Ву́лиця Кня́зя Рома́на — одна з центральних вулиць міста Львова у Галицькому районі. Простягається від площі Галицької до перехрестя вулиць Франка, Левицького та Ігоря Білозіра. Прилучаються вулиці Нижанківського, Шухевича та Фредра.
Назва 1505—середина XVIII століття — вулиця Гончарська, назва вулиці, ймовірно, пов'язана з проживанням і діяльністю в цій місцевості гончарів. середина XVIII століття—1871 рік — вулиця Галицького передмістя, назва вулиці походить від назви передмістя оточеного мурами Львова. 1871—1885 роки — вулиця Галицька (частково). В цей період вулиця вважалася продовженням середміської вулиці Галицької. На той час вони вже близько ста років були фактично об'єднані. 1885—грудень 1940 року — вулиця Стефана Баторія, що утворилася під час «глобального» впорядкування Львова на початку «ери» місцевого самоврядування. Саме 1885 року частину вулиці Галицької було виокремлено в окрему вулицю, яку названо на честь польського короля Стефана Баторія. грудень 1940—серпень 1941 року — вулиця Свердлова, на честь російського радянського політичного та державного діяча Якова Михайловича Свердлова. серпень—листопад 1941 року — вулиця Баторія, повернена передвоєнна назва. листопад 1941—липень 1944 року — Вермахтштрасе. липень—грудень 1944 року — вулиця Баторія, повернена передвоєнна назва. грудень 1944—1992 роки — вулиця Ватутіна, на честь Миколи Федоровича Ватутіна, радянського воєначальника. від 1992 року — сучасна назва вулиця Князя Романа, на честь засновника Галицько-Волинського князівства Романа Мстиславовича.
Між будинками № 16 та № 18 пролягає невеличкий провулок, що сполучає вулиці Князя Романа та Нижанківського. Нині провулок належить до вулиці Князя Романа, але упродовж 1863—1955 років був окремою вулицею та мав назви: 1863—1871 роки — вулиця Альтпостґассе або Старопоштова, назва вулиці, пов'язана з тим, що наприкінці XVIII століття в палаці Бесядецьких, що розташований неподалік, містилася стара поштова управа. 1871—листопад 1941 роки — вулиця Святого Шимона, на честь Святого Симона Кананіта, одного з дванадцяти апостолів Ісуса Христа. листопад 1941—1943 роки — вулиця Шимонштрассе. 1943—липень 1944 роки — вулиця Сімонґассе. липень 1944—1946 роки — вулиця Святого Шимона. 1946—1955 роки — вулиця Бордуляка, на честь українського письменника Тимотея Бордуляка. 1955 року вулицю Бордуляка приєднано до тодішньої вулиці Ватутіна.
Забудова В архітектурному ансамблі вулиці Князя Романа переважають класицизм, історизм, віденська сецесія та конструктивізм. Більшість будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури національного та місцевого значення.
Будівлі № 1, 3 — початково на цьому місці розташовувався монастир кармелітів взутих із костелом святого Леонарда. Частину цієї території займав приватний житловий будинок. У середині 1870-х років будинок перебудовано за проєктом Юліана Захаревича і у ньому розташовано Крайовий повітовий суд. Споруда простояла лише 15 років, після чого її разом із залишками монастиря розібрано і у 1891—1895 роках зведено значно монументальнішу будівлю суду в стилі неоренесансу з елементами класицизму — Палац Справедливості або ж Вищий суд Галичини. Проєкт Франциска Сковрона, опорядження фасадів Яна Завейського. Центральний ризаліт увінчує скульптурна група «Правосуддя» (нині ушкоджена), виконана у 1893 році Леонардом Марконі. 1897 року Марконі, за допомогою Антона Попеля, доповнив боковий фасад від площі Галицької двома необароковими статуями «Справедливість» і «Законодавство» (не збережені). Нині це один із корпусів Львівської політехнікиBiriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 156.. Тут, у так званій «кармелітській тюрмі», у 1877—1878 роках перебував в ув'язненні Іван Франко, про що сповіщає встановлена 1972 року меморіальна таблиця (скульптор Анатолій Галян, архітектор Мирон Вендзилович). Таблицю відлито на Львівській кераміко-скульптурній фабриці. Тут же відбувся суд над Михайлом Павликом і Остапом Терлецьким. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 16/1-м.
