Хунну або Сюнну, Шюнну, чи Чунну, Жюнну (від , Xiōngnú; старокит.: /qʰoŋ.naː/) — конфедерація азійських тюркомовних кочових народів, що панувала в Азійському степу (Монголії, Маньчжурії, Туркестані та прикордонних із Китаєм районах) у III ст. до н. е. — II ст. н. е.. Вели війни з китайською династією Хань. Для захисту від їхніх нападів на Китай імператор Цінь Шихуанді звелів побудувати Великий китайський мур. У війні з Китаєм консолідувалися у єдину державу, що підкорила сусідні кочові племена. У результаті воєн з Китаєм та племенем сяньбі, а також міжусобиць держава хунну розпалася.
Згідно з широко розповсюдженою думкою, частина хунну дійшла до Європи й, разом з уграми, створили початок новому народу, який у Європі відомий під назвою гуни. На думку інших дослідників насправді хунну ніколи не були західніше Казахстану. Більшість хунну змішалася із північними китайцями, а інші — з племенами сяньбі.
Про хунну нам відомо зі стародавніх китайських джерел та з археологічних розкопок їхніх пам'яток, перші з яких були проведені наприкінці XIX — початку XX століття Юліаном Талько-Гринцевичем (суджинські могильники поблизу міста Кяхта), а потім найзначніші знахідки були знайдені на початку XX століття Петром Козловим (Ноїн-Улінські кургани в долині Селенги).
Історія Походження
У ІІІ тисячолітті до н. е. китайцями правив імператор Хуан-ді. Пращури китайців вели безперервні війни з іншими племенами, такими як жуни (жун) — «рудоволосі дияволи» та ді. Відзначено й племена «хунь-юй», ці племена жили в степах північніше від жунів.
Згідно з китайськими джерелами, коли приблизно 1764 р. до н. е. у Китаї була повалена династія Ся, Шун Вей (淳維), син останнього правителя династії Ся Цзе, тікав на північ разом зі своїми підданими. На південній околиці пустелі Гобі його зустріли племена сяньюй та хуньюй із часом змішались з ними. Не виключено, що племена південної околиці Гобі походили з стародавніх монголоїдних племен Китаю та тих європеоїдів, які у той час розселилися до Монголії.
Перехід через Гобі
У ХІІІ столітті до н. е. хунну почали поступово переселятися з південних околиць Гобі на північні. Лев Миколайович Гумільов вважав, що хунну самостійно освоїли кочове скотарство та навчилися перетинати пустелі. Також є версія, що хунну багато чого перейняли у індоєвропейських племен та розвинули їх навички.
Початок нападів на Китай За 300 років з моменту переселення на північ число хунну виросло й вони напали на Чжоу у 882 році до н. е. Китайці відбили напад, і про хунну не згадувалось протягом 500 років.
Державність
У китайській історіографії хунну з'являються не раніше V століття до н. е., коли їх напади на осіле населення Північного Китаю спонукали китайців почати будівництво окремих укріплень, які надалі були об'єднані у Великий китайський мур. Загроза зі сторони хунну посилилася у III ст. до н. е., коли кочовики створили міцний племінний союз на чолі з правителем-шаньюєм. Хуннуська держава покривала значну частину Монголії та Південного Сибіру, простягаючись від Маньчжурії на сході до Паміру на заході.
Хунну були чудовими вершниками, а їхнє військо складалося з 300 000 кінних лучників. Колісницям, які становили основу китайської армії, було важко протистояти їхнім нападам. Будівництво Великого китайського муру було покликане убезпечити північні кордони Китаю від хунну, але ця задача не була повністю виконана. Китайські правителі намагалися схилити кочовиків до китайського способу життя багатими дарунками та дипломатією, більшість китайських принцес були віддані у шлюб хуннуським вождям.
Розгром хуннуської держави пов'язаний з іменем імператора У-ді, який привернув на свою сторону усіх ворогів хунну та зміг взяти ядро держави шаньюїв в лещата. Завдяки цим заходам китайці на порядок розширили свої знання відносно степових народів та свій вплив серед них, а держава хунну приблизно 51 р. до н. е. розкололася на дві частини: східні хунну визнали верховенство китайського імператора, а західні хунну були витіснені в Середню Азію, де створили державу Юебань. У цей період тріумфу ханьської державності імператор затвердив свою владу над територіями, які тепер складають Сіньцзян і Ганьсу.
