Сексуальна революція (від — стать і революція) — комплекс складних і взаємопов'язаних змін у західних суспільствах, що охопили сфери статевої поведінки та гендерних відносин і відповідно відбилися на суспільній думці, моралі, кодексах поведінки; охопили сфери гуманітарних наук, медицини та акушерства; охопили сфери права, котрі регулюють сексуальні стосунки, аборти, шлюб, сімейні відносини та розлучення. Ці зміни часто також називають «сексуальним визволенням», оскільки сексуальність та гендер після неї стали значно більшою мірою особистою справою, ніж до неї. Часовий відтинок процесу у США — 1960–1980-ті роки, проте в інших країнах він відрізняється.Allyn D. Make Love, Not War: The Sexual Revolution: An Unfettered History. — Boston, Mass.; London, 2000.
Походження терміна Термін використовувався принаймні з 1929 року, коли він з'явився у гумористичній книзі Дж. Тербера та Е. Вайта () .
Предтечі сексуальної революції Інколи говорять про першу сексуальну революцію, яка відбувалася або у період між 1870 та 1910 роками , або у 1890—1920 рокахGeneral History: Thee first sexual revolution, middle class families, college culture., або ж у 1910—1930 роках.First Sexual Revolution: The Emergence of Male Heterosexuality in Modern America. — Free Online Library.
Дійсно, у період між 1870 та 1930 роками виявилася зростаюча тенденція до підвищення сексуальної інформованості суспільства, виникла сексологія і розпочався відкритий дискурс з приводу сексуальності. У цей час у Європі поширилась «Камасутра», виник психоаналіз, а Гевлок Елліс почав застосовувати наукові принципи до вивчення сексуальності; саме у цей час мав місце розвиток руху фемінізму, котрий призвів до зростання емансипації жінок та надання їм виборчого права, виник рух за сексуальні реформи (до якого навіть офіційно приєднався Радянський СоюзFahnders W. Anarchism and homosexuality in Wilhelmine Germany: Senna Hoy, Erich Muhsam, John Henry Mackay // Journal of Homosexuality. — 1995. — Vol. 29. — No 2-3. — P. 117—153.). Проте, тиск вікторіанської моралі, здобуття жінками виборчого права у багатьох країнах Заходу, а у 1930—1940 роках — встановлення тоталітарних та авторитарних диктатур призвели до занепаду інтересу до сексуальних проблем, виключення можливості сексуальних реформ і повернення до консервативної моралі, а також відбулося збільшення способів регулювання сексуальної поведінки людини.
Окрім того, говорячи про сексуальну революцію 1920-х років у радянських республіках, австрійський постфройдист і соціаліст Вільгельм Райх зазначав, що радянське законодавство 1917—1921 років відповідало деяким вимогам природних сексуальних стосунків, однак сексуальна революція, що відбувалася у радянських республіках у 1920-ті роки, завершилася катастрофою, котра випливала з комплексу об'єктивних перепон, зокрема була зумовлена культурною відсталістю Росії, громадянською війною та голодом, стихійністю цієї революції, відсутністю вчення про неї, патріархальною асексуальністю широких мас та іншими чинниками. Радянська влада формально надала жінці всю повноту юридичних прав, однак, заборонила діяльність незалежних жіночих організацій; жінки отримали можливість набувати ряд професій, що традиційно вважалися чоловічими, — упритул до служби в армії, авіації, можливості бути водієм, і, звісно, отримали виборче право.
При органах влади було створено жінвідділи, завдання яких полягало у тому, щоб перетворити жінок на армію робітниць і селянок, що мало наслідком зникнення особистості, нівелювання соціокультурних відмінностей між чоловіком та жінкоюГородяненко В. Г. Соціологія / Підручник. — К., 2003.. Радянська рівність статей фактично передбачала підгонку жінок до традиційного чоловічого стандарту, своєрідну маскулінізацію жінки, — усі однаково працюють, готуються до праці та оборони, у суспільстві не існує і не може бути ніяких специфічних жіночих проблем тощо; відповідно радянський тілесний канон мав на меті максимально зменшити, нівелювати статеві ознаки. Виховання стало принципово асексуальним та святенницькимКон И. С. Мужское тело в истории культуры. — М., 2003..
