Хваран (, дослівний переклад — «квіткові юнаки») — соціальний інститут у стародавньому корейському королівстві Сілла. Елітні групи молоді, які займалися військовим вишколом та вивчали корейську культуру і релігію.

У сучасній історичній науці питання походження та конкретних функцій хваранів залишається дискусійним.

До кінця VII ст. більша частина Корейського півострова була об'єднана під владою королівства Сілла, яке виявилося найсильнішим з Трьох держав. Не останню роль в цьому зіграв географічний фактор — максимальна віддаленість від Китаю. Перемогу в боях з китайським військом нерідко пов'язують, в тому числі, і з особливою культурою військового виховання аристократичної молоді — хваран.

Як військово-культурно-виховна організація інститут хваранів існував з часу правління вана Чинхина Великого (540—575) до царювання королеви Чинсон (887—897). Разом із загибеллю самого королівства Сілла зник і інститут хваранів. Проте слово «Хваран» проіснувало в корейській мові до кінця XIX століття, позначаючи при цьому вихідців з «підлого стану»: чоловіків-шаманів, чоловіків шаманок чи співаків та акторів.

Джерела вивчення Збереглося не так багато джерел, з яких можна почерпнути відомості про хваранів. Перш за все це «Історичні записи Трьох держав» («Самгук Сагі») історика Кім Бусіка і «Достопам'ятні події Трьох держав» («Самгук Юса») буддійського ченця Ірена. Про хваранів оповідають найдавніші пам'ятники корейської поезії в жанрі пісень хянга, що дійшли до наших днів — «Пісня про хварана Чукчі», «Пісня про хварана Кіпха». Крім того, в 1989 році в Південній Кореї було знайдено твір під назвою «Записи про покоління хваранів» («Хваран Сегі»). Його авторство приписується відомому вченому і високопоставленому вельможі Сілла Кім Демуну, що жив за часів правління вана Сондока Великого (702—736). Знайдений рукописний примірник тексту датується досить пізнім часом, десь між 1801 і 1834 роками, тому багато вчених сумніваються в його достовірності. У «Самгук Сагі» про хваранів написано наступне:

У Самгук Юса також сказано, що, після того як у правління государя Чінхин-вана скасували вонхва, все ж таки зрозуміли, що країні не обійтися без «Шляху вітрів і місяця». Тому з родин шанованих людей почали відбирати красивих молодих людей гідної поведінки, яких називали хваран, а їх керівників — сол'воллан («первинна квітка полину») — стали шанувати як «державних святих».

Ідеологія Відомо, що у хваранів були «П'ять приписів для повсякденного життя», які їм заповідав буддійський чернець Вонгван, що жив за часів правління вана Чинпхьона (579—632): Вірно служи правителю; З синівською шанобливістю стався до батьків; Довірою знаходь друзів; Під час бою не відступати; У вбивстві або залишенні живим є вибір. Із зазначених заповідей видно, що при навчанні хваранів велике значення надавалося основним нормам конфуціанської моралі, пов'язаних з відносинами зі старшими (служіння правителю, батькам) і з рівними членами співтовариства (друзів). З іншого боку, дві останні заповіді вказують на військову спрямованість організації хваранів з орієнтацією на захист Батьківщини і в той же час на прагнення уникати безглуздих вбивств.

Організація З часу правління государя Чінхин-вана (540—575) з місцевої молоді стали відбирати людей для того, щоб зробити з них хваранів. На чолі хваранів стояли так звані куксон («державні святі»), яких могли ще називати вонхва («джерело квітів»), хвачжу («господарі квітів») або пхунвол'чжу («господарі [Шляху] вітру і місяця»). Таких вонхва було небагато — від одного до трьох-чотирьох на всю державу. Кожному з вонхва підпорядковувалося від 3-4 до 7-8 власне хваранів. У останніх у підпорядкуванні знаходилися сотні або навіть тисячі таких же, як і вони, молодих людей, яких називали нандо, тобто «супроводжувачі [квіткових] воїнів», або «супроводжувачі [квіткових] мужів».

Таким чином, в країні могло бути одночасно кілька подібних військово-патріотичних виховних молодіжних структур на чолі з вонхва. Хто стояв над вонхва і як їх діяльність координувалась державними органами, сказати важко.

Виходячи з повідомлень Самгук Сагі, можна відзначити, що першими вонхва були жінки. У зв'язку з цим деякі дослідники роблять припущення, що у хваран не було розділення за ознакою статі, і навіть знаходять у цьому зачатки корейської демократії. Однак можна зустріти і зовсім іншу точку зору, яка стверджує, що перші жінки-вонхва були звичайними кісенКісен — жінка у стародавній Кореї, яка прислужувала чоловікам на бенкетах і розважала їх співом і танцями., яких державні структури використовували для залучення молодих людей.

Функції За родом діяльності організація хваранів була не тільки військовою, а й виховно-тренувальною з елементами військової підготовки. Виділяють три основні види діяльності хваранів: гарт душі й тіла через вивчення моралі і осягнення Шляху; вивчення пісень, музики, писання віршів, подорож по країні в пошуках гарних гір і річкових потоків.

Треба відзначити, що у хваранів було прийнято розмальовувати обличчя. Нанесення гриму пояснюють або бажанням бути більше схожим на жінку, щоб привернути до себе увагу і допомогу різних духів, або безпосереднім впливом шаманізму: розфарбовування особи і є акт становлення шаманом.

Соціальний та віковий склад Щодо соціального складу хваранів існують дві точки зору. Одна, яка на сьогодні є більш розповсюдженою, стверджує, що хвараном ставали представники вищого стану — чінгол з 6-го по 4-й ранг тупхум, або в крайньому випадку — багаті вільні простолюдини, які могли дозволити собі не працювати. Відповідно до другої точки зору, хваранами ставали звичайні прості люди.

Віковий склад хваранів визначають у межах 15-18 років. Окремі дослідники відсувають верхню межу віку до 20 років. Вонхва, що керували хваранами, були дорослими людьми. Місцем, де хварани проходили свою підготовку, було або гористе узбережжя Японського моря, або гори в околицях столиці Сілла. Термін навчання — 3-4 роки.

У популярній культурі Дорама Хваран: Молоді поети воїни, що знімалася у 2016-2017, присвячена повсякденному життю і діяльності хваранів. Королева Сондок (серіал), (MCB, 2009)

Примітки

Джерела

Rutt, Richard. «The Flower Boys of Silla (Hwarang), Notes on the Sources.» Transactions of the Korea Branch of the Royal Asiatic Society, 38 (October 1961):1-66.