Atelocynus microtis (коротковухий пес) — вид родини псових (Canidae), ряду хижих. Країни поширення: Болівія, Бразилія, Колумбія, Еквадор, Перу. Полюбляє непорушені ліси Амазонської низовини, у тому числі реліктові ліси, болотисті ліси, бамбукові зарості, первинні галерейні (вздовж річок) ліси. Дуже рідкісні в районах зі значним втручання людини. Найбільша висота, на якій був зареєстрований вид — 1200 м в Андах Еквадору, в перехідній зоні між низовинними лісами й хмарними лісамиВебсайт МСОП.
Етимологія Родове ім'я Atelocynus утворене від — «незавершений» і — «пес». Ім'я виду microtis утворене — «малий» і — «вухо»Annalisa Berta Atelocynus microtis / Mammalian Species No. 256, 1986, pp. 1–3.
Морфологія Морфометрія. Довжина голови й тіла: 720–1000 мм, хвіст: 250–350 мм, висота в плечах: 356 мм вага: 9–10 кг.
Опис. Вуха заокруглені й порівняно з іншими членами родини короткі, 34–52 мм в довжину. Забарвлення верхньої частини тіла від темно-сірого до чорного, низ рудий, змішаний з сірим і чорним. Тонко вкритий шерстю хвіст чорного кольору за винятком блідої нижньої частини хвоста біля його основиRonald M. Nowak Walker's carnivores of the world — JHU Press, 2005, p. 90.
Поведінка Рухається з такою котячою грацією і легкістю, яка не спостерігається в жодного іншого представника родини. Полює поодинці й захоплює в першу чергу малих й іноді середніх гризунів у той час як симпатричний вид Speothos полює та зазвичай вбиває більш великих тварин. Полонені самці в Боготі їли сире м'ясо, пагони трав і продукти, які зазвичай їдять люди. Самець і самиця, які були доставлені в зоопарк () виявилися зовсім різними за темпераментом: самець був надзвичайно доброзичливим і слухняним (фактично став дуже ручним), але самиця була постійно ворожою. Самець дозволяв гладити себе особам, яких визнавав, також він качався на спині й реагував на увагу з боку знайомих людей слабким, але помітним вилянням задньої частини хвоста. Запах з анальних залоз був сильним і мускусний в самця, але ледве виявлявся у самиці. У обох статей очі помітно світились в тьмяному світлі. Один полонений жив 11 років.
Генетика Каріотип характеризується диплоїдним числом хромосом, 2n=76, фундаментальне число, FN=78.
Еволюція та систематика У 2022 році дослідженням було секвеновано геноми сучасних представників підтриби Cerdocyonina, що показало: їхня диверсифікація від спільного предка розпочалася приблизно 3,9—3,5 мільйона років тому. Це узгоджується з гіпотезою про прибуття предка до Південної Америки з Центральної Америки через Панамський перешийок, після чого він поширився у східній частині континенту. Згодом підтриба розселилася по всій Південній Америці.
Після формування Панамського перешийка наприкінці третинного періоду (близько 2,5 млн років тому в епоху пліоцену) псові мігрували з Північної Америки до Південної в межах Великого американського обміну. Предки коротковухого собаки пристосувалися до життя в тропічних дощових лісах, набувши відповідних морфологічних та анатомічних ознак. Хоча він має зовнішню подібність до чагарникового собаки, його найближчим сучасним родичем є Cerdocyon thous. Це один із найнезвичайніших представників родини псових.
Визнано два підвиди цього виду, та
Загрози та охорона Серйозну загрозу для цього виду становлять захворювання, що передаються від домашніх собак і втрата місць проживання. Протягом останнього десятиліття, його присутність було підтверджено в охоронних територіях в Болівії, Бразилії, Еквадорі та Перу.
Примітки