Бар — місто в Жмеринському районі Вінницької області. Адміністративний центр Барської міської громади з 7 вересня 2016 року. Місто районного значення (з 1938 року).
Географія Місто розташоване на південному заході України, на Подільській височині на Українському кристалічному щиті (Дністровсько-Бузький мегаблок) в лісостепу на р. Рів в його середній течії. Тут знаходиться Волино-Подільський тектонічний блок. Довжина вздовж берега — понад 5 км.
Відстань до обласного центру Вінниці 68 км. Залізнична станція Бар міститься у селищі Бар за 7 км від автовокзалу , залізнична станція у с. Васютинці (Барський район) — за 10 км. Обидві належать до Південно-Західної залізниці , до ст. Київ-Пасажирський однакова відстань — по 298 км.
Клімат Бар знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом. Але діяльність людини призводить до поганих змін та глобального потепління. Рівень наповнення річок водою в області становить лише 20 % від необхідного стандарту.
Історія
Древній період Територія міста Бара була заселена з прадавніх часів. З археології відомо, що в цьому регіоні існувала Буго-Дністровська культура 6500—4750 рр. до н. е. На східній околиці міста археологи виявили трипільське поселення пізнього періоду (3100—2500 рр. до н. е.), а на західній — скіфське (з 7 ст. до н. е.) і черняхівське (бл. 4 ст. н. е.), також комарівське (15 ст. до н. е.).
З 9 ст. до н. е. край населяли носії чорноліської культури, потім скіфи-орачі. Геродот (бл. 484—425 рр. до н. е.) писав про те, що Поділля населяють сармати. З 4 ст. землі вже входили до держави антів — антський союз. Руські літописці наводять назву племені — уличі (6-10 ст.).
З 12 ст. край фігурує під назвою Болохівщина, яка в 1241 р. потрапила в залежність від Золотої Орди. За 20 км на північ від Бара в урочищі Город Богів поблизу с.Городище (Деражнянський район) знайдено залишки міста, знищеного близько 1256 р., під час війн Галицько-Волинського князівства (ГВК) проти ординців.. Однією із версій є що це — Божеськ — одне з найбільших міст Болохівського князівства, згадане у Іпатіївському літописі, назва якого походить від ріки Бог (сучасний Південний Буг) чи від імені князя Божа. Також, можливо, поблизу містився культовий центр слов'ян. Божський (Божеськ, Бузький) — вперше згадується у 1146 р. Знайдені на городищі археологами персні з гербами говорять про те, що тут правили нащадки князів Всеволода II Олеговича або Олега-Михайла Святославича.
В складі Великого Князівства Литовського Активний розвиток краю, будівництво укріплених градів-замків почалися після завоювання Ольгердом (Битва на Синіх Водах), у результаті якого земля увійшла до складу Подільського князівства, яке належало до Великого князівства Литовського (ВКЛ) у 1363—1402, 1411—1430 рр.
Після розподілу Руського королівства в 1349 р., на Барській землі, як частині Західного Поділля почав посилюватись вплив литовських князів, а вже із 1366 р. подільські князі платили данину королю Польщі. У 1370—1386 рр. — залежність від короля Угорщини. У 1387 р. на Поділлі відновлено владу Польщі, яка мала належати Владиславу II в результаті шлюбу із королевою Польщі Ядвігою. Після чого 1393 р. здійснив похід на Поділля Вітовт Великий, взяв Східне Поділля.
Перша документальна згадка про місто (під назвою «Ров») припадає на 1401 р. Відомий український історик Михайло Сергійович Грушевський в праці «Барське староство» пише:
Історики-краєзнавці вважають, що місто виникло і будувалось в середині XIV ст., а можливо раніше. Воно було розташоване на правому березі річки Рів, там, де тепер знаходиться село Чемериси-Барські.
14 липня 1410 р. під Грюнвальдом польсько-литовське військо ущент розгромило хрестоносців. Експансії Тевтонського ордену було покладено край. Однак визначна перемога не зняла напруги між Польщею та Литвою.
