А у полі два дубоньки, третій зелененький, Погибає на Вкраїні козак молоденький; Погибає, погибає, либонь, хоче вмерти. "Ой ідіте, приведіте дівчину до смерти! Ой 'но тої не ведіте, що-м давно кохав, Іно тую приведіте, що-м тепер зачав!" "Ой знати ж ти, козаченьку, не справді вмираєш, Що ти собі предо смертю дівчини жадаєш?" Умер козак, умер козак та й лежить на лавці, Хорошенько єго вбрали в червоній китайці; А ще краще поховають в зеленій муравці... Умер козак, умер козак і козацька мова, А лишився кінь вороний і ясная зброя. Ой зійшлися козаченьки до єдної хати, Взяли раду козацькую, кому коня дати?.. "Сотникові коня дати, гетьманові зброю, Щоб позволив поховати козака з стрільбою. Сотникові коня дати, гетьманові зброю, Щоби везли, провадили козака до гробу". Тешуть явір, тешуть явір, тешуть яворину Молодому козакові та й на домовину. Тіло везуть, коня ведуть, кінь ся спотикає, Молодая дівчинонька з жалю умліває. Тіло везуть, коня ведуть, кінь головку клонить, Молодая дівчинонька білі ручки ломить. "Ой не ломи, дівчинонько, й мізинного пальця, Бо вже нема і не буде козака-коханця!" Ой як взяли козаченька до гробу спускати, Ой взяв за ним кониченько жалібненько ржати..