І́гор Фе́дорович Страви́нський (, Оранієнбаум, Петербурзька губернія, Російська імперія — 6 квітня 1971, Нью-Йорк, США) — композитор і диригент польськогоРоман Влад, Stravinsky, Cambridge University Press, 1978, p. 3 та українського козацького походженняВіталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — c.50-51.VIP-Стравінський, газета «День». Син оперного співака (баса) Федора Стравинського.
Біографія
Походження Рід Стравинських походить з Волині. За словами директора музею в Устилузі Володимира Терещука, герб Стравинських успадкував елементи герба гетьмана Івана Сулими. У родині пишалися належністю до цього старовинного українського роду. Сам композитор писав: «Наше прізвище було Сулима-Стравинські, однак коли Росія анексувала частину Польщі, то „Сулима“ з якоїсь причини було випущене з нашого прізвища». Цю втрату він компенсував, давши своєму синові Святославу подвійне прізвище Сулима-Стравинський.
Батько композитора, співак Федір Стравинський (1843—1902), був родом з Чернігівської губернії. Спершу навчався в Ніжинському ліцеї, дебютував на сцені Київського оперного театру (1873), у Києві співав до 1876 року. Тут 24 травня 1874 року обвінчався з киянкою Ганною Холодовською (11.08.1854, Київ — 7.06.1939, Женева), піаністкою і співачкою, яка походила з козацького роду Холодовських. З 1876 року співав у Маріїнському театрі Санкт-Петербурга. Дружина Ганна Холодовська була незмінним концертмейстром на концертах свого чоловіка.
У Російській імперії Народився в Оранієнбаумі поблизу Санкт-Петербурга. З дитячих років вчився грати на фортепіано у О. П. Снеткової і Л. О. Кашперової.
У 1900—1905 роках навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету. Випускні іспити в університеті не складав і тому диплома не отримав.
У 1903—1908 роках брав уроки композиції у Миколи Римського-Корсакова, якого називав своїм духовним батьком. Перші значні твори І. Стравинського — вокальна сюїта «Фавн і пастушка» на слова О. Пушкіна (1906) і симфонія (1907). У 1906 одружився зі своєю двоюрідною сестрою, випускницею Київського інституту шляхетних дівчат Катериною Носенко, з якою мав двох синів (1907, 1910) і двох дочок (1908, 1913).
У 1909 році на прем'єрі «Феєрверку» познайомився з імпресаріо Сергієм Дягілєвим. Згодом на його замовлення написав низку балетів, які поставили у «Російських сезонах» в Парижі. У родовому маєтку в Устилузі, де щоліта з 1907 до 1914 року жив і працював, композитор створив блискучі балети «Жар-птиця» (1910), «Петрушка» (1911), «Весна священна» (1913), які принесли йому світову славу.
За межами Російської імперії З 1910 року тривалий час жив за кордоном. Через хворобу дружини з 1914 року оселився у Швейцарії, а після початку першої світової війни вже не повертався на батьківщину понад 50 років. Родина Стравинських наймала житло, спершу в Кларані у диригента Ернеста Ансерме, друга та однодумця композитора. Навесні 1915 року родина переїжджає до міста Морж, що поблизу Лозанни.
У Швейцарії значною роботою Стравинського стала «Історія солдата», поставлена під орудою Ернста Ансерме. Прем'єра «Історії солдата» відбулася в Лозанні 29 вересня 1918 року, а за два роки виставу показали на сцені Женевської опери.
З 1920 року жив у Франції, де співпрацював з виробником механічних піаніно Pleyel, переклав для цього інструмента низку власних творів. У 1934 прийняв французьке громадянство.
З 1939 року — в США (з 1945 року — американське громадянство). Вів широку концертну діяльність (диригував переважно власними творами, виступав і як піаніст). У 1962 році відбулися авторські концерти в Москві та Ленінграді.
Помер 6 квітня 1971 від серцевої недостатності. Похований на кладовищі Сан-Мікеле у Венеції (Італія) поряд зі своєю дружиною.
Стиль Творчість вирізняється образно-стилістичною різноманітністю, проте підпорядкованою в кожен творчий період своїй стрижневій тенденції.