Після Грюнвальдської битви посилилося прагнення литовських князів до державної незалежності від Польщі. Щоб остаточно не втратити Литву, Ягайло мусив піти на суттєві поступки Вітовту. У 1411 р. він передав великому князеві литовському відібране у Свидригайла в 1402 р. Західне Поділля й домігся відмови угорського короля від претензій на Галичину й Поділля.
В складі Королівства Польського У листопаді 1430 р., після смерті останнього представника сім'ї Коріатовичів, Ров перейшов до Королівства Польського остаточно аж до кінця XVIII ст. Крім національного та релігійного гніту населення зазнавало величезних збитків від вторгнення татар і волохів.
1425-35 Ров належав Івану Кмиті (Jan Kmicowicz). 1440 або 1443 року замок Ров перейшов «в державу» Стогневу Рею гербу Окша з Шумська.
Війська Кримського хана захопили місто в 1452 р., літописець Марцін Бельський описав ці події-
1456 року Анджей Одровонж — воєвода руський, львівський староста — викупив у спадкоємців Рея (з дозволу Казимира Ягелончика) королівське місто Ров з селами Іванівці, Куманів, отримавши на них та Ялтушкові дальші застави на квоту 300 гривень та 80 угорських флоринів.F.Kiryk. Odrowąż Andrzej // Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1978.— t. XXIII/3, zeszyt 98.— S. 543. Місто після нападу татар було в занепаді. За півстоліття замок був відбудований, переданий в управління воєводі Станіславу Одровонжу. Подільський воєвода Станіслав Одровонж одним із перших намагався заохочувати колоністів, тож випросив у короля пільги: Сигізмунд І надав 1532 р. привілей місту — за ним жителі Рова звільнялися від податків на 8 років. Перепис 1542 р. у порівнянні з 1530 р. показав, що населення лише зменшилося — вочевидь, через острах татарських набігів, останні з яких були в 1524 і 1528 рр.
Дружина Сигізмунда І, королева Бона Сфорца у 1533 р. прибула до Ровського замку із сином Сиґізмундом Авґустом. Нова глава в житті міста почалася 3 червня 1537 р., коли королева Бона викупила місто у Станіслава Одровонжа. Це був час так званої Курячої війни.
За наказом Бони Сфорца було зведено нову фортецю; місто перейменоване — Бар — на честь її рідного міста Барі в Італії. Пільговою грамотою від 24 листопада 1537 року вона звільняє всіх, хто поселився в Барі, від старостинських і королівських податків протягом 12 років, створює Барське староство. Внаслідок активно почали прибувати нові поселенці.
Бар разом з 5 містечками і 38 селами належав до числа так званих «столових маєтків» королеви Бони. У січні 1538 в Кракові вона схвалила план відновлення, завдяки чому Бар стає значним торговельним і культурним містом. Під керівництвом старости капітана Войцеха (Альберта) Стажеховського було збудовано замок (1538), обнесено місто та замок оборонним ровом, валом, баштами, вежами. Бар став потужною фортецею, захищеною від татарських нападів.
Проклали паралельні вулиці нового міста з ринком, викопали колодязі. З північної сторони замку в напрямку Івановець зведено польську частину міста(1540), на схід від замку, за ринком була закладена руська частина міста, куди повернулися жителі роззореного Рову, що сховались до Зінькова. Будівлі звели городяни своїм коштом, але у відповідності з планом королеви. Пізніше була Невідом закладена третя частина міста — Горний Бар, де Невід був призначений війтом, йому було дозволено побудувати власний будинок.
Мешканцям міста дозволив король побудувати міст та брати з нього податок, Стажеховському було дозволено викопати став, на дохід зі ставу підтримувати оборонність міста.
У 1538 році м. Бар стає центром староства, яким залишається до кінця XVIII ст.
У 1540 р. місто отримує магдебурзьке право та герб з ініціалами королеви.
У 1540 р. Бона призначає старостою легендарного полководця Бернгарда Претвича, якого величали «стіна подільського краю». Провідну роль у торгівлі Бара відігравали євреї, перша згадка про яких датована 1542 р.
На честь Бони перейменовано вулицю Дзержинського після декомунізації рішенням міської ради.
