Куба́нська Наро́дна Респу́бліка, потім Самостійна Кубанська Народна Республіка (), з 4 грудня 1918 Кубанський Край; (1 березня (16 лютого) 1918—1920) — козацьке державне утворення на КубаніЕнциклопедія історії України: У 10 т./ Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.— К. : Наук. думка, 2008.— Т. 5 : Кон—Кю.— 2008.— С. 435.. Проіснувала 1 рік і 9 місяців.
За першою конституцією КНР проголошено в межах Кубанської області, Чорноморщини (Чорноморської губернії), Ставропільщини (Ставропільської губернії), Терщини (Терської області). Велися перемовини з Гірською республікою.
20 січня 1918 року Законодавча Рада Самостійної Кубанської Народної Республіки ухвалила резолюцію про прилучення Кубані на федеративних засадах до Української Народної Республіки, але через агресію Радянської Росії це об'єднання не відбулося.
4 грудня 1918 року на надзвичайній сесії Крайової ради прийнято другу Конституцію, якою назву Кубанська Народна Республіка змінили на Кубанський Край.
17 березня 1920 Кубанську Республіку знищили більшовики.
Визначні урядові діячі Кубанської Народної Республіки: Микола Рябовіл, Кіндрат Бардіж, Федір Щербина, Лука Бич, Степан Манжула, Олександр Філімонов.
Історія
Пробудження української свідомості Коли у лютому 1917 року у Росії вибухнула революція, на Кубані гуртували чотири течії: найсильніша, підтримувана козацькою інтелігенцією кубанська самостійницька; проросійська; автономістська, за автономію у Федеративній Російській Республіці; проукраїнська, що виступала за приєднання Кубанщини до України як федеративної одиниці без зв'язку з Росією.
1917 рік на Кубані — це час пробудження української свідомості кубанських козаків. Вони не сприйняли більшовицьку ідеологію. Після утворення на Кубані Кубанської Військової Ради та Краєвого Уряду почалися пошуки і лагодження зв'язків та стосунків з Україною, Центральною Радою. Одним з найактивніших політичних діячів у цій справі був Микола Рябовіл.
Автономія Кубанської області
30 квітня — 3 травня 1917 року у Катеринодарі відбулися збори козацтва, на яких утворився козацький уряд — Кубанська Військова Рада (головою був обраний Микола Рябовіл).
Республіка Кубанський край 24 вересня 1917 Кубанська Військова рада на своїй 2-ій сесії поповнилася депутатами від черкесів і інших горців, міст і корінного некозацького населення. На цій сесії Військова Рада проголосила себе Крайовою радою з повноваженнями Установчих зборів й ухвалила 1-шу Конституцію Кубані; перейменувала Кубанську область у «республіку Кубанський Край» у складі Російської Федеративної Республіки. За Конституцією була створена Кубанська Законодавча Рада і згодом уряд — Крайовий уряд Кубанського краю.
24 вересня 1917 року розпочала свою роботу 2-га сесія Кубанської Військової Ради, на неї запросили представників України. Вони виступили на одному з засідань Ради, М. С. Рябовіл вітав їх (спочатку російською мовою):
Україна прислала до нас у гості своїх послів. Вітаю вас, браття! (бурхливі оплески. Всі встали. Вигуки: "Слава! Слава! Ура! Представників України, що займали місця в одній з лож, просять на сцену, де була президія). Браття козаки, лінєйці! Я певний, що ви не осудите, а зрозумієте вашими серцями ті почування, які наповнюють мою душу… та чи тільки мою? Душі всіх козаків-чорноморців у теперішню хвилю. Привітаймо ж послів Матері-України мовою наших батьків, дідів та прадідів… (вигуки: «просимо, просимо», далі Рябовіл продовжує українською мовою).
