Відповідно до постанови Президії Верховної Ради України від І лютого 1993 року № 2964-ХП "Про перевірку діяльності ОУН-УПА“ та вказівки керівництва Служби безпеки України робочою групою співробітників Служби проведено вивчення наявних архівних матеріалів колишніх НКДВ-КДБ УРСР /документів органів безпеки, мате-ріалів, які були підготовлені безпосередньо учасниками і керівниками ОУН-УПА, трофейних документів німецької імперської канцелярії та інших/, котрі мають відношення до діяльності Організації Українських Націоналістів /ОУН/ та Української Повстанської Армії /УПА/.
Наявні документи свідчать про певну однобічність в їх накопиченні, що виходило з установок політичного керівництва СРСР, правових норм того часу, а також чинного законодавства і специфіки діяльності правоохоронних органів.
Так, матеріали щодо діяльності ОУН в період до 1939 року характеризують її, тільки як антирадянську і антикомуністичну організацію.
В документах І939-І94І рр. домінують ті, що показують нелегальну діяльність ОУН проти радянської влади та її співпрацю з фашистською Німеччиною.
Матеріали періоду І94І-І944 рр. переважно відображають створення і діяльність військових формувань українських націоналістів з позиції їх збройної боротьби з радянськими партизанами,Червоною Армією і взаємостосунків із армією і спецслужбами Німеччини.
В документах післявоєнного часу /І945-І955рр./ йдеться про дії органів Радянської влади по придушенню збройного опору ОУН- УПА. Кримінальними справами цього періоду, програмними документами, відповідними наказами і інструкціями зазначеної організації та узагальненими матеріалами органів безпеки досить детально відображена терористична діяльність ОУН-УПА щодо цивільного населення західних областей України. Тому, виходячи з вище наведенного, слід констатувати, що з наявних в архівах СБУ матеріалів можливо узагальнено викласти лише наступне:
Організація Українських Націоналістів виникла за кордонами Української РСР внаслідок консолідації діяльності різних націоналістичних формувань, переважно молодіжних, в середовищі української еміграції. Основну роль в її створенні відіграв полковник Євген Коновалець, колишній член уряду Петлюри. 28 січня 1929 року у Відні /Австрія/ відбувся І конгрес Українських націоналістів /КУН/, який став початком існування ОУН. Головним напрямком діяльності ОУН в той період була пропаганда основної ідеї українських націоналістів - створення української самостійної держави, насамперед на західноук-раїнських землях, які входили до складу панської Польщі. Разом з тим, здійснювалися терористичні акти щодо представників польської влади, яка утискувала права українців на самовизначення.
Зокрема, в 30-х роках від рук учасників ОУН загинули комісар польської поліції у Львові Еміліан Чеховський, польський посол Тадеуш Голувко, представник радянського консульства у Львові Олексій Майлов, польський міністр внутрішніх справ Броніслав Пєрацький.
Внаслідок відповідних заходів польської поліції було заарештовано крайовий провід ОУН у Галичині, в тому числі Степана Бандеру та Миколу Лебідя, які організували вбивство Пєрацького /згодом звільнені гітлерівцями після окупації Польщі.
На початку другої світової війни, коли Польща перестала існувати як самостійна держава, а західноукраїнські землі увійшли до складу Української РСР, підпільна сітка ОУН, яка збереглася, почала активно готувати кадри для збройної боротьби проти, радянської влади на випадок воєнного нападу фашистської Німеччини на СРСР.
У спеціальному документі під назвою "Наші основні завдання“ провід ОУН давав такі вказівки:
"Наша основная цель в ликвидации врага - Москвы“, для этого предлагалось: "Узнавать... изучать территорию: топографию данной местности /реки, мосты, леса, болота, дороги, селения, высоты, искусственные предметы, казар-мы, укрепления и т.д./, административное деление территории /районы, области и т.д./. Положение вражеских сил - вражеские военные гарнизоны, команды НКВД, сеть сексотов, месторасположение КП/б/У и комсомола, редакции принадлежащие Москве здания, роды вражеской акции и ми-тинги, радио, преследование, тактика НКВД и т.д.