У так званий російський період (1908 — початок 20-х років) Стравинський виявляв особливу цікавість до давньоруського і сучасного йому українського фольклору, до ритуальних і обрядових образів, до балагану, лубка. До цей період припадають балети «Жар-птиця», «Петрушка», «Весна священна», хореографічні сцени «Весілля» (1917, остаточний варіант 1923). В музеї Ігоря Стравинського в Устилузі є світлина, подарована фондом Пауля Захера з Базеля (Швейцарія), на якій Стравинський записує українського лірника на порозі свого будинку в Устилузі в період роботи над «Весною священною». У ці роки формуються принципи музичної естетики Стравинського, пов'язані з «театром уявлення», закладаються основні елементи музичної мови — «поспівковий» тематизм, вільний метроритм, остинатність, варіантний розвиток тощо.
Наступний, так званий неокласичний період, розпочинається у 1920-х роках, коли Стравінський висуває гасло «Назад, до Баха», смисл якого полягав у поєднанні бахівської логіки, принципів розвитку та конструювання музичної форми з новітніми засобами музичної мовиКелдыш Ю. В. Неоклассицизм / Ю. В. Келдыш // Музыкальная энциклопедия в 6 т., т.3.–М.: Сов. энциклопедия, 1976.– C. 960—963.. Стравинський звертався до різних стильових моделей, освоюючи прийоми і засоби європейської музики бароко (опера-ораторія «Цар Едіп», 1927), техніку старовинного поліфонічного мистецтва («Симфонія псалмів» для хору і оркестру, 1930) та інші. Названі твори, а також балет зі співом «Пульчінелла» (на теми Дж. Б. Перголезі, 1920), балети «Поцілунок феї» (1928), «Орфей» (1947), 2-а і 3-а симфонії (1940, 1945), опера «Кар'єра марнотрата» (1951) — не стільки високі зразки стилізації, скільки яскраві оригінальні твори (використовуючи різні історико-стилістичні моделі, композитор відповідно до своїх індивідуальних якостей створює сучасні за звучанням твори).
Пізній період(з 1950-х) композитор звертається до серійної техніки. Перші серійні композиції — «Кантата», «Септет» і «Три пісні з Вільяма Шекспіра». В «Canticum sacrum» (1955), одна з п'яти частин (Surge Aquilo) повінстю додекафоннаStraus 2001, p. 4.. Згодом композитор використав серійну техніку в своїх творах «Агон» (1957), «Плач пророка Єремії» (1958), «Проповідь, притча и молитва» (1961, два останніх засновані на біблійних текстах и мотивах)White 1979, p. 510., а також у містерії «Потоп» (1962), що поєднує фрагменти з Книги Буття із середньовічними англійськими містеріями; в «Потопі» також використовується текст католицького гімна Te Deum.
Стравинський і Україна
Для сучасної української музичної спільноти актуальними є дослідження духовних зв'язків Ігоря Стравинського з українською культурою. Значну частину своїх творів Стравинський писав на українській землі, а саме у містечку Устилуг поблизу Володимира, куди композитор приїжджав сюди до родини, і де зустрів майбутню дружину - киянку Катерину Носенко. Дочка лікаря і землевласника Гавриїла Носенка і Катерини Холодовської, двоюрідна сестра І. Ф. Стравинського (їхні матері були сестрами), була першою дружиною (з 1906) і стала матір'ю чотирьох дітей композитора, зокрема художника Федора Стравинського (1907—1989), композитора і піаніста Святослава Сулима-Стравинського (1910—1994).
Після одруження 1906 року Ігор Стравинський розробив проєкт, за яким на околиці Устилуга був побудований його власний дім на зразок швейцарського шале. Разом з братом Гурієм він посадив липову алею, яка й нині милує око відвідувачів музею композитора і вихованців музичної школи, розміщеної в його будинку.
Щоліта з 1907 року до початку Першої світової війни композитор писав свої твори в Устилузі, зокрема фантазію для оркестру «Феєрверк», балети «Жар-птиця», «Петрушка» і «Весна священна».
У 1994 році у Луцьку вперше проведено міжнародний фестиваль «Стравинський та Україна», у програмі якого були концерти, а також наукова конференція, на якій чи не вперше в Україні розглядалося питання духовного зв'язку Ігоря Стравинського з українською культуроюПоложення про музичний фестиваль «Стравинський та Україна». У 2005 році було проведено другий, надалі фестиваль проводиться щорічно.
У 1990 році в місті Устилуг Волинської області відкрито перший у світі музей видатного композитора. Базою музею став дім Стравинського, побудований за його власним проєктом. До фондів музею увійшли матеріали, що зберігались з 1979 року, коли в приміщенні діяла музична школа.