Загалом слід зазначити, що згадані зміни не охоплювали західні суспільства у цілому. По суті за масштабністю змін їх не можна вважати сексуальними революціями, вони охоплювали лише окремі сфери науки та права (часткова емансипація жінок, які отримали виборче право, але не змогли цілком отримати рівні економічні можливості з чоловіками), або ж були бічними тенденціями революцій соціально-політичних, що також охоплювали лише окремі суспільні сфери і не мали підтримки усього суспільства (радянська сексуальна революція).
Передумови сексуальної революції 1960-1970-х років Сексуальна революція 1960-1970-х років була природною складовою модернізації, що охопила західні суспільства починаючи з XVI століття. Її коріння можна вбачати вже у культурі Відродження (зокрема, у поширенні художнього зображення оголеного тіла); Просвітництва (у книжках маркіза де Сада; у спробах обґрунтувати рівноправність чоловіків і жінок Вольтером, Дені Дідро, Ш.-Л. Монтеск'є); у скандальних віршах та баладах А. Ч. Свінберна (); а також у книжках XX століття — «Улісс» Дж. Джойса (), «Коханець леді Четтерлей» Д. Х. Лоуренса (), «Тропік Рака» Г. Міллера () тощо, у творчості деяких кінематографістів 1950-х років, перш за все Інгмара Бергмана (); у теоретичних працях В. Райха, Симони де Бовуар «Друга стать» (1949 рік) та ін.
Процес «розчаклунення світу» (Макс Вебер) та зменшенні ролі релігії, секуляризації суспільного життя, що розпочався у зв'язку з Реформацією, наприкінці XIX — у першій половині XX століття призвів до перенесення контролю за сексуальністю із галузей релігії та права до сфери медицини та психоаналізу.
Іншими передумовами сексуальної революції наприкінці XIX — у першій половині XX століття були такі чинники: зростання ролі науки як джерела знань про людину та її природу, зокрема — розвиток психології, антропології (Ф. Боас, М. Мід), соціології та сексології, наукові дослідження 1940-1950-х років, здійснені А. Кінсі () та Евелен Хукер (); розвиток медицини, охорони здоров'я та акушерства; поширення технологій, які дозволяли тиражувати та все більше удосконалювати предмети масового споживання, у тому числі й ті, які стосувалися статевої сфери; зростання відкритості суспільств та вільного поширення у них інформації, зокрема й у зв'язку із розвитком ЗМІ, перш за все — телебачення; поширення масової освіти та зростання рівня освіченості фахівців гуманітарної сфери; здійснення урядами цілеспрямованої демографічної політики; боротьба за зрівняння у правах різних соціальних груп та фактичну рівність членів націй; зростання економічної незалежності, професійної та культурної ролі жінок, що особливо було підштовхнуте браком чоловіків під час й одразу після Другої світової війни; розвиток у XIX столітті першої хвилі феміністичного руху як боротьби за рівноправність у шлюбі, можливість отримання освіти та вибору професії, а також за виборчі права жінок та їхню економічну самостійність у шлюбі; виникнення руху за сексуальні реформи, заснованого у 1924 році Маґнусом Гіршфельдом; розвиток масової культури; зростання соціального різноманіття, виокремлення у суспільствах спектру нових субкультур.
Вільгельм Райх, громадський діяч і вчений, що перебував на позиціях фрейдомарксизму, стверджував, що справжня пролетарська соціальна революція приречена на провал без революції сексуальної. У своїх працях у 1930-х — 1940-х роках він піддав критиці практику радянського і нацистського режимів щодо сексуальної сфери, розробив теорію сексуальної революції, постулював необхідність створення комплексу передумов і умов для сексуального щастя людей. Він заперечував засновану на примусі сексуальну мораль, критикував структуру патріархальної сім'ї (яка, як він зазначав, і так вже була підірваною), вимагав зміни патріархально-авторитарної форми сім'ї її «природною формою».
