Хімі́чна збро́я — вид зброї масового ураження, дія якої заснована на токсичних властивостях хімічних речовин. Визначальними складовими хімічної зброї, є так звані бойові отруйні речовини, носії хімікатів (найчастіше — хімічні снаряди), а також відповідні прилади і пристрої керування, які використовуються для доправлення хімічної зброї до цілі.

Різновидом хімічних боєприпасів є бінарні пристрої, які споряджаються двома нетоксичними або малотоксичними речовинами — напівпродуктами для отримання цільової отруйної речовини. У боєприпасі ці речовини відокремлені одна від одної і змішуються для отримання токсичного агенту вже під час доправлення боєприпасу до цілі. Підвищений інтерес до бінарної хімічної зброї пояснюється необхідністю забезпечення безпеки при виробництві, транспортуванні, зберіганні та експлуатації хімічної зброї.

Сукупно або по-окремо токсичні хімікати, боєприпаси та пристрої, навмисно призначені для смертельного ураження або нанесення іншої шкоди за рахунок токсичних властивостей хімікатів, що вивільняються у підсумку застосування таких боєприпасів і пристроїв, а також обладнання, спеціально призначене для використання безпосередньо у зв'язку із застосуванням вказаних боєприпасів і засобів. Для цілей Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення та використання хімічної зброї та її знищення «хімічна зброя» означає в сукупності або по-окремо: a) токсичні хімікати та їх прекурсори, за винятком тих випадків, коли вони призначені для потреб, які не заборонені Конвенцією, за тої умови, що види та кількість відповідає таким цілям; б) боєприпаси та пристрої, спеціально призначені для смертельного ураження або нанесення іншої шкоди за рахунок токсичних властивостей вказаних у підпункті a) токсичних хімікатів, що вивільняються внаслідок застосування таких боєприпасів і пристроїв; в) будь-яке обладнання, спеціально призначене для використання безпосередньо у зв'язку із застосуванням боєприпасів і пристроїв, вказаних у підпункті б).

Історія Проста хімічна зброя час від часу застосовувалася протягом давнини і в індустріальну епохуSamir S. Patel, "Early Chemical Warfare — Dura-Europos, Syria, " Archaeology, Vol. 63, No. 1, January/February 2010, (accessed October 3, 2014). У XIX столітті з'явилася сучасна концепція хімічної війни, оскільки різні вчені та нації пропонували використовувати задушливі або отруйні гази. Нації були настільки стривожені, що було прийнято низку міжнародних договорів, спрямованих на заборону хімічної зброї. Однак це не завадило широкому застосуванню хімічної зброї в Першій світовій війні. Попри те, що в довгостроковій перспективі отруйні бойові гази були значною мірою неефективними, вони суттєво змінили характер війни. У багатьох випадках використані гази не вбивали, а натомість жахливо калічили, ранили або спотворювали жертви. Було зафіксовано близько 1,3 мільйона втрат від газу, що, можливо, охоплювало до 260 000 жертв серед цивільного населення.

