Німе́цький сою́з () — у 1815—1866 роках союз (конфедерація) німецьких держав. Створений 8 червня 1815 року після наполеонівських війн. 23 серпня 1866 року розпущений.
Назва Німе́цький сою́з () — в німецькій, російській, українській історіографії. Німе́цька конфедера́ція () — в англомовній історіографії. Німе́цька федера́ція — альтернативний переклад, за аналогією із Федеративною Республікою Німеччина (), де Bund перекладають як «федерація».
Історія Союз був створений 8 червня 1815 року на Віденському конгресі як спадкоємець ліквідованої в 1806 році Священної Римської імперії. У 1815 році Німецький союз включав 41 державу, у 1866 році (до часу розпуску) — 35 держав, що традиційно для Німеччини відрізнялися винятковою строкатістю державних форм.
До союзу входили: одна імперія (Австрійська), п'ять королівств (Пруссія, Саксонія, Баварія, Ганновер, Вюртемберг), герцогства і князівства, а також чотири міста-республіки (Франкфурт, Гамбург, Бремен і Любек).
Як і в колишні часи, це німецьке об'єднання мало у своєму складі території, що знаходилися під іноземним суверенітетом: короля Англії — Ганноверське королівство до 1837 року, короля Данії — Гольштейнське і Саксен-Лауенбурзьке герцогства (до 1866 року), короля Нідерландів — Люксембурзьке велике герцогство (до 1866 року).
Безперечна військово-економічна перевага Австрії і Пруссії давала їм явний політичний пріоритет перед іншими членами союзу, хоча формально в ньому проголошувалася рівність усіх учасників. У той же час ряд земель Австрійської імперії (Угорщина, Славонія, Далмація, Істрія та інші) і Прусського королівства (Східна і Західна Пруссія, Познань) повністю виключалися із союзної юрисдикції. Ця обставина зайвий раз підтверджувала особливе становище в союзі Австрії і Пруссії, вони входили в Німецький союз лише тими територіями, які вже були частинами Священної римської імперії. Територія Німецького союзу в 1839 році становила близько 630 100 км² з населенням 29 200 000 чоловік.
Після австро-прусської війни (17 червня — 26 липня 1866 року) Німецький союз 23 серпня в місті Аугсбург саморозпустився.
Організація союзу
Німецький союз був конфедеративним утворенням. Головним прагненням малих держав, що входили в союз, було збереження статусу-кво в Німеччині. Правлячим органом Німецького союзу був Союзний сейм. Він складався з уповноважених від 34 німецьких держав (включаючи Австрію) і 4 вільних міст і засідав у Франкфурті-на-Майні (). У повному складі (69 голосів) засідання Союзної сейму проходили дуже рідко, в основному всі рішення приймалися у вузькому його складі (17 голосів). Головування в союзі належало Австрії, як найбільшій за територією та населенням державі Німецького союзу. Кожна з держав, яка об'єдналася в союз, мала суверенітет і власну систему управління. В одних зберігався абсолютизм, в інших функціонували подоби парламентів (ландтаги), і лише в семи були прийняті конституції, що обмежували владу монарха (Баварія, Баден, Вюртемберг, Гессен-Дармштадт, Нассау, Брауншвейг та Саксен-Веймар). RERO R003578261
Дворянство мало владу над селянством, панщину, «криваву десятину» (податок на забиту худобу), феодальний суд. Абсолютизм залишався практично незмінним.
Але капіталізм пробивав собі дорогу і в цих несприятливих умовах. У Вюртемберзі, Гессені, Кобурзі, було відмінено кріпосне право, панщина була витіснена продуктивнішою працею найманих батраків. Набувало розвитку промислове виробництво, особливо в Рейнській області (прус.). У 1834 році створений Німецький митний союз.
Німецький союз проіснував до 1866 року і був ліквідований після поразки Австрії в австро-прусській війні (до 1866 року в нього входило 32 держави). Єдиним його членом, який зберіг незалежність і не зазнав жодної зміни режиму, є князівство ЛіхтенштейнЛіхтенштейн перебував в оборонному союзі з Австрійською імперією, надалі зберігаючи тісні зв'язки з Австро-Угорщиною. Інша не зникла нейтральна держава, Люксембург, була виключена з Німецького союзу, власне, за нейтралітет в австро-прусській війні. У разі вступу Люксембургу у війну, він був би анексований Пруссією або увійшов би в Північнонімецький союз. У підсумку, Люксембург анексували по черзі Німецька імперія та Третій рейх у 1914 та 1939 роках відповідно.
