Ро́берт Бе́рнс Ву́дворд (; 10 квітня 1917, Бостон, Массачусетс — 8 липня 1979, Кембридж, Массачусетс) — американський хімік-органікBlout, Elkan (2001). Biographical Memoirs 80: pp. 825—831. PMID 17742608 . Зробив значний внесок у сучасну органічну хімію, особливо, у теорію синтезу та визначення структури складних природних продуктів. Тісно співпрацював з Роалдом Гоффманом у галузі теоретичних досліджень хімічних реакцій. Лауреат Нобелівської премії з хімії за 1965 рік.

Молоді роки, освіта Вудворд народився в Бостоні, в сім'ї Маргарет (уродженої Бернс), дочки вихідця з Шотландії, і Артура Честера Вудворда, сина аптекаря з Роксбері (Массачусетс). 1918 року, коли Роберту виповнився один рік, його батько помер під час пандемії грипу.

З раннього віку Вудворда приваблювала хімія, він з захопленням самостійно осягав цей предмет ще в період навчання в школі першого і другого ступеня в Квінсі. До старших класів він вже міг впоратися майже з усіма дослідами, описаними в широковідомому посібнику Людвіга Гаттермана для практичних занять з органічної хімії. 1928 року Вудворд зв'язався з генеральним консулом Німеччини в Бостоні, і через нього йому вдалося отримати копії декількох нових статей, опублікованих у німецьких журналах. Пізніше, у своїй Коупівскій лекції, він згадував, як він був зачарований, коли серед цих статей, він випадково наткнувся на перше повідомлення Дільса і Альдера про відкриття ними реакції циклоприєднання. Протягом усієї своєї кар'єри Вудворд часто використовував і вивчав цю реакцію, як в теоретичному плані, так і експериментально. 1933 року він вступив до Массачусетського Технологічного Інституту (MIT), але так запустив деякі сторони свого навчання, що був відрахований в наступному році. 1935 року MIT відновив його, і до 1936-му році він здобув ступінь бакалавра. Вже через рік MIT присудив йому докторський ступінь, у той час як його однокурсники тільки закінчували бакалавріат. Докторська робота Вудворда являла собою дослідження, пов'язані з синтезом жіночого статевого гормону естронуA synthetic attack on the oestrone problem PhD dissertation . За правилами MIT необхідно, щоб випускники мали керівників. Керівником Вудворда був Ейвері А. Ешдаун, хоча досі невідомо, чи користувався він його порадами. Після недовгого викладання в університеті Іллінойсу він отримав річну стипендію в Гарвардському університеті (на 1937—1938 рр.) І пропрацював у Гарварді на різних посадах все життя. У 1960-му році Вудворд був удостоєний звання Доннеровського професора, цей титул звільнив його від викладання обов'язкових курсів, і він зміг присвятити весь свій час науковим дослідженням.

Ранні роботи Першим великим досягненням Вудворда на початку 1940-х років була серія статей, що описує застосування ультрафіолетової спектроскопії в поясненні структури природних продуктів. Вудворд зібрав велику кількість емпіричних даних і розробив ряд правил, пізніше названих «правилами Вудворда», які могли застосовуватися для з'ясування структур як природних речовин, так і синтезованих молекул, які не зустрічаються в природі. Раціональне використання новітніх інструментальних методів було «візитною карткою» робіт Вудворда протягом всієї його кар'єри, при цьому він постійно переходив від монотонних і тривалих методів визначення структури до сучаснішим.

У 1944 році, разом зі своїм підопічним, постдокторантом Вільямом Е. фон Дерінгом, Вудворд повідомив про синтез алкалоїду хініну, використовуваного в лікуванні малярії. Хоча синтез було піднесено як успіх, що дозволяє подолати труднощі в забезпеченні лікарськими препаратами, що закуповуються в південній Азії, в дійсності синтез був занадто довгим і трудомістким, щоб застосовувати його в практичних масштабах. Тим не менше він став поворотним пунктом для хімічного синтезу в цілому. Знахідкою Вудворда, важливою для цього синтезу, було використання факту майже 40-річної давності, коли німецький хімік Пауль Рабе отримав хінін з його попередника (прекурсору) — хінотоксіну (1905). Отже, синтез хінотоксіну (який Вудворд фактично і синтезував), повинен відкрити дорогу до синтезу хініну. Коли Вудворд усвідомив це, органічний синтез був ще в стадії «проб і помилок», і ніхто не думав, що можна створювати такі складні структури. Вудворд показав, що органічний синтез можна перетворити на раціональну науку і що допомогти цьому могла б розробка теоретичних знань про реакційну здатність і структурі. Цей синтез був першим з серії надзвичайно складних і елегантних синтезів, які він виконав.