Бар був зв'язаний шляхами з іншими фортецями, зокрема до Сорок пролягала Барська дорогаУкраїнський степовий кордон в сер. 16 ст. Спогади Бернарда Претвича. Запоріжжя-Київ, 1997, с. 54,56,59
Інвентаризація замку 1550 відмітила в замку: 56 гаковниць, 1120 напівгаковниць, 11 мечів, 3 секири, 23 бочки пороху, 4743 куль, 6 замшових кафтанів.
Люстрація 1556 подає в Барі польському 120 будинків, у Барі руському — 150 будинків, у Барі черемиському було 51 будинків черемиських, а ляських та руських — 68. В 1576 королем Стефаном Баторієм всі три міста були об'єднані в одне місто. За люстрацією 1615 місто витримало татарський напад.
Бар був другим за величиною містом після Кам'янця в Подільському воєводстві та дорівнювало на той час Луцьку та Володимиру.
Період Республіки Обох Народів
1 липня 1569 року посли Великого князівства Литовського та окремо депутати польського сейму підписали акт про унію, утворивши Республіку Обох Народів (лит. Abiejų Tautų Respublika, пол. Rzeczpospolita Obojga Narodów). Вона завершила процес об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії 1385 року. Після Люблінської унії територія Східного Поділля (Брацлавське воєводство), бо і більшість руських земель, відійшла до Польщі. В цей період у Барі знаходилася резиденція коронних гетьманів Речі Посполитої.
В зв'язку зі зростанням польського та католицького гніту, населення починає виступати проти шляхтичів, розпочинаються козацькі повстання. 1577 року в Барське староство вторгся з козацьким військом ватажок Іван Підкова, захопив Бар, а після цього попрямував у Молдавію, де згодом став правителем.
В 1594 р. вибухнуло велике повстання проти гніту польських феодалів під проводом Северина Наливайка і Григорія Лободи, у якому взяло участь населення Бара. Вони вигнали з Брацлава польських правителів, розгромили послане проти них королівське військо і в листопаді 1594 року заволоділи Баром, захопили і зруйнували фортецю. В Барі перезимували, провели тут козацьку раду, яка звернулася зі закликом підніматися проти гнобителів. Тут до них також приєдналося багато селян і міщан, які пішли походом на Поділля. Але в 1596 році повстання зазнало поразки. Після розгрому повстанців у 1596 р. старостою Бара став Станіслав Гольський, що започаткував будівництво нової католицької святині в польській частині міста (1598 р.). Храм був освячений у 1604 році й отримав за покровительку Святу Анну. Господарювання в Барі Станіслава Гольського на початку XVII ст. пов‘язують із появою в краї домініканців.
«Барський полк»- шляхетське ополчення Барського староства, що очолювалося полковником — заступником старости у військових питаннях. Полковник, крім того, був головою барського шляхетського суду, тобто реалізовував судово-адміністративні функції [Грушевский М. Барское староство. — С. 375—376]. Першу інформацію про існування полкової організації барської околичної шляхти подав В. Б. Антонович [див.: ЧИОНЛ. — 1888. — Кн. 2. — Отд. І. — С. 90].
В 1607 р. в місті був фундований Домініканський костел.
Між 1610-14 рр. староста Станіслав Жолкевський заклав в Барі єзуїтський колегіум, де пізніше розмістилися монахи-Василіяни. В 1773 р. в колегіумі навчалось 553 учні.
У 1636 р. у Бар переніс свою резиденцію гетьман великий коронний Станіслав Конецпольський. Коли влітку 1637 р. розгорівся черговий козацький бунт під керівництвом Павла Павлюка Міхновіча, 3 вересня Конєцпольський проголосив універсал, закликаючи до винищування повсталих разом зі своїми сім'ями і дітьми.
Конєцпольський почав будівництво нових укріплень в Барі. Будівництво нового замку і валів велось у 1630—1647 рр. на чолі з французьким архітектором де Бопланом, автором першої мапи Поділля (1650). За його планами створено чотирикутну фортецю з чотирма бастіонами, 6 м у висоту. Замок Бар став третьою за величиною (після Камянця і Меджибожа) фортецею Речі Посполитої, й разом із Бердичевим Бар називали «брама польської України». Сьогодні на місці фортеці є парк, оформлений на початку XX століття.