Дорогі гості! Мачуха доля відірвала наших дідів Запорожців від матернього лона й закинула їх на Кубань. Більше ста літ жили ми тут сиротами по степах, по плавнях, по горах без матернього догляду… Царі, робили все, щоби вибити з наших голів, з наших душ пам'ять про Україну й любов до Матері. Царі хотіли зробити з нас душогубів, хотіли, щоб ми, коли прийде той слушний час, час визволення України, своїми руками задавили ту волю, щоб ми свої шаблі пополоскали в крові Матері… (голоси з місць. «Не діждали б! Не діждали б!») Так! Не діждали б цього вони ніколи. Не діждали б бо хоч наші душі царі понівечили, та не вбили, і ми, діти, руки на Матір не підняли б… Та минула лиха година… Прийшла воля і ми ожили. Ожили і, як вірні діти своєї Матері, йдемо тим шляхом, який указала вона, йдемо туди, де зорять уже любов між людьми, де жде і нас вільний союз вільних народів…(оплески). Йдемо, і нас не звернуть на свої стежки ні централісти всяких проб, ні авантюристи всяких марок… Не звернуть, бо нам з ними не по дорозі… (дужі оплески). Будете, брати, на нашій Раді і побачите, чи ми вже твердо ступаємо тим битим шляхом волі народів, що Мати нам показує, чи ще тільки ми спинаємося йти… А коли ми ще справді йдемо нетвердо, а тільки, може, дибаємо ще, то, будьте певні, незабаром ми наберемося сили й разом з козаками всіх Військ підемо-таки тим славним шляхом. Ще раз вітаю вас, любі брати! (Оплески. На сцені з'являються представники України; їх вітають голосними оплесками та криками: «Слава! Ура!»).
У листопаді 1917 — лютому 1918 роках Кубанський крайовий уряд очолював Лука Бич, людина інтелігентна, але без впливу у військових колах.
Самостійна Кубанська Народна Республіка (СКНР) Український уряд у листопаді 1917 року офіційно визнав право на самостійне існування кубанських та донських козаків, але у цей час кубанське козацтво прихильніше ставилося до козацької теорії хорунжого І. Л. Макаренка, аніж до приєднання до України.
На другій конференції козацьких військ у Владикавказі 20 жовтня 1917 року було утворено «Південно-східний Союз Козачих військ, горців Кавказу і вільних народів степів» (Юговосточный Союз Казачьих войск, горцев Кавказа и вольных народов степей).
16 листопада 1917 року було утворено Об'єднаний уряд на чолі з військовим отаманом Донського козацького війська Каледіним. Ця ідея виявилася неефективною у військовому відношенні, а Союз недовготривалим, одначе сама ідея Союзу декілька місяців утримувала Кубань на деякій відстані від України.
30 грудня 1917 року відбувся з'їзд українських громадських діячів та представників українського населення Чорноморської губернії, на якому у резолюції було вказано «про приєднання Чорноморської губернії до України». Великий вплив в утвердженні незалежності Кубані відіграла агітація кубанців-українців на сесії Крайової Ради та на Обласному з'їзді представників усього населення краю у грудні 1917 року. Тоді відбулось повне порозуміння між кубанцями та делегатами Української Центральної Ради Галаганом та Онацьким.
4 січня 1918 року на заклик Української Чорноморської Ради 29 політичних партій та організацій підтримали Третій Універсал Української Центральної Ради та звернулися до Кубанського Військового Уряду щодо доцільності приєднання Кубані до України. Перешкодою до утворення кубанської державності та налагодження найтісніших стосунків Кубані з Україною був конфлікт між кубанськими козаками та іногородніми, на якому набували хиткий авторитет серед кубанців більшовики. Завдяки невтомній роботі Луки Бича та Кіндрата Бардіжа цей конфлікт було залагоджено та відкрито дорогу до кубанської незалежності.
16 лютого 1918 року Кубанська Законодавча Рада проголошує Самостійну Кубанську Народну Республіку. Через декілька днів по закінченні сесії нарада членів Ради ухвалює резолюцію про прилучення Кубані на федеративних умовах до України.
У другій половині лютого 1918 року опісля закінчення сесії на нараді членів Ради була прийнята та ухвалена резолюція про прилучення Кубані на федеративних підставах до України. Члени Ради підтримували відокремлення України від Росії. Цікаво, що навіть найзапекліші прихильники «єдиної та неподільної Росії», такі як Скобцов, голосували за федерацію з Україною. Ще раніше була прийнята конституція Незалежної Кубані.
Більшовицький наступ на СКНР Тимчасом на Кубань почали прибувати ешелони з турецького фронту. Ці маси солдатів були настроєні украй пробільшовицьки. Рада намагалася чинити опір, але безуспішно. Озброєні сили Кубанської армії під командуванням штабскапітана Віктора Покровського були вимушені відступити з Катеринодара.
