Ву́лиця О́льги Кобиля́нської — одна з центральних вулиць Чернівців. Розташована у Першотравневому районі міста (районування міста наразі не використовується в адміністративному управлінні). Починається з Центральної площі і закінчується на перехресті з вулицею Тараса Шевченка. Виникла в 40-50-х рр. XVIII ст. Сучасна назва — з 27 листопада 1940 року, на честь видатної української письменниці Ольги Кобилянської.

Назва

40-ві роки XVIII ст. — 80-ті роки XVIII ст. — Молодіївська 80-ті роки XVIII ст. — 20-ті роки XX ст. — Геренгассе (Панська) 20-ті роки XX ст. — 1940 р. — Янку Флондора з 1940 р. — Ольги Кобилянської

Історія Наприкінці XIX ст., її називали «вулицею, що веде до лісу». Пізніше про неї стали говорити як про «дорогу на Молодію». Забудова ж вулиці починалася ще в 40-50-х рр. XVIII ст. Перші будинки були дерев'яними, одноповерховими, кожен з яких був власністю окремого господаря.

Відомо, що місто розбудовувалось знизу догори, і головною на той час була вулиця Жидівська (сучасна Шолом Алейхема).

За окремими згадками, сучасну вул. Українську колись називали «Нижньою Панською», а сучасну О. Кобилянської — «Верхньою Панською». У часи, коли її починали забудовувати, на цьому місці були великі горби, букові та грабові дерева, а місцями — болота, навіть справжні мочарі. В районі Святодухівської церкви мисливці полювали на диких качок, а з ближніх лісів сюди забиралися вовки і вили ночами. Окремі ділянки на цих горбах місцеве населення використовувало під городи.

Наприкінці XVIII ст. для виготовлення шовку до Чернівців завезли шовкопряда, який тут прижився, а для його розведення потрібні були шовковичні дерева. Тоді в місті почали масове насадження цих дерев. Виробництво шовку швидко розвивалось. 1844 року, коли починали будувати Святодухівський храм, довелося викорчовувати цілі сади уже немолодих дерев шовковиці. Перший мурований будинок, за свідченням історичних документів, закладено 1786 року. Його побудували на розі вулиць Головної та Ольги Кобилянської, а власником був п. Стефан Ханвас. Тут довелося викорчувати велику ділянку могутнього лісу.

Впорядкуванням вулиці та її тротуарів зайнялася фірма «Яков Ульріх і К°», пізніше до цієї справи долучилася фірма «Кортесі і К°», яка 1888 року завершила тут і каналізаційні роботи.

Невдовзі представники австрійської фабрики з м. Аусбург «Згесер і Келлер» розробили і здійснили проект газового освітлення вулиці, а 1896 року фірмою «Шкерт і К°» тут було проведено електроосвітлення.

Згодом стали зводити багатоповерхові будинки, в яких розмістились житлові та державні установи, на цю вулицю було переведено і міське управління. Були тут також банк сільськогосподарського кредиту, міщанська каса, кафе та магазини. Завершення забудови та загальне впорядкування вулиці відбулося ще в австрійський час. Тоді вона офіційно дістала назву «Геренгассе», що в перекладі означає «Панська вулиця». У період румунського панування декілька будинків на Панській вулиці було перебудовано. У той час оселитися тут було престижно, і домогтися цього вдавалося переважно особам панського роду: інтеліґенції, домовласникам, лихварям, торговцям, що було справжнім підтвердженням назви вулиці — Панська.

1910 року магістрат розглянув питання будівництва трамвайної колії по вулиці Панській, але виконати цей проект так і не вдалося. Ця вулиця була найкращою в місті, і вигляду, близького сучасному, набула ще на початку XX ст. Першими було переобладнано будинки під № 6, 26, 35, 37-39, 43, 45, 51, 53 і 55. До них підвели каналізацію і освітлення, окремі з них (№ 36) зазнали реконструкції. Вулиця Панська стала центром ділового, торговельного та культурного життя міста. У 20-30-х роках XX ст. вулиця отримала нову назву — на честь Янку Флондора.