__Все это для того, чтобы знать где, когда и как ударить по врагу“. /Арх.спр. № 68, арк.,34. У справі копія документавиконана російською мовою/.
У лютому 1940 року відбувся розкол з причини боротьби за «лідерство» в ОУН між Андрієм Мельником, котрий очолив цю організацію після загибелі Є.Коновальця, і С.Бандерою, який мав авторитет серед молодих галицьких радикалів. З того часу прихильників Мельника стали називати "мельниківцями“ /ОУН-м/, а прихильників Бандери - "бандерів-цями“ /ОУН-б/. Обидва табори дотримувались основних догматів україн-ського націоналізму, але тактику боротьби за створення самостійної української держави вибрали різну. Якщо "мельниківці“ всі надії покладали на допомогу гітлерівської Німеччини у визволенні України, то "бандерівці“ створювали підпільні озброєні структури для найшвид-шого визволення українських земель від більшовиків, також використовуючи зв’язок з німцями.
Архівними матеріалами підтверджується існування такого зв'яз-ку керівників ОУН з німецькими спецслужбами.
Так, полонений полковник Ервін Штольце, начальник відділу "Абвер Берлін“, показав на допиті 29 травня 1945 року:
"Нами был завербован руководитель украинского национа-листического движения полковник петлюровской армии Коновалец, через которого в Польше, в областях Западной Украины, проводились террористические акты и диверсии...
В начале 1938 года я лично получил указания от адмирала Канариса о переключении имеющейся агентуры из числа украинских националистов на непосредственную ра-боту против Советского Союза. Коновалец охотно согла-сился переключить часть националистического подполья против Советского Союза...
Для сохранения условий конспирации был завербован по его /Коновальца/ рекомендации украинский националист,, ротмистр петлюровской армии Ярый под кличкой "Консул-2“, который использовался нами как агент-связник между нами и Коновальцем.
После убийства Коновальца украинское националистическое движение возглавил полковник Мельник Андрей... В конце 1938 года или в начале 1939 года Лахаузену была организована встреча с Мельником, во время которой последний был завербован и получил кличку "Консул“ /во время вербовки я также присутствовал.../.
После окончания войны с Польшей Германия усиленно готовилась к войне против Советского Союза и поэтому по линии Абвера принимались меры активизации подрывной деятельности, так как те мероприятия, которые проводи-лись через Мельника и другую агентуру, казались недос-таточными.
В этих целях был завербован видный украинский на-ционалист Бандера Степан, который в ходе войны был немцами освобожден из тюрьмы, куда он был заключен польскими властями...
Кто вербовал Бандеру - я не помню, но последний на связи- состоял- у меня...
Мною лично в 1940 году принимались меры к прими-рению Мельника с Бандерой с целью сплочения всех украинских националистов.
Летом 1940 года мною был принят Бандера, который в разговоре со мной обвинил Мельника в пассивности, доказывая, что он - Бандера является избранным вождем украинских националистов, однако для пользы дела он примет все меры, чтобы примириться с Мельником.
Через несколько дней мною также был принят Мельник, с которым проводился аналогичный разговор. Мельник обвинил Бандеру в карьеризме, что он своими необдуманными действиями погубит подполье. Мельник обещал принять все меры к примирению с Бандерой.
Мельник и Бандера встречались, во время встречи к примирению не пришли, а, наоборот, обострили взаимоотношения.
С нападением Германии на Советский Союз Бандера активизировал движение, привлек на свою сторону особенно активную часть украинских националистов и, по сути, вытеснил Мельника из руководства...
Канарис поручил мне прекратить связь с Бандерой и, наоборот, во главе националистов удержать Мельника.
Для порыва связи с Бандерой был использован факт, что последний в 1940 году, получив от Абвера большую сумму денег для финансирования созданного подполья, пытался их присвоить и перевел в один из швейцарских банков, откуда они нами были изьяты...
