляндських колоній, які врешті-решт віддав англійцям.

Через загравання з міщанством і нехтування релігійними питаннями Фрідріх-Казимир нажив собі ворогів серед курляндського лицарства, яке постійно скаржилося на нього до Варшави.

1685 року герцог приєднався до польсько-турецької війни, але перемогами не уславився. 1697 року, напередодні Великої Північної війни він уклав із московським царем Петром І династичний союз проти Швеції — шлюб свого сина Фрідріха-Вільгельма із царівною Анною. Ця угода стала фатальною для курляндської династії Кеттлерів і долі самого герцогстваSchiemann, Theodor. Friedrich Kasimir Kettler // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig: Duncker & Humblot, 1882. Band 15. S. 685–688..

Фрідріх-Вільгельм

Після смерті Фрідріха-Казимира в 1698 році престол перейшов до його сина, 5-річного Фрідріха-Вільгельма. Опікунами і регентами стали його дядько Фердинанд і матір Єлизавети-Софії Бранденбурзька.

На початку Великої Північної війни курляндські сили були розбиті шведами у битві на Дюні 1701 року. Курляндія знову стала театром бойових дій, переходячи з рук шведів в руки росіян. Фердинанд утік до Данцига, а Єлизавета-Софія із сином Фрідріхом-Вільгельмом — до свого брата, прусського короля Фрідріха І. Після Полтавської битви Курляндію зайняли московити під командуванням Шереметьєва.

1710 року, за домовленостями прусського короля із царем Петром І, Фрідріх-Вільгельм повернувся до Курляндії. Він намагався відродити герцогство, розорене війною і чумою. Підтримуючи союз із Пруссією і Московією, герцог прагнув вивести московські війська країни і провернутися до політики нейтралітету. За його правління було засновано єдину курляндську нагороду — Орден Визнання.

Наприкінці 1710 року Фрідріх-Вільгельм одружився у Петербурзі із царівною Анною, небогою Петра І, але вже наступного року раптово помер у російському Кіппінгсофі по дорозі на батьківщину. Його наступником де-юре був дядько Фердинанд, але фактично герцогством стала правити овдовіла дружина Анна, майбутня російська імператриця (з 1730).

Анна З того часу російський вплив значно посилюється в Курляндії. Вдова герцогиня Анна проживала в Мітаві, але всіма справами герцогства фактично заправляв російський резидент Петро Михайлович Бестужев. Герцогом був оголошений дядько Фрідріха-Вільгельма — Фердинанд (1711–1737), останній представник Кеттлерів по чоловічій лінії. Боячись опозиції дворянства, Фердинанд не приїжджав в Курляндію, а залишався в Данцигу, через що на з'їзді в Мітаві 1717 постановлено було позбавити Фердинанда влади і передати урядові повноваження в руки вищих радників герцогства.

Коли близьке припинення роду Кеттлерів стало очевидним, на курляндський трон стали претендувати декілька осіб. З боку Росії герцогського титулу для себе добивався Меншиков. З боку Польщі і Франції була в 1726 рік висунута кандидатура графа Моріца Саксонського — незаконнонародженого сина польського короля Августа. Протягом швидкої Війни за курляндську спадщину Росія заставила його в наступному році покинути межі Курляндії і відмовитися від престолу.

Бірони

Коли в 1733 виникло питання про заміщення вакантної польської корони, Росія підтримала кандидатуру Августа III, який погодився за це визнати герцогом курляндським фаворита російської імператриці Анни Іванівни, Бірона. Останнього визнали і дворяни Курляндії. Бірон правив у Мітаві з 1737 по 1741, проводячи коштами російської скарбниці, до якої мав необмежений доступ, велике будівництво. Він перебудував Мітавський палац своїх попередників.

З висланням Бірона в Сибір Анна Леопольдівна заручилася підтримкою Австрії на те, щоб провести в герцоги свого дівера Людвіга-Ернста Брауншвейзького. Не встиг ландтаг узаконити обрання нового герцога, як Анна Леопольдівна сама позбулася влади в Російській імперії, внаслідок чого Курляндія залишилась без герцога; так тривало до 1758. Август III знову дозволив вищим радникам країни управляти справами.

В 1758 з дозволу Росії Курляндія поступлена Карлу Саксонському, сину Августа III. Він правив нею з 1758 по 1763 більше на словах, ніж на справді, позаяк значна частини дворянства зберігала вірність присязі, даній Бірону. В 1761 той повернувся з заслання. Катерина II, незадоволена тим, що герцог Карл не дозволив російським військам, які брали участь в Семилітній війні, повертатися в Росію через Курляндію, наполягла на його усуненні, і герцогом вдруге визнано було Бірона, який правив до 1769. Він зобов'язався пропускати через Курляндію російські війська, не вступати ні в які стосунки з противниками Росії, віротерпимо ставитися до православних і дозволити побудову православного храму в Мітаві.