Ю́рій Митрофа́нович Артюше́нко (15 квітня 1899, с. Котельва, нині райцентр Полтавської області — 15 лютого 1990, Чикаго, США) — український військовий і громадсько-політичний діяч, журналіст; член Ради Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка (1917), хорунжий 2-го Запорозького полку 1-ї Запорозької дивізії і полку Чорних запорожців, заступник голови УНО, редактор «Українського вісника» (1937–1940).
Відповідно до українського законодавства визнаний борцем за незалежність України у XX столітті.
Біографія
Народився 15 квітня 1899 року в Котельві (тоді Харківської губернії, нині смт, райцентр, Полтавська область, Україна). В метричній книзі Троїцького храму слободи Котельва Охтирськогоповіту Харківської губернії записано: «1899… № 15 … апрель… 4 рожден … 5 крещен… сын Георгій… Слободы Котельвы крестиянинь Митрофань Михаиловь Артюшенко и законная его жена Пелагія Феодорова, оба православны».
Служив у РІА, зокрема в 4-му полку резерву, який до 1917-го року дислокувався в Житомирі.
Як член Ради Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка Юрій Артюшенко організував у Житомирі 1-шу українську сотню. В 1918–1919-му роках воював у Запорізькій дивізії. Після арешту полковника Петра Болбочана на знак протесту покинув регулярне військо і пішов у повстанці.
1925 року разом з Миколою Сціборським та іншими однодумцями засновнував у Подєбрадах Легію українських націоналістів. Коли виникло питання про організаційне вітання, саме Юрій Артюшенко запропонував використати вітання чорношличників: «Слава Україні!» — «Козакам слава!». Пропозицію товариство прийняло, але з уточненням — відповідати треба було: «Героям слава!»
Випускник Української господарської академії в Подєбрадах. Член ОУН. 1934 року на вимогу польської влади уряд ЧСР відмовив йому у праві проживання. Жив у Німеччині, Румунії, Болгарії, Туреччині, Греції, Італії, знову в Німеччині, де зрештою 1937 року легалізувався. Від 1950 р. — у США. Співпрацював із різними українськими виданнями («Самостійна Україна», «Українське слово», «Новий шлях», «Свобода» та «Наш клич»). 1966 року в Чикаго вийшли його спогади «Події і Люди на моєму шляху боротьби за Державу. 1917—1966».
Військове звання — сотник Армії УНР (з 1 червня 1921; підвищений 1961), майор.
Вшанування пам'яті На Котелевщині у його честь присуджується однойменна премія.
Праці Артюшенко Ю. Події і Люди на моєму шляху боротьби за Державу 1917—1966. Чикаго, 1966
Див. також Українська революція (1917—1921) Український націоналізм
Примітки
Література Дяченко П. Г. Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. — К. : Видавництво «Стікс», 2010. — 448 с. Коваленко Сергій. Артюшенко Юрій Митрофанович / Чорні запорожці: історія полку. 2-ге видання. — К. : Видавництво «Стікс», 2015. — 368 с. Коваль Р., Моренець В. «„Подєбрадський полк“ Армії УНР». — Т. 1. — Київ: Історичний клуб «Холодний Яр», «Український пріоритет» (2016). — С. 42 — 44. Кучерук О. С. Артюшенко Юрій Митрофанович // Тернистий шлях кубанця Проходи: Документальний роман / Вступ. слово Р. Коваля. — Вінниця : ДП «ДКФ», 2007. — 404 с.
Українська господарська академія в ЧСР 1922—1935. Том І.— Нью-Йорк: Друкарня УПЦ в США, 1959. с.230
Посилання Історичний клуб «Холодний Яр»