Гривастий вовк (Chrysocyon brachyurus) — хижий ссавець із родини псових (Canidae). Населяє луки та чагарникові площі центральної частини Латинської Америки. Діапазон поширення займає приблизно 5 млн км²J. M. Dietz Chrysocyon brachyurus / Mammalian Species No. 234, 1985, P. 1–4. Країни поширення: пн. Аргентина, Болівія, Бразилія, Парагвай, сх. Перу. Чисельність гривастого вовка було приблизно оцінена в 2005. Загальна популяція: ≈ 17000 тварин, у тому числі 15 849 в Бразилії, 487 — в Аргентині і 613 — в Парагваї, у Перу — < 40. У Болівії — < 1000 тваринВебсайт МСОП.

Морфологія Морфометрія. Довжина голови й тіла: 950—1320 мм, хвіст: 280—490 мм, висота в плечах: 740—900 мм, вага: 20—26 кг.

Опис. Будова тіла струнка; ноги довгі та стрункі. Загальне забарвлення жовто-червоне. Волосся вздовж задньої частини шиї та посередині спини особливо довге й може бути темного кольору. Мордочка та нижні частини ніг також темні, майже чорні. Горло і розпушений кінець хвоста можуть бути білими. Шерсть досить довга, трохи м'якша, ніж у пса. Є еректильна грива на шиї і верхній частині плечей. Вуха великі та прямі, череп подовжений, зіниці очей круглі.

Поведінка В основному нічний і сутінковий. Було висловлено припущення, що помітно довгі ноги є адаптацією до швидкого бігу або для руху через болота, але дійсна функція, ймовірно — дозволяти бачити над високою травою. Chrysocyon не особливо швидкі і в цілому він підкрадається і накидається, як лисиця. Його всеїдний раціон включає гризунів, інших дрібних ссавців, птахів, рептилій, комах, їсть банани, гуаву та іншу рослину з роду паслін Solanum lycocarpum. Останнє, мабуть, допомагає гривастим вовкам позбавлятися від круглого черв'яка свайнік-велетень (Dioctophyme renale), який паразитує в нирках. Їсть також коріння й бульби різних рослин. Принагідно гривастий вовк нападає на свійську птицю; зрідка може понести новонароджене ягня або порося. На людей гривасті вовки не нападають. Вид моногамний, пов'язана пара захищає територію в середньому 27 км², однак, більшість діяльності виконується поодинці. Бранці іноді можуть бути разом без видимої боротьби, хоча, як правило, в початковий період ведуться бойові дії й потім створюється ієрархічне домінуванняRonald M. Nowak Walker's carnivores of the world — JHU Press, 2005, P. 108, 109.

Життєвий цикл Гривасті вовки моногамні, хоча самці та самиці живуть окремо, за винятком періоду розмноження. Пологи в неволі відбувалися в липні й серпні в Південній Америці і в січні та лютому в Північній півкулі. Вагітність триває 62—66 днів, народжується два—чотири малюка. Новонароджені важать близько 350 грамів, очі відкриваються через 8 або 9 днів, деяку виплюнуту їжу молодь приймає на 4 тижні, відлучення від молока відбувається з 15 тижня. Одна особина у неволі жила 15 років і 8 місяців.

Генетика Диплоїдне число, 2n=38 хромосом, фундаментальне число, FN=110. Каріотип охоплює 36 метацентричних і субметацентричних і 38 аутоцентричних аутосом. X-хромосома не була ідентифікована.

Філогенетичні дослідження показали, що сестринським до роду Chrysocyon є рід Dusicyon

Таксономія

Хоча гривастий вовк має багато рис, подібних до лисиць, він не є їхнім близьким родичем. Зокрема, у нього відсутні характерні для лисиць мигдалеподібні зіниці. Еволюційні зв’язки гривастого вовка з іншими представниками родини псових роблять його унікальним видом.

дослідження не виявили близького зв’язку роду Chrysocyon з іншими сучасними псовими, включеними до аналізу. Один із висновків цього дослідження полягає в тому, що гривастий вовк є єдиним видом серед великих південноамериканських псових, який пережив пізньоплейстоценове вимирання. Викопні рештки гривастого вовка з голоцену та пізнього плейстоцену були знайдені на Бразильському нагір’ї.

Дослідження 2003 року, присвячене анатомії мозку кількох псових, об’єднало гривастого вовка з фолклендським вовком та псевдолисицями роду Pseudalopex. Дослідження на основі ДНК показало, що вимерлий рід Dusicyon, до якого належали фолклендський вовк і його материковий родич, був найближчим родичем гривастого вовка в історичний час і що приблизно сім мільйонів років тому вони мали спільного предка. Дослідження 2015 року виявило в геномі гривастого вовка генетичні сигнатури, що свідчать про розширення популяції з подальшим скороченням під час міжльодовикових періодів плейстоцену приблизно 24 000 років тому.

Гривастий вовк не є близьким родичем псових, що мешкають за межами Південної Америки. Це не лисиця, не вовк, не койот і не шакал, а окремий представник родини псових; однак раніше, ґрунтуючись лише на морфологічній подібності, його відносили до родів Canis і Vulpes. Найближчим сучасним родичем гривастого вовка є чагарниковий собака (рід Speothos), а більш віддалену спорідненість він має з іншими південноамериканськими псовими — коротковухим собакою, лисицею-крабоїдом та зорро (рід Lycalopex).

Загрози та охорона Найсерйознішу загрозу для гривастого вовка представляє різке скорочення місць проживання, особливо у зв'язку з перетворенням їх на сільськогосподарські угіддя. Іншими загрозами є фрагментація місць проживання, що спричинює до ізоляції субпопуляцій, автомобільні дороги, так як водії часто не дотримуються режиму швидкості. Проживаючи близько до міста гривасті вовки часто мають проблеми з домашніми собаками. Ці собаки можуть переслідувати і вбити гривастого вовка, а також може бути серйозним джерелом захворювання і конкурувати за їжу. Охороняються законом у багатьох частинах ареалу, але виконання закону часто є проблематичним. Зустрічається в багатьох охоронних районах в Аргентині, Болівії, Бразилії, Парагваю й, можливо, Перу.

У культурі Гривастий вовк рідко викликає антипатію у людей у ​​місцях, де він живе, тому його використовували як прапоровий вид для збереження бразильського серрадо. Він зображений на банкноті номіналом 200 реалів, випущеній у вересні 2020 року Agência Brasil. Retrieved 2020-09-03. Він також був зображений на монеті в 100 крузейро реалів, яка ходила в Бразилії між 1993 і 1994 роками.

Посилання