Члени союзу
Австрійська імперія (без Земель корони Святого Стефана, Далмацького королівства, Королівства Галичини та Володимирії та Ломбардо-Венеційського королівства) Прусське королівство (без земель колишнього Прусського герцогства та територій анексованих у Речі Посполитої) Баварське королівство Саксонське королівство Ганноверське королівство (до 1837 у особистій унії з Великою Британією) Вюртемберзьке королівство Велике герцогство Гессенське Велике герцогство Баденське Велике герцогство Гессен-Дармштатське Люксембург (у персональній унії з Нідерландами) Велике герцогство Мекленбург-Шверінське Велике герцогство Мекленбург-Стреліцьке Шварцбург-Рудольштатське князівство Шварцбург-Зондерсгаузенське князівство Вальдек-Пірмонтське князівство Вільне місто Бремен Вільне місто Франкфурт Вільне місто Гамбург Вільне місто Любек </div> Приєднались пізніше: Гессен-Гомбурзьке ландграфство (з 1817) Лімбурзьке герцогство (з 1839, у персональній унії з Нідерландами)
Наслідки Віденського конгресу
На Віденському конгресі (1814—1815) Англія проявила свою серйозну стурбованість з приводу недопущення Франції надалі стати переважаючою силою в Європі і тому сприяла Пруссії в її посиленні й поширенні своєї території до Рейну. Одночасно в плани Англії не входило надмірне посилення Пруссії і перетворення її на домінуючу європейську державу.
У свою чергу Пруссія погодилася на приєднання до Росії Великого князівства Варшавського як крок на згоду про приєднання Саксонії до Пруссії. Талейран, що був тоді прем'єром Франції, використовував «саксонське питання» з метою припинення міжнародної ізоляції Франції і підтримав Австрію і Англію, які уклали секретну угоду зі зриву цих планів. У результаті до Пруссії відійшло 40 % території Саксонії.
На той час Німеччина була представлена федерацією, що складалася з 34 держав та 4 міст: Франкфурт на Майні, Любек, Гамбург і Бремен. Держави не мали права вступати до альянсів, загрозливі Федерації або окремим її членам. Але мали право мати свої конституції. Федеральний орган Бундестаг збирався під орудою Австрії у Франкфурті на Майні за участю представників держав. Рішення, що приймаються домінуючими членами Федерації-Австрії і Пруссії, могли забалотували навіть у тому випадку, якщо в їх підтримку виступили делегації від чотирьох королівств: Саксонії, Баварії, Ганновера і Вюртемберга. Німеччина на той час була пов'язана лише спільністю мови і культури.
Багатонаціональна Австрія, в якій на той час німців було вдвічі менше, ніж осіб інших національностей, що мала фінанси в катастрофічному стані, була в політичному плані дуже слабка.
Пруссія, в якій Харденберг до самої своєї смерті в 1822 році проводив свої реформи прийшла до того, що повернення до часів абсолютної монархії став неможливий. Однак становлення демократичного суспільства гальмувалося сильним впливом аристократії у владних структурах і, особливо, в армії.
Розвиток лібералізму у Федерації був надзвичайно нерівномірним: Австрія і Пруссія ігнорували статтю 13 Федерального акту, що зобов'язував ввести конституційну форму правління. Але в Саксен-Веймарі вона була введена в 1816 році, Бадені і Баварії — в 1818, Вюртемберзі — в 1810, Гессен-Дармштадті — у 1820.
