Creep

«Creep» — дебютний сингл англійського рок-гурту Radiohead, випущений 21 вересня 1992 року лейблом EMI. Пісня увійшла до дебютного альбому Radiohead Pablo Honey (1993). Характерними рисами композиції є «вибухи» гітарного шуму та текст, що описує нав'язливе нерозділене захоплення.

Radiohead не планували випускати «Creep» і записали її за пропозицією продюсерів Шона Слейда та Пола Колдері, поки працювали над іншими піснями. У композиції використано елементи пісні 1972 року «The Air That I Breathe» Альберта Геммонда та Майка Гезлвуда. Після судового позову Геммонд і Гезлвуд були вказані як співавтори.

Колдері переконав EMI випустити «Creep» як сингл. Спочатку він не мав успіху, але згодом потрапив у ротацію на радіо в Ізраїлі та став популярним на американських радіостанціях альтернативного року. Після перевидання у 1993 році пісня стала міжнародним хітом, її порівнювали з такими «гімнами слекерів» в альтернативному році, як «Smells Like Teen Spirit» гурту Nirvana та «Loser» Бека. Відгуки критиків на «Creep» були переважно позитивними.

EMI тиснули на Radiohead, вимагаючи повторити успіх, що створило напруженість під час запису їхнього другого альбому The Bends (1995). Radiohead відійшли від стилістики «Creep» і згодом втомилися від неї, вважаючи, що вона формує занадто вузькі очікування від їхньої музики, тому не виконували її протягом кількох років. Попри те, що з наступними альбомами гурт досяг більшого комерційного та критичного успіху, «Creep» залишається найуспішнішим синглом Radiohead. Журнал Rolling Stone назвав її одним із найкращих дебютних синглів і включив до видань списку «500 найкращих пісень усіх часів» за 2021 та 2024 роки. Кавер-версії на цю пісню створювали численні артисти. У 2021 році вокаліст Radiohead Том Йорк випустив ремікс із використанням синтезаторів та акустичної гітари з ефектом тайм-стретчингу.

Запис

Radiohead заснували в Оксфордширі у 1985 році, а у 1991 році вони підписали контракт із лейблом EMI. Їхній дебютний мініальбом Drill (1992) практично не привернув уваги. Для роботи над дебютним синглом Radiohead найняли продюсерів Шона Слейда та Пола Колдері; запис проходив на студії Chipping Norton Recording Studios у Чиппінг-Нортоні, Оксфордшир. Вони працювали над піснями «Inside My Head» та «Lurgee», але безрезультатно.

У перервах між репетиціями Radiohead спонтанно виконали іншу пісню — «Creep», яку вокаліст Том Йорк написав під час навчання в Ексетерському університеті наприкінці 1980-х років. Йорк жартома назвав її їхньою «піснею Скотта Вокера», що продюсери сприйняли буквально. Залишаючи студію того вечора, Слейд сказав Колдері: «Шкода, що їхня найкраща пісня — це кавер».

Після того, як подальші сесії запису не дали бажаних результатів, Колдері запропонував Radiohead виконати «Creep». Вже після першого дубля всі присутні в студії вибухнули оплесками. Учасники Radiohead навіть не підозрювали, що їх записують; за словами барабанщика Філіпа Селвея: «Вона звучить настільки потужно саме тому, що ми виконували її абсолютно розкуто».

Коли Radiohead запевнили Колдері, що «Creep» — це їхня власна пісня, він зателефонував в EMI та переконав їх випустити її як сингл. За словами Колдері: «Кожен [в EMI], хто чув „Creep“, просто божеволів від захвату». Слейд і Колдері запропонували соло-гітаристу Джонні Ґрінвуду записати партію фортепіано. Під час зведення пісні Колдері забув додати фортепіано аж до самої кінцівки (аутро), але гурт схвалив такий результатRandall, p. 98.

