Дозвольте мені подякувати Вам за теплоту та гостинність.
Звернення до обох палат Конгресу є одним з найвищих політичних привілеїв.
Стоячи тут, я вдячний, і повністю усвідомлюю, що така честь надається не мені. А народу України. Тим хоробрим чоловікам і жінкам, які сьогодні знаходяться на передовій війни за демократію всього світу!
Дозвольте мені говорити від їхнього імені.
Я зосереджуся на одній речі, яка зараз знаходиться в основі існування Українського народу – свобода.
Бувають моменти в історії, коли свобода стає більше, ніж просто політичним поняттям.
В такі моменти свобода стає питанням вибору, що визначає, хто ви є, – як особистість та як народ.
Україна проживає такий момент істини останні 10 місяців, які стали однією з найгероїчніших сторінок останнього десятиліття. Синонімом жертовності, відданості та непереможної жаги жити вільно.
Народ України повстав проти корупційного режиму Януковича.
Українці стояли на своєму цієї трагічної зими. І вони стоять на своєму прямо зараз!
Захисники свободи були готові пожертвувати своїм життям заради кращого майбутнього. Ще більш вражаючим є те, що вони перемогли. Озброєні лише палицями і щитами, вони виходили проти спеціальних підрозділів міліції та гнали їх геть.
Перемога, яку здобули на Майдані Незалежності в Києві, зараз відома всьому світові. Слово «Майдан» стало інтернаціональним. Це була перемога проти брутальності міліції, цькування державними засобами масової інформації, насильства та залякування.
Немає нічого більш вражаючого, ніж бачити сотні тисяч мирних людей, які повстають проти жорстокого диктатора та змінюють хід історії. День за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем тисяча за тисячею люди виходили на вулиці Києва просто тому, що їх гідність не дозволяла їм залишатись пасивними та мовчати, коли на карті стояла їх свобода.
Майдан стояв довгих три місяці.
Кульмінацією стали 20 і 21 лютого, коли понад 100 протестувальників за один день були застрелені снайперами. Ми називаємо їх Небесною Сотнею. Ми вважаємо їх справжніми героями нашої нації. Ми аплодуємо їхньому героїзму!
У лютому, коли світ побачив, що ніхто не може відібрати у українців свободу, зовнішній агресор вирішив відібрати частину української території. Анексія Криму стала одним з найбільш цинічних актів зради в сучасній історії.
Україна, яка відмовилась від третього за потужністю потенціалу ядерної зброї в обмін на гарантування своєї безпеки, зазнала атаки від однієї з країн, яка надала їй ці гарантії.
Дозвольте мені нагадати вам. Рівно 20 років тому Будапештський меморандум підписали Росія, разом із США, Францією, Великобританією та Китаєм, гарантувавши непорушність українських кордонів та її територіальний суверенітет.
Насправді, що ми отримали від Росії, – це анексія та війна, яка поставила Україну на межу її виживання.
Радянський Союз дуже швидко розпався, створивши ілюзію, що ця глава історії завершена, і ця історія добігла кінця.
На жаль, у думках людей це ще не кінець. Імперіалістичне бачення досі присутнє. Ностальгія за Радянським Союзом та завершення устрою, при якому закінчилась «холодна війна», культивували ревізіоністські інстинкти.
У 2008 році російські війська окупували Абхазію та Південну Осетію. Зараз вони вторглись в Україну. Право на захист етнічних росіян і навіть російськомовних може і вже стало причиною розпалити війну. Окрім України, російськомовне населення проживає зараз у Молдові, Грузії, Казахстані, Балтійських країнах, Польщі, Румунії, Болгарії.
Молдова, Грузія, Україна – хто наступний?
Багато речей, включаючи ефективність глобальної системи нерозповсюдження ядерної зброї, зараз проходять жорсткий іспит, і результат буде залежати від реакції Америки та всього світу.
Навіть союзники НАТО зараз зазнають ризику. Неначе щоб підкреслити це, за два дні після візиту Президента Барака Обами в Естонію офіцер розвідки Естонії був викрадений та звинувачений у шпіонажі.