Німецьке суспільство
Бідермаєр
Епоха, що послідувала за наполеонівськими війнами, коли суспільство почало відпочивати від невлаштованості і невизначеності воєнного часу, носить в Німеччині назву Бідермаєра. У цей час завдяки зростанню добробуту значної частини суспільства, викликаного економічним підйомом і зростанням продуктивності праці, почав поступово складатися новий клас, який пізніше буде названий середнім класом, який став базою для стабільності держави. Представники цього класу в силу своєї відносної забезпеченості не повинні були вести щодня запеклу боротьбу за життя. У них з'явився вільний час і кошти для того, щоб серйозно зайнятися питаннями сім'ї та виховання дітей. Тим більше, що сім'я давала захист від неприємностей з боку зовнішнього світу. На зміну раціоналізму попереднього століття прийшло звернення до релігії.
Ця епоха знайшла своє переконливе відображення в нейтральній і безконфліктній творчості німецького художника Шпіцвега.
Наука і культура
У першій половині XIX століття Німеччина була «країною поетів і мислителів», країною, що дала світу безліч нових ідей. Шеллінг і група «натуральних філософів» виступили проти ньютоніанського матеріалізму з твердженням, що Природа може бути пізнана лише на основі роздумів і залучення інтуїції. Медики Фойхтерслебен з Відня та Рігзайс з Мюнхена виступили з ідеєю про скасування матеріалістичного підходу до медицини і необхідності покласти в основу лікування молитву і медитацію.
На противагу цим проявам заперечення раціоналізму в німецькій науці з'явилися імена, значно вплинули на розвиток сучасного наукового знання. Видатним ученим виявився Юстус Лібіх, який був введений у велику науку Олександром Гумбольдтом. Лібіх фактично став творцем сучасної агрохімії.
У літературі показала себе група політично заангажованих письменників «Молода Німеччина», до якої ввійшов Генріх Гейне, оцінки якого коливалися в широкому діапазоні від «полум'яного патріота» до «цинічного зрадника» і від «принципового республіканця» до «платного лакея» . Він мав сміливість залишатися самим собою і в багатьох випадках історія показала, що він був правий.Martin Kitchen . The Cambridge Illustrated History of Germany:-Cambridge University Press 1996 ISBN 0-521-45341-0
Радикальний націоналізм
За часів Визвольної війни досить широко була поширена ідея про те, що Бундестаг повинен стати дієвим органом — форумом всієї німецької нації. Ця ідея продовжувала жити в студентських товариствах, особливо Гіссена та Єні, де найбільш радикально налаштовані студенти впадали в революційну активність.
У 1815 році в Єні було організовано братство університетських студентів, що стало найвпливовішою організацією, закликало до проведення конституційних реформ, проголошення цивільних свобод і національного об'єднання (). Як об'єднавчий символ ними був обраний чорно-червоно-золотий прапор, що повторює кольори уніформи «єгерів Лютцова» часів Визвольної війни в Німеччині. Із загальної кількості німецьких студентів, приблизно 8000, до руху приєдналися від однієї до півтори тисяч.
Клемент Меттерніх, який був у час замаху в Римі, протягом декількох місяців не наважувався повернутися з неї, а 1 серпня 1819 р., зустрівшись в Тепліце з Фрідріхом Вільгелмом III, переконав його зупинити реформи та встановити суворий нагляд над університетами. На його думку, настав час рішення про вибір між революцією і реакцією. Прийнятий під його тиском у присутності представників бундестагу «Карлсбадський декрет» забезпечував домінуючу роль Австрії у Федерації, і зобов'язував всіх членів ввести контроль за університетами. Студентські товариства заборонялися, академічні свободи були скасовані. Всі книги, що містять менше 320 сторінок, підлягали цензурі. У країні створилася атмосфера підозрілості і страху, яка паралізувала інтелектуальне життя.
Євреї в німецькому суспільстві
Євреї в 1816 році становили близько 1,1 % населення Німецької імперії. До 1871 року ця частка практично не змінилася — 1,2 %. За цей час єврейська спільнота помітно розшарувалося на порівняно нечисленну групу дуже багатих родин і основну масу бідноти. Багаті євреї спільно з державними чиновниками робили спроби долучити цю масу до праці в сільському господарстві, але безуспішно. Позначилася багатовікова практика сегрегації, при якій найдоступнішими професіями була торгівля і фінанси. Вже в 1882 році 20 % банківських службовців і працівників бірж були євреями. З іншого боку до кінця століття кількість євреїв — вуличних торговців впала до 2 %.
Митний союз