Вулиця у Венеції

Вулиця у Венеції — тема декількох картин та малюнків американського художника Джона Сінгера Сарджента (1856—1925).

Сарджент перебував у Європі разом з батьками, що були американцями-космополітами і роками подорожували Європою. Мати непогано малювала як художник-аматор і залучала сина до малювання. З планом навчання у місті Флоренція не вийшло, і Сарджент перебрався у Париж з надією вивчати твори західноєвропейських майстрів минулого і новітні течії. Столиця Франції була місцем навчання декількох художників зі Сполучених Штатів. Так, Томас Ікінс та Джуліан Олден Вейр навчалися в майстерні французького художника Жана-Леона Жерома, а Ікінс виробився у досить самостійну художню особистість серед американських митців.

Париж викував і художню особистість Сарджента, манера якого була настояна на досягненнях Дієго Веласкеса (котрий став авторитетом для багатьох художників Франції, не минаючи і Едуара Мане) та на досягненнях французьких імпресіоністів. З деякими з них Сарджент зустрічався і був знайомим з Деґа, з Клодом Моне, зі скульптором Роденом.

Опис картини .

Спостереження за вуличним життям у великих містах Італії і Франції і спонукало художника до розробки подібної тематики у малюнках та живопису. В одному з варіантів (зберігається в Художньому інституті Кларка) переважають формальні пошуки — художника привабила занадто вузька вуличка старовинного міста зі стрімко збігаючими у глибину лініями самої вулички і цегли обдертої, пожованої, пошкодженої часом і вологою стіни. Жанрова сцена спокійна — неквапливо ведуть бесіду якийсь молодик з жінкою. Колорит стриманий, а сірі і сближені тони фарб добре відтворюють сумну атмосферу бідняцького району.

Зовсім іншим постає варіант з міста Вашингтон. Тут ширша улиця і більше персонажів, але веселіше не стало. Бо запанувала саме пригнічена атмосфера околиці міста з її брудом, бідністю, людською самотністю, відчуженням один від одного. По вулиці досить стрімко проходить молода жінка, навмисне опустивши очі, аби не дати привіду для зачіпань чи грубих натяків. Вулиці міст у 19 ст. часто ставали місцем полювання на жінок легкої поведінки. Молода жінка на картині не хоче спілкування з випадковими перехожими, щільно кутає плечі в чорну накидку, мерзнучі і від вологи, і від холоду небажаних для неї стосунків, і від розчарування в них. Подібну сценку можна було бачити в якому завгодно тогочасному західноєвропейському місті — Парижі, Відні, Варшаві, Петербурзі, Лондоні. Бо місто позбавлене як рослинності, так і ясних індивідуальних ознак, що допомогли б розпізнати конкретне місто. І лише назва конкретизує ситуцію — Венеція. Картина стала ще одним полотном на тему щімливої людської самотності, незахищеності. Твір Сарджента продовжив тему виснажливої спустошеності, бездуховного існування людей в містах, яскравий зразок якого подав Едґар Деґа ще у 1876 р. в картині «Абсент».

Походження Вулиця у Венеції вперше була виставлена в 1882 році в галереї Жоржа Петі в Парижі. Його придбала Елізабет Ченлер із Бостона в 1888 році, яка передала його американському архітектору Стенфорду Уайту в обмін на професійні послуги. У 1962 році картина була придбана Національною галереєю мистецтв у Вашингтоні, де вона знаходиться в постійній експозиції.«Street in Venice, 1882 ». National Gallery of Art. Retrieved on 25 February, 2010

Див. також

Імпресіонізм Едуар Мане Абсент (Деґа) Побутовий жанр Джон Сінгер Сарджент Отруєні іпритом Живопис Сполучених Штатів Імпресіонізм в Сполучених Штатах

Джерела Davis, Deborah. Sargent's Women, pages 11–23. Adelson Galleries, Inc., 2003. ISBN 0-9741621-0-8 Fairbrother, Trevor: John Singer Sargent: The Sensualist (2001), ISBN 0-300-08744-6, Page 139, Note 4. Joselit, Jenna Weissman. "Restoring the American 'Sistine Chapel' " The Forward, 13 August 2010. Kilmurray, Elaine: Sargent Abroad . Abbeville Press, 1997. Pages 57–8, 242. Lehmann-Barclay, Lucie. «Public Art, Private Prejudice.» Christian Science Monitor, 7 January 2005, p. 11. «New Painting At Boston Public Library Stirs Jews to Vigorous Protest.» Boston Globe, 9 November 1919, p. 48. Noël, Benoît et Jean Hournon: Portrait de Madame X in Parisiana — la Capitale des arts au XIXème siècle, Les Presses Franciliennes, Paris, 2006. pp 100–105. Ormond, Richard: «Sargent's Art» in John Singer Sargent, page 25–7. Tate Gallery, 1998. Prettejohn, Elizabeth: Interpreting Sargent, page 9. Stewart, Tabori & Chang, 1998. Promey, Sally M. «John Singer Sargent's Triumph of Religion at the Boston Public Library.» http://www.bpl.org/central/sargenttriumph.htm Rewald, John: Camille Pissarro: Letters to his Son Lucien, page 183. Routledge & Kegan Paul, 1980.