Текст пісні За словами критика Алекса Росса, «Creep» має «обсесивний» текст, що змальовує «самобичувальний гнів» нерозділеного захоплення. Грінвуд розповідав, що написати ці рядки Йорка надихнула жінка, за якою він «ходив по п'ятах пару днів» і яка несподівано прийшла на виступ Radiohead. Джон Гарріс, тогочасний оксфордський кореспондент видання Melody Maker, стверджував, що «Creep» присвячена дівчині, яка часто бувала на фешенебельній Літтл Кларендон-стріт в Оксфорді. За словами Гарріса, Йорк віддавав перевагу більш богемному району Джеріко і висловив свій дискомфорт у рядках «What the hell am I doing here / I don't belong here» («Якого біса я тут роблю / Мені тут не місце»).

На запитання, чи був текст натхненний реальною людиною, яка змусила його почуватися «покидьком» (creep), Йорк відповів: «Так. Це був досить дивний період у моєму житті. Коли я був в університеті і таке інше, я був геть збитий з пантелику і хотів піти звідти, щоб зайнятися в житті чимось нормальним — наприклад, грати в рок-гурті». Йорк зазначав, що не задоволений текстом і вважає його «досить паскудним». У 1993 році, коментуючи «Creep», Йорк сказав: «У мене справжня проблема з тим, як бути чоловіком у 90-х… Будь-який чоловік із хоч якоюсь чутливістю чи совістю щодо протилежної статі мав би таку проблему. Спробувати заявити про себе по-чоловічому і не виглядати при цьому так, ніби ти граєш у хард-рок-гурті — це дуже важко… Усе зводиться до музики, яку ми пишемо: вона не жіночна, але й не брутальна у своєму нахабстві. Це одна з тих речей, до яких я постійно прагну: з одного боку — вибудувати привабливий сценічний образ, а з іншого — відчайдушно намагатися його зруйнувати»Sullivan, Jim. «Creep stumbles onto fame». The Boston Globe. 8 жовтня 1993.. Грінвуд навпаки стверджував, що «Creep» — це насправді щаслива пісня про «визнання того, ким ти є».

Radiohead записали цензуровану версію «Creep» для радіо, де рядок «so fucking special» замінено на «so very special». Музиканти хвилювалися, що випуск цензурованої версії буде сприйнятий як «продажність», але вирішили, що це прийнятно, оскільки їхні кумири Sonic Youth робили так само. Менше з тим, за словами Грінвуда, британська преса «не була вражена». Під час сесії запису цензурованого тексту Колдері переконав Йорка переписати перший куплет, зазначивши, що той може написати кращеRandall, p. 99.

Музичне відео Режисером музичного відео на пісню «Creep» став Бретт Тернбулл; зйомки проходили в клубі Venue в Оксфорді. Спеціально для відео Radiohead дали короткий безкоштовний концерт, виконавши «Creep» кілька разів. Гроші, зібрані з публіки, гурт передав оксфордському журналу Curfew, який висвітлював їхню творчість на ранніх етапах. Серед глядачів був електронний музикант Four Tet (тоді ще підліток), який через багато років виступав у Radiohead на розігріві та співпрацював із Йорком.

Випуск

EMI випустили «Creep» як сингл 21 вересня 1992 року. На BBC Radio 1 пісню вважали «надто депресивною» і виключили з плейлистівJennings, Dave. «Creepshow». Melody Maker. 25 вересня 1993.. Вона посіла 78-ме місце в британському чарті синглів, розійшовшись накладом у 6 000 примірників. На запитання про таку слабку реакцію Йорк відповів, що був «абсолютно жахливо спустошений, розлючений та сповнений ображеного почуття власної правоти». Наступні сингли Radiohead «Anyone Can Play Guitar» та «Pop Is Dead» також не мали успіху.

Наприкінці 1992 року «Creep» стала хітом в Ізраїлі після того, як діджей Йоав Кутнер почав ставити її на ізраїльському радіо, отримавши запис від представника EMI. Radiohead швидко організували дати туру в Ізраїлі, щоб скористатися цим успіхом. Схожий успіх спіткав пісню в Новій Зеландії, Іспанії та Скандинавії. Сан-франциська радіостанція альтернативного року KITS почала крутити «Creep» у грудні 1992 року. До Різдва вона стала піснею, яку замовляли найчастіше, що спонукало лос-анджелеську станцію KROQ-FM додати її до своєї ротації, де вона також здобула популярність. Capitol Records оперативно випустили промо-сингл для радіостанцій, включаючи цензуровану версію, і почали активно просувати гурт.