У той період тут з'явилось чимало (понад 50) різних установ та організацій. Тут були магазини, ресторани, кав'ярні, банки, фотоательє та фірмові склади. Двірники щоранку мили бруківку і тротуари теплою водою з милом. Коли мешканці довколишніх сіл приносили сюди сільськогосподарські продукти, то кожен, перш ніж сюди зайти, повинен був ретельно витерти взуття чи босі ноги. В той час у мешканців з передмістя Роша, Садагура, Роґізна встановився звичай носити на голові кошики з продуктами та фруктами. А ось на вул. Панській (Флондора) так переносити товар заборонялося, окрім кошиків з квітами.

У 1936 році вул. Я. Флондора зазнала реконструкції за проектом архітектора Ісидора Чачкеса. Роботи виконувала фірма «Гранітул» і 27 листопада 1940 року вони були остаточно завершені. Тоді вулицю перейменували, і назвали на честь видатної буковинської письменниці — Ольги Кобилянської. Того ж дня у драмтеатрі відбулися урочисті збори, присвячені 55-річчю її літературної діяльності. На цих зборах було оголошено постанову облвиконкому про перейменування вул. імені Я. Флондора на вул. ім. Ольги Кобилянської.

Будинки Будинок № 1. Зведено 1898 році. На місці сучасного будинку № 1 була невелика будівля, швидше за все, дерев'яна, яка згодом була зруйнована. На центральній площі міста біля ратуші колись був ринок худоби, згодом там стали торгувати різноманітним продуктовим та промисловим крамом. Земля довкола ринку тоді дуже високо цінувалася, і її швидко приватизували найзаможніші господарі, які почали зводити тут добротні будинки. На площі Ринок уже був двоповерховий будинок під № 3, який був справжньою архітектурною окрасою площі. На тлі цього будинку невисокий та непримітний будинок № 1 по вул.ім. Ольги Кобилянської виглядав доволі непривабливо. Його господар, помітивши це, вирішив знести старий будинок і збудував на цьому місці новий гарний будинок на три поверхи. 1898 року він найняв високопрофесійного архітектора на ім'я Макс Моргенштерн, хто створив проект, за яким і було споруджено новий будинок по вул. ім. Ольги Кобилянської, — майже у незмінному вигляді він зберігся до нашого часу.

Архітектуру першого будинку не можна означити якимось одним стилем. Майстри, використовували декоративні елементи різних стилів, що гармонійно поєдналися в цьому шедеврі архітектури, вишуканість якого вражає своєю красою та оригінальністю. У елементі дахової покрівлі, т. зв. «короні» досі зберігся овальний елемент, у якому колись, мабуть, були вказані ініціали власника цього будинку, та з плином часу, на жаль, вони не збереглись, оскільки за останнє століття змінилось чимало різних господарів міста й комусь з них, мабуть, це здалося зайвим чи недоречним. Хоча в окремих елементах — наприклад, у металевій кованій решітці над дверима, на першому поверсі над вікнами монограми закриті бляшаними кругами. B.D.R.S. — така монограма проглядається у металевій решітці над дверима. Вхідних дверей у будинку двоє — зі східцями та з гарними кованими ажурними решітками, які чудово доповнюють архітектурний ансамбль цієї споруди.

Будинок загалом досить високий, споруджений на міцному підмурівку. Усі поверхи гармонійно поєднуються у своєму архітектурному вирішенні. Вікна оформлені пілястрами, різноманітними деталями у вигляді арок, ліпленням — тут використані елементи стилю рококо, а саме — зображення красивих жіночих та чоловічих облич. Над першими дверима, під кутовою вежею розміщені скульптури дітей-ангеликів, причому цей елемент застосований тільки в одному місці. Прикрашає будинок і зображення голови лева — це символ могутності, який доволі часто застосовували тогочасні архітектори при оформленні різних будівель. Ну і, звичайно, сама вежа, яка вінчає цей шедевр архітектури, не може не привернути погляд своєю вишуканою формою та вдалим розміщенням. На вежі колись був годинник. На першому поверсі будинку раніше розміщувалось кафе «Габсбург» (до 1919 року). На той час це був один з найкращих закладів для відпочинку в центрі міста. Згодом, за румунської влади, тут відкрили нове кафе — «Грант» (німецьке). А з 1926 року в одній частині будинку розмістилась філія банку Л. Г. «Трансільваль», заснованого в Румунії 1868 року. В цьому ж будинку невдовзі розмістився і страховий банк, а 1928 року відкрився центральний відділ з продажу залізничних квитків. 1934 року тут розмістилася ще одна філія банку — кредитного румунського банку, що був заснований у Румунії 1888 року з загальним капіталом 750 000 000 лей. Розміщення банків у цій будівлі вже стало традиційним.

