Залі́сне (до 1945 року — Юкари́-Каралє́зтакож Юхари́-Каралє́з, ) — село в Україні, у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим. Підпорядковане Красномацькій сільській раді.

Опис Розташоване у центральній частині району на лівому схилі Каралезької долини. Висота центру села — 151 м. Через село протікає річка Бистрянка (ліва притока Бельбеку). Транспортний зв'язок здійснюється автошляхом Т-0105, що веде до Севастополя (39 км) через перевал Текіль-Таш. Відстань до Бахчисарая — 19 км, до залізничної станції Сирень — 11 км. Має регулярне автобусне сполучення з Бахчисараєм, Сімферополем, Севастополем та Ялтою.

У селі нараховується 4 вулиці та 130 дворів. Площа населеного пункту — 63,4 гектара. Раніше село входило до складу колгоспу «Україна».

Село має фельдшерсько-акушерський пункт, магазин та сільський клуб, православну громаду Рівноапостольної княгині Ольги.

Назва Історична кримськотатарська назва — Юкари-Каралез, за однією з версій, це відозмінене qara İlyas, Кара Ільяс, тобто «чорний Ілля». Історики відносять це ім'я до власника навколишніх земель Ільяса-Мурзи, відомого за записами кадіаскерського суду 1704 року.

Населення

1805: 253 особи 1864: 439 осіб 1886: 352 особи 1887: 615 осіб 1892: 663 особи 1897: 650 осіб 1902: 661 особа 1915: 665 приписних / 13 сторонніх 1926: 423 особи 1939: 521 особа 1944: 540 осіб 1989: 336 осіб 2001: 359 осіб 2009: 309 осіб

За даними всеукраїнського перепису 2001 року, мовний склад населення був таким:

Російська — 78,27% Кримськотатарська — 16,43% Українська — 5,29%

Пам'ятки Поблизу від села розташовані й інші, не менш популярні серед туристів пам'ятки історії та археології — печерне місто Ескі-Кермен і середньовічний замок Киз-Куле, печерні монастирі Шулдан і Челтер, Сюйренська фортеця з печерним монастирем Челтер-Мармара, храми Донаторів і Трьох Вершників.

Сфінкси — головна природна пам'ятка Залісного і всієї Каралезької долини. Висота 14 вапнякових останців на лісистому пагорбі Узун-Тарла — від п'яти до п'ятнадцяти метрів. Сфінксами їх вперше назвав кримський професор Василь Єна в 1950-х. П'ять найбільших з них отримали імена: (справа наліво) Юкле-Кая («вагітна скеля»), Сююрю-Кая («загострена скеля»), Чуюн-Кая («скеля-череп»), Сандик-Кая («скала- скриня») і Шапке-Кая («скеля-шапка»). У 1964 році скелі отримали статус пам'ятника природи.

Історія Село виникло навколо джерела Суук-Су. Неподалік Залісного — залишки могильника і міста-фортеці Мангуп (V—XV століття).Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. Після захоплення Криму османами у 1475 році село входило до Мангупського кадилика Кефинського санджаку (згодом — еялету). В османському реєстрі 1680-х років у Кара-Ільясі зафіксовано 21 землевласника.

У складі Кримського ханства село перебувало 9 років (1774–1783) як село Бакчі-сарайського каймаканства Мангупського кадилика Юкари-Ільяс. Згадується у Камеральному описі Криму 1784 року.

Після російської анексії Криму (1783) християн у селі не залишилося (у відомостях Суворова про виселення християн до Приазов'я село не згадується). За переписом 1805 року в Юхари-Каралезі було 44 двори та 253 мешканці (усі — кримські татари).

Під час Кримської війни, після виходу російських військ із Севастополя у серпні 1855 року, в ущелині біля села були розміщені значні сили: 7 батальйонів піхоти, грецький легіон, стрілецька рота, 16 гармат та 4 сотні донських козаків.

На 1864 рік у селі було 2 мечеті та 2 водяні млини. У 1897 році все населення (650 осіб) складали кримські татари. У 1907 році розпочато будівництво мектебе. Станом на 1915 рік селяни володіли 311 десятинами землі, мали 122 коней, 24 воли та 68 корів.

У 1926 році в селі (центр сільради) проживало 423 особи, з них 414 кримських татар, діяла кримськотатарська школа.

Під час Другої світової війни, перед третім штурмом Севастополя, у селі розташовувався штаб 11-ї армії Еріха фон Манштейна зі спостережним пунктом на горі Ель-Бурун.18 травня 1944 року кримськотатарське населення було примусово депортовано до Центральної Азії. На той момент у селі проживало 540 осіб (145 родин). Покинутими залишилися 104 будинки.

У серпні та вересні 1944 року до району почали масово заселяти колгоспників з областей України (перша хвиля — 2349 родин, друга хвиля — на початку 1950-х).

Село було перейменоване на Залісне згідно з Указом Президії Верховної Ради Російської РФСР від 21 серпня 1945 року. З грудня 1962 року після ліквідації Куйбишевського району село остаточно підпорядковане Бахчисарайському району.

Відоме першою в Україні віслючою фермою братів Помогалових «Диво-ослик» («Диво-віслюк») (2003 р.), на території у 2009 р. нещодавно відкрили Музей віслюка.

З 2014 року село перебуває під тимчасовою російською окупацією.

Примітки

Посилання Там, де плекають благородних тварин І на ослах можна зробити бізнес