У міжвоєнні роки інколи використовували хімічну зброю, переважно для придушення повстань«Chemical Weapons» in Historical Dictionary of Ethiopia, 2d ed. (eds. David H. Shinn & Thomas P. Ofcansky: Scarecrow Press, 2013).. У нацистській Німеччині багато досліджень було спрямовано на розробку нової хімічної зброї, наприклад, сильнодійних нервово-паралітичних речовинCorum, James S., The Roots of Blitzkrieg, University Press of Kansas, USA, 1992, pp.106-107./ Однак під час Другої світової війни хімічна зброя мало використовувалася на полі бою. Обидві сторони були готові використовувати таку зброю, але союзні держави ніколи не робили цього, а вісь «Берлін — Рим — Токіо» використовувала її дуже помірно. Причиною невикористання нацистами, попри значні зусилля, які були спрямовані на розробку нових бойових хімічних речовин, зокрема, газів, могла бути відсутність технічних можливостей або побоювання, що союзники дадуть рівноцінну відповідь власною хімічною зброєю. Ці побоювання не були безпідставними: союзники розробили комплексні плани щодо оборонного застосування хімічної зброї та накопичили її великі запасиPaxman and Harris: Churchill's plans 'to drench Germany with poison gas' and anthrax — Robert Harris and Jeremy Paxman, p132-35.Callum Borchers, Sean Spicer takes his questionable claims to a new level in Hitler-Assad comparison, The Washington Post (April 11, 2017).. Японські війська використовували їх ширше, хоча лише проти своїх азійських ворогів, оскільки вони також побоювалися, що використання хімічної зброї проти західних держав призведе до відплати. Проти Гоміндану та китайських комуністичних військ часто застосовувалася хімічна зброяYuki Tanaka, Poison Gas, the Story Japan Would Like to Forget, Bulletin of the Atomic Scientists, October 1988, p. 16-17. Однак нацисти активно застосовували отруйний газ проти мирного населення під час Голокосту. У газових камерах нацистських таборів смерті були використані величезні кількості газу «Циклон Б» і оксиду вуглецю, що призвело до смерті приблизно трьох мільйонів. Це залишається найсмертоноснішим використанням отруйного газу в історіїPatrick Coffey, American Arsenal: A Century of Weapon Technology and Strategy (Oxford University Press, 2014), p. 152-54.James J. Wirtz, «Weapons of Mass Destruction» in Contemporary Security Studies (4th ed.), ed. Alan Collins, Contemporary Security Studies (Oxford University Press, 2016), p. 302..

Післявоєнна епоха мала обмежене, хоча й руйнівне використання хімічної зброї. Близько 100 000 іранських військових, були втратами від іракської хімічної зброї під час ірано-іракської війни 1980—1988 років . Ірак використав іприт і нервово-паралітичні речовини проти власних цивільних під час хімічної атаки в Халабджі (1988)On this day: 1988: Thousands die in Halabja gas attack, BBC News (March 16, 1988).. Кубинська інтервенція в Анголу призвела до обмеженого використання органофосфатів. Стверджують, що сирійський уряд використовував зарин, хлор та іприт у громадянській війні в СиріїSyria Used Chlorine in Bombs Against Civilians, Report Says, The New York Times, Rick Gladstone, August 24, 2016 retrieved August 25, 2016.. Терористичні групи також застосовували хімічну зброю, зокрема під час нападу зарину в токійському метро та інциденту в МацумотоSeto, Yasuo. «The Sarin Gas Attack in Japan and the Related Forensic Investigation.» The Sarin Gas Attack in Japan and the Related Forensic Investigation. Organisation for the Prohibition of Chemical Weapons, June 1, 2001. Web. February 24, 2017. Дивіться також хімічний тероризм.

У період до нашої ери Отруйні речовини застосовувалися у військових конфліктах ще з давніх-давен. До методів боротьби тоді належало, наприклад, застосовування стріл, змочених зміїною отрутою, і зараження води. Перший правитель Стародавнього Єгипту Менес (близько 3000 р. до н. е.) виявляв неабияку зацікавленість у дослідженні і збиранні рослинних, тваринних і мінеральних отрут. Також єгиптяни вперше виявили смертельну дію парів синильної кислоти. На початку 2000 р. до н. е. індійськими династіями широко застосовувалися у воєнних діях дими заколисливої дії. Давньокитайські літописи свідчать про існування у 1000 році до н. е. сотень способів виготовлення отруйних і подразнювальних димів, а також про винайдення «смердючих» бомб і шрапнелей.

Давньогрецькими містами-державами також застосовувалася отруйні речовини. Істориком Фукідідом описувався один з епізодів Пелопоннеської війни (431—404 р. до н. е.), коли під час облоги афінського міста Платеї війська Спарти розпалювали під мурами деревину, просочену смолою та сіркою, яка виділяла отруйний, подразнювальний дим. Згодом ця тактика повторно застосовувалася Спартою та її союзниками під час облоги іншого афінського міста — (у 424 році до н. е). Цей спосіб нині вважається першим прототипом хімічної зброї на теренах Західної цивілізації.

Між 82 та 72 роками до н. е. військами Стародавнього Риму застосовувалися токсичні дими, які мали засліплювальну і подразнювальну дію при вдиханні, що нагадує дію фосгену.