Подальші роботи та їх значення У 1930-х роках британські хіміки Крістофер Інгольд і Роберт Робінсон зайнялися дослідженням механізмів органічних реакцій і запропонували емпіричні правила, за допомогою яких можна було прогнозувати реакційну здатність органічних молекул. Вудворд, мабуть, був першим хіміком-синтетиків, хто використовував ці ідеї для прогнозування структури в синтезі. Приклад Вудворда надихав сотні інших хіміків-синтетиків, які працювали в галузі створення складних структур природних продуктів, важливих у медичному відношенні.

Органічні синтези і Нобелівська премія Протягом 1940-х років Вудворд синтезував багато складних природних продуктів, таких як хінін (1944), кортизон (1951), резерпін (1956), хлорофіл (1960), тетрациклін (1962), холестерин, лізергінова кислота, цефалоспорин і колхіцин. Також він встановив будову ряду важливих природних сполук: стрихніну, тераміцину і ауреоміціну, магнаміціну. Разом з тим, Вудворд відкрив нову еру в синтезі (іноді її називають «епохою Вудворда»), в якій він показав, що природні продукти можна синтезувати, тільки ретельно дотримуючись принципів фізичної органічної хімії і детально плануючи всі кроки.

Більшість синтезів Вудворда були дуже ефектно описано його колегами, і до того, як він їх зробив, деякі думали, що неможливо створити ці речовини в лабораторних умовах. Його синтези несли в собі елемент мистецтва, і відтоді хіміки-синтетики звертали увагу не тільки на зручність і практичність синтезу, але і на його красу. Роботи Вудворда часто включали активне використання нових методів — ІЧ-спектроскопії, а пізніше і ядерного магнітного резонансу (ЯМР). Інша важлива особливість синтезів Вудворда була в тому, що він звернув увагу на стереохімію, або особливу конфігурацію молекул в тривимірному просторі. У більшості випадків природні речовини, що використовуються в медицині, мають необхідної біологічною активністю тільки у вигляді чистих енантіомерів. Це призвело до затребуваності «стереоспецифічного синтезу», в результаті якого виходив продукт з певною конфігурацією. Сьогодні методи стереспецифічного синтезу широко використовуються, Вудворд ж свого часу першим показав, що для здійснення такого синтезу потрібна ґрунтовна підготовка і ретельне планування. Багато його синтезів були спрямовані на зміну конфігурації молекул через упровадження в них жорсткого структурного елементу; ця методика сьогодні стала звичайною. Особливо показовими в цьому відношенні були синтези резерпіну та стрихніну.

Під час Другої світової війни Вудворд був консультантом Військової ради з виробництва у пеніциліновому проєкті. Хоча багато хто припускав бета-лактамну структуру пеніциліну, фактично першими це запропонували хіміки Оксфорда і компанії «Merck & Co.», а потім у дослідження долучилися й інші групи вчених (зокрема, з компанії «Shell»). Вудворд першим висловив думку про неправильність трициклічні структури (тіазолідин з'єднувався аміно-містком оксазінону), висунутої групою дослідників пеніциліну з Пеорії. Згодом він погодився з бета-лактамною структурою (замість тіазолідин-оксазолонової), запропонованою Робертом Робінсоном, надалі — провідним хіміком-органіком свого часу. У кінцевому підсумку Дороті Ходжкін в 1945 році за допомогою рентгенівської кристалографії підтвердила для пеніциліну саме бета-лактамну структуру.