«Creep» увійшла до дебютного альбому Radiohead Pablo Honey, що вийшов 22 лютого 1993 року. До середини 1993 року пісня стала хітом в Америці як «гімн слекерів» у дусі «Smells Like Teen Spirit» гурту Nirvana та «Loser» Бека. Radiohead були здивовані таким успіхом; у 1993 році Йорк сказав журналу Melody Maker, що багато журналістів неправильно зрозуміли пісню, питаючи його, чи це не жарт. У вересні 1993 року Radiohead виконали «Creep» на шоу Пізня ніч з Конаном О'Браєном, ставши першими музичними гостями програми. Американський гурт Weezer називав «Creep» джерелом натхнення для свого дебютного альбому 1994 року, зокрема щодо гучного звучання гітар у міксі.

Radiohead не хотіли перевидавати «Creep» у Великій Британії, але поступилися під тиском музичної преси, EMI та шанувальників. Перевидання вийшло в Британії 6 вересня 1993 року і досягло сьомого місця; на підтримку релізу гурт виступив у програмі Top of the Pops. У США популярності пісні посприяла її поява в епізоді анімаційного серіалу MTV «Бівис і Батхед» у 1994 році. Capitol використовували це схвалення в маркетинговій кампанії зі слоганом: «Бівис і Баттхед кажуть, що [Radiohead] не відстій». Акустична версія «Creep», записана під час живого виступу на KROQ-FM 13 липня 1993 року, увійшла до мініальбому Radiohead 1994 року My Iron Lung.

У червні 2008 року «Creep» знову увійшла до британського чарту синглів під номером 37 після її включення до збірки Radiohead: The Best Of. Станом на квітень 2019 року в Британії вона була найпопулярнішою піснею 1992 року за кількістю стримів (10,1 млн). 23 квітня 2024 року кліп «Creep» подолав позначку в 1 мільярд переглядів на YouTube. Вона залишається найуспішнішим синглом Radiohead.

Відгуки критиків Рецензуючи «Creep» для Melody Maker у вересні 1992 року, Шерон О'Коннелл описала її як «приголомшливу річ, ідеального монстра серед зловісних поппісень… Як і вся найкраща попмузика, вона ніжно гладить вас по потилиці, перш ніж встромити ніж для хліба. Агресія рідко буває настільки смачною». Ларрі Флік із журналу Billboard писав: «Мінімалістичний трек, підсилений лише дрібкою шуму, тримається переважно на доречно млявому, мелодійному вокалі (який також злітає до фальцету в дусі Боно), що зв'язує все воєдино». Він спрогнозував, що пісня може стати популярною на радіостанціях альтернативного та студентського року.

Трой Дж. Аугусто з Cash Box зазначив, що «Creep» створена «для всіх тих представників „пост-прищового“ покоління, які просто не можуть знайти свій шлях у цьому великому світі. Вокаліст Том Йорк — наш надто самокритичний герой, який не дозволяє дрібці розчарування зламати себе. „Гачком“ пісні є гостра, як бритва, гра гітари, що обрамляє зубовний скрегіт Йорка». Маріса Фокс із Entertainment Weekly написала, що «Creep» стала «абсолютним гімном невротичних підлітків», поєднавши в собі саморефлексію the Smiths, вокал та гітару U2 і «важкий, але хрусткий поп» the Cure. Рецензент часопису People назвав її «вражаючою поппіснею» та «захопливим зануренням у темне каяття любові». Стів Ламак із Select зауважив, що вона звучить «вражаюче невпевнено (але при цьому красиво й скромно)».

Коли «Creep» перевидали у Великій Британії у вересні 1993 року, видання Smash Hits, NME та Melody Maker назвали її найкращим синглом тижня. Едвін Паунсі з NME писав, що пісня має «силу, клас і правду, гордо витатуйовані на передпліччі», а Том Дойл зі Smash Hits похвалив текст, «хрустку гітару» та «шалений» приспів. Мартін Астон із Music Week поставив оцінку чотири з п'яти, назвавши трек «приголомшливим».

Пізніші відгуки