Констатувавши, що у західних суспільствах мається більше можливостей для розгортання сексуальної революції і що тут дедалі більше поширюється усвідомлення необхідності радикальної зміни устрою сексуального життя, а також покладаючи особливі надії на молоде покоління, він висунув ряд програмних позицій сексуальної революції: вільне обговорення сексуальних проблем; інтенсифікація освіти з приводу контролю за народжуваністю, вільне поширення контрацепції; дозвіл абортів; дозвіл розлучень; сексуальна освіта як засіб профілактики ІПСШ і сексуальних проблем; навчання сексуальній гігієні лікарів і вчителів; сексуальне виховання дітей; створення інститутів дослідження сексуальності, які б застосовували нові підходи до вивчення психології сексуальності; відмова від юридичного покарання злочинців, що скоїли злочини на сексуальному ґрунті, та перехід до лікування їх на основі психоаналізу.
По суті, у цій книзі він узагальнив ідеї, тенденції та настрої, які вже існували у сучасному йому суспільстві, хоча і витлумачив їх із позицій фрейдомарксизму.
Сексуальна революція 1960-1970-х років
Процеси, які охопили західні суспільства з 1959 — початку 1960-х років, і справді були вибуховими, масовими, швидкими, охопили практично усі сфери суспільства, як це і буває під час революцій, і певною мірою реалізували ідеї В. Райха. У цей час відбулося «сексуальне звільнення»Sexual Revolution / J. Escoffier (Ed.). — Philadelphia, PA, 2003. або навіть «звільнення тіла» (на противагу «поневоленню тіла» у попередні епохи історії Заходу ), сексуальна поведінка і справді стала відповіднішою традиційній біологічній природі людини: відбулося звільнення від впливу асексуальності біблійної культури та з'явився цілий спектр норм та форм активності, більшість з яких у західній культурі й досі залишаються напрямками сексуальної поведінки. Відбулося звільнення тіла як жінки (від обов'язкових репродуктивних стосунків з чоловіком та його сексуального панування над тілом жінки), так і чоловіка (від традиційно маскулінних форм сексуальної поведінки, включаючи визнання нормальними суто репродуктивних гетеросексуальних відносин), людина змогла більш вільно розпоряджатися власним тілом у сексуальній та гендерній поведінці.
Найбільш значущі процеси трансформації у ході сексуальної революції перераховані нижче.
1. Збільшилась відкритість у суспільстві щодо сексуальності та тіла, ґрунтована, зокрема, на науковому вивченні сексуальної поведінки нормальної людини та поширенні сексуальної освіти.
Про сексуальність людини не тільки стали більше говорити, демонструвати її, але і вивчати — з 1960-х років розпочався бум сексологічних досліджень, які швидко і справді революційно змінили погляди на сексуальну поведінку людини. Саме у ці роки було опубліковано низку досліджень щодо сексуальної функції людини, які спричинили справжній переворот у підході до цієї проблеми. У цей період також виникла нова медична спеціальність — сексотерапія — котра досить успішно спромоглась лікувати окремі, але досить поширені, форми сексопатології та статевих розладів. Насолода для індивіда і його тіла перестала автоматично засуджуватись як аморальна. Дедалі більше стала поширюватись точка зору, що секс є однією із необхідних природних потреб людини, нарівні із тим, як дихання, їжа та ін. Відбулася моральна переоцінка відношення до сексу та поширились принаймні три точки зору на нього: моральними є будь-які форми добровільних сексуальних взаємодій між дорослими людьми за умови усамітнення; секс має бути схваленим, якщо він сприяє розвитку взаємостосунків, духовному зростанню та розвиткові особистості; щодо сексу не має бути абсолютних правил — рішення про сексуальну активність слід приймати, враховуючи усі особливості конкретної моральної ситуації («ситуативна етика») .
Також на початку 1960-х років з'явилися перші досвіди статевого виховання у державних школах і коледжах, що викликало велику полеміку. Виникли організації, спрямовані на заохочення і підтримку освітніх програм щодо сексуальностіKelly G. F. Sexuality Today: The Human Perspective / Updated 7th ed. — Boston, 2004..