Для визначення структури складних молекул Вудворд застосовував інфрачервону спектроскопію і хімічну деградацію. Тут помітними прикладами стали сантонінова кислота, стрихнін, магнаміцин і тераміцин. Колега Вудворда і Нобелівський лауреат Дерек Харолд Річард Бартон сказав про тераміцин наступне:

Всі ці випадки показують, як раціональні факти і хімічні принципи, об'єднані з інтуїцією, можуть бути використані для досягнення мети.

На початку 1950-х років Вудворд і британський хімік Джефрі Вілкінсон запропонували нову структуру фероцену — сполуки, що утворюється внаслідок комбінації органічних циклічних молекул із атомом заліза. Це стало початком металоорганічної хімії, яка виросла до промислових масштабів. За цю роботу Вілкінсон (разом з Ернстом Отто Фішером) отримав у 1973 році Нобелівську премію. Деякі історики вважали, що Вудворд повинен був здобути цю премію разом з Вілкінсоном. Цікаво, що так думав і Вудворд: пізніше він навіть написав про це в Нобелівський комітет.

Вудворд здобув Нобелівську премію в 1965 році за синтез складних органічних молекул. У своїй Нобелівській лекції він описував повний синтез антибіотика цефалоспорину, зазначивши, що йому довелося прискорити синтез, щоб встигнути закінчити його до Нобелівської церемонії.

Синтез вітаміну B12 і правила Вудворда—Хоффмана На початку 1960-х років Вудворд приступив до складного на ті часи синтезу природного продукту — синтезу вітаміну B12. Плідно співпрацюючи з колегою з Цюриха, Вудворд з командою з майже 100 студентів і постдоків кілька років працювали над синтезом цієї молекули. Робота була закінчена і опублікована в 1973 році, вона стала поворотним пунктом в історії органічної хімії. Синтез включав майже 100 стадій, кожну з яких ретельно планували та аналізували, що було характерно для всіх робіт Вудворда. Він більше за інших переконав хіміків-органіків в тому, що синтез будь-якого складного речовини можливий при достатньому часі і розумному плануванні. Проте до 2006 року практично ніяких публікацій з питання повного синтезу вітаміну B12 не було.

У тому ж самому році, ґрунтуючись на спостереженнях, зроблених Вудвордом в процесі синтезу B12, він і Роалд Гоффман розробили правила (відомі нині як правила Вудворда-Гоффмана), які пояснюють стереохімію продуктів органічних реакційHoffmann, R; Woodward, RB (1970). «Orbital Symmetry Control of Chemical Reactions». Science 167 (3919): pp. 825—831. 1970 Feb 6 . Вудворд сформулював свої ідеї (що базуються на симетричних властивості молекулярних орбіталей), ґрунтуючись на своєму досвіді хіміка-синтетика, а потім попросив Гоффмана виконати теоретичні обчислення для підтвердження цих ідей. Ці обчислення були зроблені за допомогою методу Гюккеля. Коректність цих правил була підтверджена багатьма експериментами. Гоффман здобув Нобелівську премію в 1981 році за свою роботу (разом з Фукуі Кен'іті, японським хіміком, який виконав ту ж роботу, використовуючи інший підхід); Вудворд безсумнівно отримав би другу Нобелівську премію, якби був живий. Відзначимо, що в нещодавній статті в журналі «Nature» описується, як можна використовувати механічне напруження, щоб змінити хід хімічної реакції, продукти якої не підкоряються правилам Вудворда-Гоффмана"Biasing Reaction Pathways with Mechanical Force. Nature(2007) 446:423-427 «(See also the corresponding» News and Views "in the same issue of Nature).

Інститут Вудворда і останній період життя Паралельно з роботою в Гарварді Вудворд керував Дослідницьким інститутом (Woodward Research Institute), заснованим у 1963 році в Базелі (Швейцарія). Він також став членом опікунської ради MIT (1966—1971) та Інституту науки Вейцмана в Ізраїлі. Вудворд помер у Кембриджі (Массачусетс) від серцевого нападу під час сну. У цей період він працював над синтезом антибіотика еритроміцину. Його студент сказав про нього:

Сім'я У 1938 році він одружився з Іржою Пульман; у них було дві дочки. 1946 року він уклав другий шлюб — з Євдоксією Мюллер, з якою познайомився в Polaroid Corp. Вона була художник і інженер. У цьому шлюбі народилися син і дочка.

Публікації