№ 2 — триповерховий житловий будинок. З Польщі на першому поверсі будинку містився бакалійний магазин Солецького. Від радянських часів, у 1950-х роках — закусочна, згодом майстерня з ремонту взуття «Підківка», що працює тут донині, а також працює магазин мобільного зв'язку «Life». Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1198-м.
№ 4 — п'ятиповерховий житловий будинок у стилі модерн із елементами неокласицизму, споруджений у 1913—1912 роках за проєктом Станіслава Бардзького, виконаним у бюро Адольфа Піллера. Нині одне з приміщень займає хостел «Компас», а також майстерня з ремонту взуття та сумок «Каблучок-Обнова» (вхід з вулиці). Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 2031-м та № 1580-м.
№ 5 — триповерхова неоренесансна будівля колишньої 3-ї міської гімназії імені Цісаря Франца-Йосифа I (від 1919 року — Державна 3-я міська гімназія імені короля Стефана Баторія). Споруджена 1876 року на розі з нинішньою вулицею Шухевича за проєктом Юліуша Гохберґера. Центральний ризаліт прикрашений шістьма скульптурами видатних діячів польської культури та науки: М. Коперника, А. Снядецького, А. Міцкевича, Т. Чацького, Ю.-М. Оссолінського, Я. Длугоша. Скульптор — Тадеуш БарончBiriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 95—96.. До побудови цього будинку гімназія містилася на вулиці Валовій, де після переїзду певний час діяла її філіяGajak-Toczek M. Męskie gimnazja państwowe we Lwowie w latach 1772–1914 // Acta Universitatis Lodziensis. Folia Litteraria Polonica. — 2010. — № 13. — S. 352. — ISSN 1505-9057. . Упродовж 1911—1914 років тут викладав викладав польську мову та літературу польський письменник, представник жанру жахів у польській літературі першої половини XX століття Стефан Грабінський. Директором гімназії у 1921—1926 роках був польський науковець, педагог Емануель Августинович де Рошко. Нині тут міститься науково-дослідний інститут НУ «Львівська Політехніка» (навчальний корпус № 20). Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 17-м.
№ 6 — будинок споруджений у 1912—1914 роках за проєктом Адольфа Піллера і Романа Фельпеля, як прибутковий будинок на замовлення купців Кароля Чуджака і Людвіка Штадтмюллера. У 1920-х роках тут містився «Банк землі польської», а від 1929 року — радіостанція. Будинок поєднує риси юґендстилю (німецького різновиду модерну) та стилізовані романсько-готичні елементи. Скульптури лицарів, що підтримують еркери, та барельєф із левом над потрійним порталом виконані у 1912—1913 роках Станіславом-Ришардом Пліхалем Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 244.. Нині тут розташовані Львівське державне обласне радіо та Львівський обласний радіотелевізійний передавальний центр, а також працює кав'ярня-музей кіно-фототехніки «Фіксаж». Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1199-м.
№ 9 — п'ятиповерховий житловий будинок, споруджений у 1933—1935 роках за проєктом інженера Міхала Кольбушовського на фундаментах розібраної кам'яниці з останньої третини XIX століття у стилі функціоналізму, як власний будинок Міхала Кольбушовського. Після 2000 року над південним крилом добудовано шостий поверх. Від радянських часів, у 1950-х роках на першому поверсі містилися — майстерня з ремонту вагових приладів, згодом у 1960-2000 роках — фірмовий магазин Львівської овочевої фабрики, нині — продуктова крамниця мережі «Близенько», поряд розташована взуттєва крамниця «Ренесанс». Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 18-м.
№ 12/14 — колишній готель «Австрія», збудований у 1900—1901 роках за проєктом архітектора Августа Богохвальського у стилі необароко з елементами віденської сецесії. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1200/1-м.