Будинок № 2. Зараз тут розміщується кафе «Хрещатик», салон модернового одягу та ломбард. За Австрії тут був готель «Бель В'ю», при якому діяли кафе та ресторан, а також елітний магазин жіночого одягу, де заможні панянки купували новинки наймоднішого одягу — сукні, блузи від фірми «Кет і Басе». За Румунії тут розмістився магазин лінолеуму, згодом — магазин радіоапаратури, господарем якого був пан Гельберштейн.

1937 року на першому поверсі будинку розміщувався магазин цукерок пана Дреккера, а на другому — крамниця, у якій торгували натуральною вовною та виробами з неї. З 1949 року тут стали продавати канцелярські товари, шкільне приладдя та підручники для дітей. Пізніше влаштували букіністичний магазин.

Будинок № 3 де зараз розміщена філія банку «Аваль» — це одна з перших кам'яних споруд на цій вулиці, яка неодноразово перебудовувалася. Але фасад, який завжди мав округлу форму, обрамлений колонами, залишався без особливих змін, тому мешканці міста називали цей будинок «той, що на розі, зі стовпами». Зведено будинок, власником якого був пан А.Тесак, 1858 року. Колись тут розміщувалася кав'ярня пана Тесака, яка мала назву «Росіні юніор», а згодом — ресторан «Ла орієнт». 1922 року тут відкрилась стоматологічна поліклініка, у якій працював високопрофесійний дантист, який отримав фахову освіту з правом вільної практики у Відні — лікар Йосиф Піценгер. Будучи першокласним спеціалістом, він лікував та видаляв зуби пацієнтам майже безболісно, вставляв порцелянові зуби. Він користувався стоматологічними інструментами найновішого зразка та ефективними ліками найновіших фармацевтичних розробок. Певний час у цьому будинку розміщувалося кафе «Европа», на першому поверсі був магазин пана Сахана, згодом тут відкрили центральний музичний магазин, власниками якого були Крас і Гросангер. 1928 року відкрилася філія французько-румунського банку, з 1930 по 1940 р.р. діяли кав'ярня і ресторан пана Якова Спервача, а у внутрішній частині будинку, з входом з двору був нічний ресторан, який відкривався після заходу сонця і приймав відвідувачів аж до ранку. Його власником був Якоб Шнербер. На другому поверсі була овальна зала — приміщення, де городяни мали змогу цікаво відпочити і розважитись: тут проводились танцювальні вечори, різноманітні зібрання, він був обладнаний і для гри в більярд, яку і в ті часи чернівчани дуже полюбляли. Зала була доволі гарно оформлена, відвідувачі почувалися тут затишно і комфортно, романтичного настрою додавали воскові свічі у підсвічниках. Пізніше таке освітлення замінили гасовими лампами. З внутрішнього боку цього приміщення обабіч вхідних дверей було вбудовано дві стінні ніші, у яких розміщувалися невеликі скульптури напівоголених жіночих фіґур, виготовлені з білого мармуру. Подібні ніші прикрашали і центральний вхід до будинку, в яких теж були скульптурні зображення жіночих фіґур, але трохи інші.

Після відвідин Чернівців Микитою Хрущовим, містом прокотилась хвиля руйнувань архітектурних елементів старовинних будинків центральної частини міста, які вважали непотрібними залишками «буржуазних розкошів». Оскільки вищезгадані скульптури будинку № 3 зняти було неможливо, трощили їх просто на місці сокирами та ломами. Уламки скульптур прибрали і викинули на смітник. Після такого погрому будинок втратив свій первісний архітектурно вишуканий вигляд, став спустошеним і непривабливим.