22 лютого 1918 року, коли ситуація стала безнадійною Військовий Отаман Філімонов скликав нараду, на якій було вирішено покинути Катеринодар. Голова Законодавчої Ради Рябовіл разом з Бардіжем та інтендантом Галушкою пропонували організовано відійти до Новоросійська, але певного рішення не було прийнято.
У зверненні, розповсюдженому в Катеринодарі в останні хвилини перед відходом, писалося:
«Ми пішли з Катеринодара. Але це не означає, що боротьба скінчена. Ні!.. Ми вдуховлені ідеєю оборони республіки Російської і нашого Краю від загибелі, котру несуть з собою захватники влади, що кличуть себе більшовиками… На нещастя, ви, козаки і іногородні, опутані зо всіх боків брехнею і провокацією, одурені красивими, але отруйно брехливими словами фанатиків і людей підкуплених, ви своєчасно не дали нам належної допомоги і підтримки в справі святої боротьби за Установчі Збори, за урятування вітчизни і за наше право самостійно залагоджувати долю рідного Краю».
Перший Кубанський («Крижаний») похід Добровольчої армії на Кубань від Ростова-на-Дону до Катеринодара і назад на Дон у станиці Єгорлицька і Мечетинська відбувся 22 лютого — 13 квітня 1918 року.
27 березня озброєний загін Ради зустрівся з Добровольчою Армією. Командир загону Віктор Покровський згадував:
«В той час, коли станиця за станицею падали під більшовиками, які кидали німецький та турецький фронти, які були озброєні за останнім словом техніки і вривалися у межі Кубані та встановлювали Радянську владу, що обіцяла рай земний, коли більшовизм охопив цілі відділи (повіти), оточивши кільцем Катеринодар, неозброєна купка хоробрих людей на чолі з Законодавчою Радою, урядом та військовим отаманом залишає Катеринодар з однією метою боротьби з більшовизмом. Мандруючи по станицях, купка навпомацки, випадково стикається з загоном Корнілова та Алєксєєва, ядром Добровільчої армії, яка тільки-но народилася».
Більшовики вважали Кубань частиною території РРФСР, вони неодноразово вказували про це українському урядові, в майбутньому в ультиматумі Ради Народних Комісарів, який був початком війни Леніна проти України, це питання у завуальованому вигляді значилося під № 3.
Навесні-літом 1918 Катеринодар був столицею радянських республік у складі РРФСР: 14 квітня — 30 травня: Кубанська Радянська Республіка 30 травня — 6 липня: Кубано-Чорноморська Радянська республіка 7 липня — 2 серпня: Північно-Кавказька Радянська Республіка
У червні-листопаді 1918 року Добровольча армія Півдня Росії проводила Другий Кубанський похід, що очистив Кубань від більшовицької влади. Так 2 вересня 1918 року Катеринодар зайняла Добровольча армія. Прихід Денікіна приніс певне переслідування проукраїнських кубанських сил.
Кубанці в Українській революції
Роль кубанців в Українській революції дуже помітна. Велика їх кількість перебувала у складі окремих бойових частин армії УНР, брала активну участь у бойових діях проти червоних і білих військ. До однієї з найбоєздатніших частин Армії УНР, славної 3-ї Залізної дивізії, вояки якої в травні 1920 року першими вступили до Києва, входив відділ кубанських козаків на чолі з отаманом Юшкевичем.
Історія Чорноморського флоту Доля Українського Чорноморського флоту пов'язана з Новоросійськом. Наприкінці квітня 1918 року після переговорів українців з Центрофлотом було призначено командувачем флоту українця контрадмірала Михайла Сабліна. 29 квітня 1918 року вранці всі кораблі Чорноморського флоту, що знаходилися в Севастополі, підняли українські національні прапори. Виконуючи ухвалу «Центрофлоту», спровоковану більшовиками, контрадмірал Саблін 30 квітня 1918 року о 22 годині вивів із Севастополя частину кораблів ЧФ, взявши курс на Новоросійськ, куди ескадра прийшла 1 травня вранці. Серед кораблів флоту були лінкори «Воля», «Свободная Россия», крейсер «Імператор Траян» та інші.