Гарантії безпеки України провалилися, доказуючи, що ніякі домовленості не гарантують забезпечення світового порядку. Отже, що саме може забезпечити мир та зберегти його? – Спільні цінності, співпраця і взаємна залежність. Лідерство і відповідальність. Саме тому я закликаю Вас не залишати Україну одну перед обличчям цієї агресії.
США зобов’язались підтримати територіальну цілісність України. І ми сподіваємось, що США дотримаються цієї обіцянки.
Демократії мають підтримувати одна одну. Вони мають показувати солідарність перед обличчям агресії. Інакше, ми будемо знищені одна за одною. Агресія проти України стала однією з найгірших невдач у боротьбі за демократію у світі за багато років. Одним рухом світ було відкинуто у часи територіальних претензій, зон впливу, кримінальної агресії та анексії. Впродовж двох тижнів Крим було захоплено та анексовано. Україна не була готова зустріти ворога. Наслідки були катастрофічними. Пост-воєнна система балансів та противаг була ефективно зруйнована. Світ постав перед найгіршою кризою безпеки, з часу СССР та 1968 року.
Сьогодні ми спостерігаємо за ще одним намаганням нового розподілу світу. І Україна стоїть у центрі цієї спроби.
Результат сьогоднішньої війни визначить, чи будемо ми змушені прийняти реальність темної, розірваної і гіркої Європи як частину нового світового порядку.
Українська армія, ці молоді хлопці (неукомплектовані і дуже часто недооцінені світом) – єдине, що зараз стоїть між реальністю мирного співіснування та жахом повного краху, повернення до минулого століття і нової «холодної війни».
І якщо це трапиться, це буде лише початком.
Війна, в якій сьогодні борються ці молоді люди, це не тільки війна України. Це війна Європи, війна США, війна за вільний світ! Сьогодні агресія проти України є загрозою глобальній безпеці. Гібридна війна, тероризм, радикальні рухи, руйнування міжнародних угод, та навіть стирання національних ідентичностей – це все зараз загрожує Європі. Якщо це зараз не зупинити, ці загрози перетнуть європейський кордон і будуть поширюватись далі по всьому світу.
Для упередження цього тисячі українських солдатів зараз стоять на лінії вогню.
Виступаючи перед Конгресом США, з цього високого маяка свободи, я хочу подякувати їм за їх жертви!
Я закликаю світ підтримати їх боротьбу!
Вони потребують більшої політичної підтримки. Їм потрібно більше воєнного обладнання: летального та нелетального. Ковдри і окуляри нічного бачення мають важливе значення. Але не можна виграти війну тільки з ковдрами.
Я дякую всім у США, хто усвідомлює і цінує історичну важливість цієї боротьби. Так само як Ізраїль, Україна має право захищати свою територію. І буде робити це з усією відвагою свого серця і відданістю своєї душі.
Я закликаю США допомогти нам та відповідати своїй заявленій ролі. Я спонукаю Америку очолити цей шлях!
Україна завжди мала особливі зв’язки з США. Сьогодні Україна стає серйозним партнером США в регіоні. І це партнерство не є ситуативним. Воно не з’явилось через те, що ми опинилися в одному човні.
Це сталося тому, що в момент екзистенціальної кризи український вибір був такий самий, як і вибір Америки, – свобода, демократія та верховенство права. У часи європейського скептицизму та відкритої ворожості Росії українські громадяни були готові віддати свої життя за свободу і демократію в Україні. Обставини можуть змінюватися, а природа людей – ні. Українці за своєю природою не терплять диктаторів та борються за свободу, незважаючи ні на що. Враховуючи сьогоднішню ситуацію, українська демократія повинна буде спиратися на сильну армію. У наступні роки розбудова армії буде ще одним екзистенційним тестом для української демократії.
Я вважаю своїм обов’язком виправити шкоду, завдану українській армії, і дати Україні сильну, сучасну армію, якою можна пишатися. Розуміючи це, я заохочую США дати Україні особливий статус з безпеки, що відображав би найвищий рівень взаємодії з країною – не членом НАТО.
Я також прошу США бути сильними та встати на підтримку своїх принципів щодо подальших санкцій проти агресора.
