Угорська вівця (Magyar racka Juh) — порода овець.
Перші згадки про цю породу відносяться до XVI—XVII століть. Після Другої світової війни лише невелику кількість даних овець розводять в угорській пусті Гортобадь.
Ця порода є унікальною. Має спіральної формі роги, що штопором виступають майже прямо вгору з верхньої частини голови. Мінімальна прийнятна вага тіла для овець досягає 40 кг і баранів 60 кг, зріст в середньому 72 см.
Угорські вівці породи Ракка мають унікальну адаптивність, яка дозволяє їм витримувати екстремальні погодні умови. Ці тварини стійкі до посухи та холодних зим, а також історично особливо добре пристосовані до випасу на Великій рівнині. Ракських овець часто вирощували в умовах екстенсивного тваринництва, де вони залишалися здоровими та продуктивними з мінімальним втручанням людини.
Історія Предком вівці ракка є аркал, єдиний великий дикий баран з довгим хвостом, який жив у Південно-Західній Азії, де вівці були одомашнені. На основі археологічних досліджень Шандор Бекеньї дійшов висновку, що угорська ракка з'явилася в Карпатському басейні під час періоду міграції народів, але немає інформації про те, з якою етнічною групою вона прибула.
Примітки