Список творів
Балети Жар-птиця для симфонічного оркестру 1910Петрушка для симфонічного оркестру 1911Весна священна для симфонічного оркестру 1913Соловей для голосу-соло, хору та оркестру 1914Байка про Півня, Лисицю, Кота і Барана для 4 солістів та камерного оркестру 1916Історія солдата для камерного оркестру та трьох оповідачів 1918Пульчінелла для камерного оркестру та солістів 1920Весіллячко для 4 фортепіано, ударних, хору і солістів 1923Аполон Мусагет для струнного оркестру 1928Поцілунок феї для симфонічного оркестру 1928Персефона для симфонічного оркестру 1933Гра в карти для симфонічного оркестру 1936Балетні сцени для симфонічного оркестру 1944Орфей для камерного оркестру 1947Агон для камерного оркестру 1957
Опери Соловей (див. Балети) 1914Байка (див. Балети) 1916Мавра1922Едіп-цар1927Персефона для читця, солістів, камерного оркестру1933Бабель1944Кар'єра марнотрата (, )1951Потоп1962
Оркестрові твори Симфонія мі-бемоль мажор для симфонічного оркестру1907Фантастичне скерцо для симфонічного оркестру 1908Феєрверк для симфонічного оркестру 1908Пісня солов'я для симфонічного оркестру19174 етюди для симфонічного оркестру1918Симфонія для духових 1920Сюїта з балету «Пульчинелла» для симфонічного оркестру1920Сюїта № 1 для камерного оркестру 1921Сюїта № 2 для камерного оркестру1925Концерт для фортепіано та духових 1923-24/1950Капричіо для фортепіано з оркестром 1929/1949Концерт для скрипки з оркестром in D 1931Сюїта з балету «Поцілунок Феї», для симфонічного оркестру 1934Прелюдія для джаз-бенду 1937Концерт in Es «Dumbarton Oaks» для камерного оркестру 1938Симфонія in C для симфонічного оркестру1940Полька для циркового слона для симфонічного оркестру 1942Концертні танцідля камерного оркестру 19424 норвезьких враження для симфонічного оркестру 1942Ода для симфонічного оркестру1943Scherzo à la Russe для оркестру (версія для Paul Whiteman's band)||1944, |- |Симфонія в трьох частинах ||для симфонічного оркестру ||1945 |- |«Ебеновий концерт» || для кларнета і джаз-бенду ||1945 |- |Концерт in D ||для струнного оркестру ||1946 |- |Танго ||для камерного оркестру ||1940/1953 |- |Привітальна прелюдія ||для симфонічного оркестру ||1955 |- |«Рухи» ||для фортепіано з оркестром 1958/19598 інструментальних мініатюр для 15 виконавців (оркестровка Les Cinq Doigts) 1963Варіації пам'яті Олдоса Хакслі •| 1963/1964
Фортепіанні твори Тарантела 1898Скерцо 1902Соната фа-дієз мінор 1903-44 етюди Op.7 1908Весна священна, перекладення для двох фортепіано 1913Вальс квітів, для двох фортепіано 1914Trois pièces faciles для двох фортепіано1915Souvenir d'une Marche Boche for piano 1915Cinq pièces faciles для двох фортепіано 1917Вальс для дітей 1917Piano-Rag-Music (Регтайм) 1919Хорал 1920Les Cinq Doigts 1921Соната 1924Серенада 1925Концерт для двох фортепіано 1935Танго 1940Соната для двох фортепіано 19432 ескізи для сонати 1967
Камерні твори Три п'єси для струнного квартету 1914Pour Pablo Picasso, для кларнета 1917Канон для двох валторн 1917Дует для двох фаготів 1918Сюїта з Історії солдата для скрипки, кларнета і фортепіано1919Три п'єси для кларнета 1919Концертино для струнного квартету 1920Октет для духових 1923Концертний дует для скрипки і фортепіано 1932Пастораль для скрипки і фортепіано 1933Італійська сюїта (із Пульчинели) для скрипки, віолончелі і фортепіано1933/1934Елегія для альта соло 1944Септет 1953Епітафія для флейти, кларнета і арфи 1959Подвійний канон для струнного квартету пам'яті Raoul Dufy 1959Monumentum Pro Gesualdo Di Venosa (arrangement) для камерного ансамблю 1960Фанфара для Нового Театру для двох труб 1964
Хорові твори