До Першої світової війни Близько 1000 року н. е. монгольські війська використовували газові бомби, що виготовлялися з сірки, селітри, нафти, смоли, деревного вугілля і ошурок, а також отруйної рослини аконіту. Важили такі бомби понад 2 кг. У проміжку з 960 по 1279 китайцями застосовувалися на полі бою отруйні (арсеновмісні) дими, а в 1155 — германцями.

Із настанням епохи Відродження і розвитком артилерійської справи різко зросла потреба у розробці хімічної зброї. Зокрема, Леонардо да Вінчі пропонував модифікувати звичайні гарматні ядра додаванням них суміші з подрібненої крейди, отруйного сульфіду арсену і солей міді. Ним же була запропонована перша модель захисної маски — вмочена у воді щільна тканина для захисту носа і рота.

Під час Тридцятирічної війни 1618—1648 років при облозі фортець активно застосовувалися смердючі гранати. Вони виготовлялися з перемелених рогів, копит, асафетиди і смоли. 1672 року війська мюнстерського єпископа , оточивши голландське місто Гронінген, застосовували снаряди отруйної на основі алкалоїдів беладонни. За три роки, 27 серпня 1675, Священна Римська імперія і Франція підписали Страсбурзьку угоду про незастосування «підступних» знарядь — першу в історії домовленість про заборону токсичних речовин.

У 1854 році, під час Кримської війни, британський хімік барон запропонував використовувати проти Російської імперії артилерійські снаряди з ціанідом какодилу (CH3)2AsCN. Однак командування Британського артилерійського управління відмовилося, розцінивши такий метод як неприйнятний — «такий самий, як і отруєння колодязів ворога». З приводу цієї відмови Плейфейр висловив обурення у листі до принц-консорта Альберта:

Окрім пропозиції Плейфейра надходили також й інші варіанти отруйних речовин для застосування британцями у Кримській війні: снаряди з аміаком, діоксидом сірки, оксидом какодилу [(CH3)2As]2O.

Численні пропозиції щодо використання хімічного озброєння припадали також на час Громадянської війни у США. Зокрема, у 1861 році рядовий армії конфедератів І. Вокер написав листа до військового секретаря Люціуса Вокера з пропозицією застосувати отруйний газ проти Форту Пікенс та кораблів армії Півночі, що вартували поблизу міста Пенсакола (штат Флорида), але отримав на це відмову. Рік потому, 5 квітня 1862 року, шкільний вчитель з Нью-Йорка Джон Дофті у листі до Військового департаменту Союзу висловив ідею щодо застосування балонів з хлором для оборонних дій. Однак секретар управління так і не відповів на листа. А під час облоги у 1864 році міста Пітерсбург (штат Вірджинія) генералу Уліссу Гранту пропонувалося використати суміш хлоридної та сульфатної кислот для створення отруйної хмари проти оборонців. Проте цей задум, аналогічно до інших, не був здійснений — згідно прийнятого у 1863 році використання отруйних речовин вважалося негуманним веденням бойових дій.

27 серпня 1874 року відбулася , на якій представниками 14 країн була затверджена міжнародна декларація про засудження хімічної зброї та заборону використання отруйних речовин у воєнних діях. Попри те, що декларація так і не набрала чинності, вона стала підґрунтям для проведення у 1899 році мирної конференції в Гаазі, в ході якої делегати від 26 країн підписали домовленість про заборону використання у воєнних цілях отрут і отруйної зброї (стаття 23а), а також окрему декларацію про заборону задушливих речовин (усіма членами окрім Сполучених Штатів).

Перша світова війна

Першу світову війну неофіційно називають війною хіміків, оскільки протягом усього конфлікту застосовувалися отруйні речовини найрізноманітнішої дії.

Основні застосовувані в ході війни речовини не були новоствореними — їхнє відкриття припадало на XIX і навіть на XVIII століття: хлор (1774), синильна кислота (1782), хлороціан (1802), фосген (1812), іприт (1822), хлоропікрин (1848). До інших речовин, що були в розпорядженні сторін конфлікту станом на початок війни, належали: етилбромоацетат, хлороацетон, ксилілбромід, бензилбромід, бромоацетон, бромбензилціанід, акролеїн.