Економічні санкції є важливими з багатьох причин. Вони допомогли розподілити межу між хорошим та поганим. Вони допомагають нам захищати і відстоювати високий моральний рівень, а не занурюватися у байдужість, замасковану під прагматизм.
Я розумію, що війни останнього десятиліття завдали великої шкоди економіці Заходу. Я розумію, що американські громадяни та американські платники податків хочуть миру, а не війни. Так само, як і українські громадяни та платники податків. Однак, є моменти в історії, які не можуть вимірюватися виключно відсотком зросту ВВП.
Українська війна – єдина війна за цінності за останнє десятиліття. Одна нація вирішила бути вільною і демократичною. Інша нація вирішила покарати нас за ці кроки. Світ просто не може дозволити такої поведінки!
Цінності на першому місці – цю правду Захід нагадував Україні впродовж останніх років. Зараз черга України нагадати світу ці цінності! Дозвольте мені також відзначити, що ні за яку ціну, за жодних умов, ми не змиримось з окупацією Криму. Завершення окупації та ануляція анексії – це не тільки обов'язкова передумова нормалізації відносин між Росією та Україною. Це є невід'ємною умовою для розвитку та модернізації Криму. До виконання цієї передумови я закликаю світ об'єднатися та дати зрозуміти сьогоднішнім та майбутнім агресорам, що політика і практика анексування ніколи не буде прийнятною.
Я не говорю про військове вирішення кримської проблеми. Це буде дилема багатьох років, вибір між двома способaми життя, двома політичними, економічними та соціальними системами.
Але я не сумніваюсь, що система, яка пропонує більші свободи, матиме превалюючу силу у довгостроковій перспективі.
Так є завжди!
Останні 6 місяців були часом надзвичайного виклику для мільйонів українців. Це був час героїзму та жертв.
Для багатьох це стало остаточною жертвою.
Дозвольте мені поділитися з вами двома людськими історіями.
3 березня, коли тільки почалаcь окупація Криму, була одна людина у Сімферополі, яка зробила неймовірне. Коли мільйони відчували себе паралізованими та шокованими, Рішад Аметов, 39-річний батько трьох дітей, вирішив не мовчати.
Цей хоробрий син кримськотатарського народу вийшов на одноосібний протест перед окупованою Адміністрацією. Він лише тримав табличку із написом: «Ні окупації!». Група невідомих людей арештувала та увезла його на очах у десятків людей та перед телекамерами. Через два тижні його було знайдено закатованим та вбитим – у стилі мафії.
Лише думка про останні хвилини цієї людини викликає у мене жах. Я питаю себе, що примусило цього героя зробити те, що він зробив. Я не можу знайти жодної іншої відповіді, окрім того, що він зробив це за свободу. Для того, щоб його діти не зіштовхувались із рабством нео-сталінського диктаторства.
Я переконаний, що з роками, коли кримська окупація буде далеко в минулому, кримчани будуть аплодувати його сміливості. Так, як я аплодую зараз! Україна завжди буде разом з кримськотатарським народом. Їх мова, культура, права зараз порушуються, як і раніше, за правління Радянського Союзу. Я закликаю світ та Сполучені Штати не мовчати щодо цих злочинів.
Українці та кримські татари зазнають утисків зараз на території Криму.
Зараз час, коли всі люди доброї волі мають перефразувати слова Джона Кеннеді, сказані 50 років тому: «Я – кримський татарин, і немає нічого, що змусить мене віддати свою свободу».
Дозвольте мені також відзначити Володимира Рибака, 42-х річного батька двох дітей, члена міської ради у місті Горлівці.
15 квітня він протистояв сепаратистам та російським спецназівцям, які намагались підняти сепаратистський прапор над будівлею місцевої адміністрації. Так само, його було викрадено і піддано тортурам. Його останні години, мабуть, були просто жахливими, бо тіло було знівечено. Сьогодні я стою тут, згадуючи цю трагедію, а також хоробрість і жертви мільйонів українців.
Глибоко у серці я щиро вірю, що дуже скоро настане час, коли центральну площу міста Горлівка буде названо на честь Володимира, і школярі приноситимуть квіти до його пам’ятника.