№ 18 (давній конскрипційний номер 449¼) — триповерховий будинок, споруджений на початку XIX століття в стилі класицизму. На початку 1841 року тут приймав замовлення на архівні пошуки у своєму канторі — на другому поверсі в будинку, відомий геральдист і краєзнавець Людвик Зелінський та редагував чи не єдиний на той час краєзнавчий часопис у Галичині — «Lwowianin». Будинок має характерні для класицизму рустовані пілястри (на боковому фасаді, над входом в будинок, зберігся старий конскрипційний номер будинку)Lwowianin Czyli Zbiór Potrzebnych i Użytecznych Wiadomości. — Lwów, 1842. — z. 11. — S. 344. . В будинку 17 червня 1844 року народилася його донька Ольга Броніслава Ванда Зелінська, — в майбутньому видатна піаністка (сценічне ім'я Ольга фон Яніна). Нині на першому поверсі будинку містяться пекарня «Lviv Croissants», а другий та третій поверхи будинку стоять пусткою.
№ 24 — триповерховий будинок, споруджений близько 1829—1830 років в стилі класицизму ймовірно за проєктом архітектора Фридерика Баумана або Ігнатія Хамбреза. Автор скульптурного декору — Йоан ШімзерBiriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 49.. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1201-м.
№ 26 — початково будинок французької нафтової компанії «Прем'єр». Спорудження завершено 1924 року за проєктом архітектора Юліана Цибульського від 1914 року. Плани і фасад модифіковані Фердинандом Касслером. Будинок, а особливо його останній поверх привертає увагу скульптурним декором невідомого автораБірюльов Ю. О. Львівські будинки нафтових компаній // Галицька брама. — 1997. — № 1 (25). — C. 14.. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1202-м.
№ 28 — триповерховий будинок, споруджений в першій половині XIX століття. Має характерні для класицизму оздоблення карнизу дентикулами та обрамлення вікон. Будівля вирізняється унікальним наріжним еркером над центральними воротами проїзду, який замість звичного кута має зрізану форму.
№ 30 — на цьому місці була чотирикласова жіноча школа. Її приміщення подароване фундаційним записом родиною Бурлярдів. На початку XX століття будівля була у вкрай незадовільному станіWaląca się szkoła // Słowo Polskie. — 27 marca 1906. — № 132. — S. 3.. 1908 року за проєктом Тадея Обмінського збудовано новий сецесійний будинок для притулку Віктора Бурлярда. Розташований на розі з вулицею Нижанківського, має також іншу адресу — вул. Нижанківського 2/4. Нині в будинку міститься Львівський коледж культури і мистецтв.
№ 32 — будинок споруджений 1911 року за проєктом архітектора Людвіка Теуша. Фасад прикрашений рельєфами путті в неокласицистичному стилі. У міжвоєнний період у будинку розташовувалося фотоательє «Oleografia» Міколяша і МежецькоїLwów. Ilustrowany przewodnik // Pod red. J. Biriulowa. — Lwów: Centrum Europy, 2001. — S. 78. — ISBN 966-7022-26-9.. У 1920—1925 роках тут діяло архітектурно-будівельне бюро фірми Альфреда Захаревича та Євгена Червінського. Нині на першому поверсі містяться відділ мистецької літератури Львівської державної обласної універсальної наукової бібліотеки та дитяча бібліотека-філія № 13. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1203-м.
№ 34 — житловий будинок, споруджений 1912 року за проєктом Станіслава Улейського і Юзефа Пйонтковського. Тут мешкав інженер, винахідник, творець першого у Польщі літака Едмунд Лібанський, архітектор Ян Новорита. На стриху розташовувалась майстерня художника Володимира Блоцького, а згодом — Марії Б'янкі-Моссочи. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1204-м.
№ 36 — попередником будинку, що нині розташований на цій ділянці, був заїжджий двір Бенедикта Криніцького, збудований близько 1800—1810 роківBiriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 25..