Причем, такой же факт имел место и с Мельником. Вскоре после прекращения связи с Бандерой последний был арестован за попытку сформировать украинское правительство во Львове. /Арх.справа № 372, т.35, арк.138-142/.
Лейтенант "Абверкоммандо-202“ Зігфрід Мюллер на допиті 19 вересня 1946 року показав:
"В декабре 1944 года Главное Управление немецкой безопасности освободило из заключения Степана Бан-деру, который получил под Берлином дачу от отдела 4-Д гестапо.
Бандера с тех пор находился под персональным наблюдением и работал по указаниям вновь назначенного начальником отдела 4-Д оберштурмбанфюрера Вольфа. В том же месяце Степан Бандера прибыл в распоряжение "Абверкоммандо-202“ в г.Краков и лично инструктировал подготовленную нами агентуру, направляемую для свя-зи в штаб УПА.
Бандера в моем присутствии лично инструктировал этих агентов и передал через них в штаб УПА приказа-ние об активизации работы в тылу Красной Армии и на-лаживании регулярной связи с "Абверкоммандо-202“...
Бандера имел указание... собрать всех украинских националистов в районе Берлина и оборонять город от наступающих частей Красной Армии.
Бандера создал отряды украинских националистов, которые действовали в составе фольксштурма, а сам бежал. Он покинул дачу отдела 4-Д и выехал в г.Ваймарк“ /Арх.справа № 372, т.39, арк.132-137/.
Як відомо, в 1944 році на Великому зборі ОУН була створена Українська Головна Визвольна Рада як "всенародне представництво України.“ В архіві є копії у вигляді мікроплівок трофейних німецьких документів, котрі були закуплені СРСР у "Американської асоціації істориків по вивченню воєнних документів“. У цілій серії кадрів /№№ 1006-15 мікрокопії Т-454 рулону 91/, згідно наявної анотації /арк.35/, є відомості, що відносяться до історії Української Го-ловної Визвольної Ради /УГВР/. З німецьких документів вбачається, що "Положення про УГВР“ та "універсали“ були підготовлені у відомстві Розенберга.
/Коротка анотація до трофейних німецьких мікроплівок арх. № 1 арк.35/.
Ще у 1939 році на території так званого "генерал-губернатор-ства“ під керівництвом гестапо і абверу в містах Кракові, Крини-ці, Закопане, а також пізніше - в період окупації у Львові та інших місцях, згідно вказівки Бандери, були створені курси по навчанню шпигунів, диверсантів, терористів, котрі закидались в ра-дянський тил для підривної діяльності на користь німців. Радисти забезпечувались радіоапаратурою, диверсанти та терористи - вибу-ховими матеріалами і зброєю.
В наявних матеріалах подається, що “... в период оккупации немецкими войсками территории Поль-ши с 1939г. по 1942г. в г.Закопане дислоцировалась и функционировала немецкая диверсионно-разведывательная школа для заброски в тыл Советского Союза с разведывательными целями, которая была организована немцами в контакте с центральным "проводом“ ОУН. В школу подбирались наиболее видные участники ОУН. Формированием школы руководил Лебедь Николай, видный участник ОУН, под псевдонимом "Игорь“, "Вильный“... Отобранные кандидатуры для обучения в разведывательно-диверсионной школе концентрировались в г.Кракове, а в декабре 1940г. око-ло 500 человек были направлены в г.Закопане, где разместились в вилле бывшего польского президента Мостицкого. Руководите-лем школы являлся капитан войск "СС“ Кригер, который затем в период оккупации Западной Украины являлся начальником гес-тапо в г.Станиславе, заместителем Кригера являлся Лебедь Николай, который одновременно был начальником учебной части, лично вел отдельные дисциплины, в частности, по военному обучению курсантов...“ /Арх.спр.№ 372, т.37, арк.353-355/.
Центр ОУН-б знаходився у Кракові. Безпосередньо в Україні роботу націоналістичного підпілля очолювала Львівська крайова екзекутива 0УН, а у областях - окружні екзекутиви.