Подальша доля
У міру ослаблення ханьської держави її правителі стали залучати вождів хунну для охорони північних меж Китаю. Ці збройні формування не раз піднімали зброю проти самих китайців. Їхнє втручання у внутрішні справи Китаю стало особливо активним після падіння імперії Хань і настання періоду трьох держав. 304 року один з воєначальників хунну, Лю Юань, проголосив себе шаньюем всіх федератів хунну і імператором держави Північна Хань. Право на це йому давало походження (по жіночій лінії) від ханьских імператорів Китаю. 329 року династія Лю Юаня була повалена іншим воєначальником хунну, Ши Ле.
Устрій
Шаньюй
Шаньюєм (найбільший) називали головного з 24 старійшин хунну. Спочатку шаньюя обирали на з'їзді старійшин, але Моде заснував династію шаньюїв. Вибори шаньюя збереглися, як умовна процедура при передачі влади новому шаньюю, який вказувався в заповіті попереднього. Ставка шаньюя розташовувалася в Лууті (китайською Лончен (навколо гір Хангай, Отукен), що перекладається як «Драконове місто»Yü, Ying-shih (1986). "Han Foreign Relations". The Cambridge History of China, Volume 1: The Ch'in and Han Empires, 221 BC – AD 220. Cambridge: Cambridge University Press. p. 384. Руїни Луута було знайдено на південь від сомону Улзийт у 2017 році"Archeologists discover capital of Xiongnu Empire in central Mongolia". З часом вагою особою стала дружина шаньюя (яньчжі), оскільки зазвичай належала до одного з впливовіших родів.
Хуннуські роди
Рід шаньюїв називався Сі Люань-ді. У хунну було три якнайповніших роди: Хуянь, Лянь, Сюйбу, Югянь. По припущенню Гумільова рід 藍 «лань» — «синьо-зелений» походить від китайського принца Шун Вея. Шаньюй обирав дружин тільки з цих родів. Важливі посади у державі також передавалися всередині цих прізвищ, так, Сюйбу були суддями. Інші роди мали своїх старійшин, які мали у своєму розпорядженні власні війська. Очільники цих родів також мали титул «князя».
Чини у хунну
У китайських хроніках згадується наявність у хунну складної системи чинів, що було організовано у військовій манері. Вищі чини ділилися на «східні» — старші та «західні» — молодші. Вищі чиновники були все ближчі родичі шаньюя:
Чжукі (тукі)-князь. Східний Чжукі-князь — зазвичай спадкоємець престолу, він керував землями на кордонах з Китаєм від Пекіна до Ордосу, західний чджукі-князь керував землями від Ордосу до ГаньсуYap, Joseph P. (2009). Wars with the Xiongnu: A translation from Zizhi tongjian. AuthorHouse, p. liii. 2 Лулі (гулі)-князь, заступники чжукі-князя (очолював суди й цивільні адміністрації, були східний і західний) Великий цзюкюй (очільник) — («губернатори» підвладних земель) Великий Дуюй (західний і східний) Великий Данху (фінансист, податківець — східний і західний). Югянь-жичжо-ван (представник шаньюя в васальних племенах)
Звичайні чиновники називалися «гудухоу». Чини у родової знаті не залежали від шаньюя. Важливою посадою були шамани, що представляли інтереси людей у потойбічному «темному» світі духів і мали на те виняткові права. Сила шамана виражалася виключно в його здатності виступати посередником між світом мертвих і світом живих. Зважаючи на таку здатність шаманів, шаньюй зазвичай прислухався до них і віддавав данину належної їхньої компетенції. Сим Цянь розповів історію про те, як на наполегливу вимогу шамана, «натхненого покійними шаньюями», рішенням шаньюя в жертву «померлим великим воїнам» був принесений один із полководців, незважаючи на його військові заслуги і добро до ньогоБичурин Н. Я. Собрание сведения о народах, обитавших в Средней Азии, в древние времена. Т. 1. М.; Л.: Издво Акад. наук СССР, 1950. 471 с..
Право
Хунну користувалися Звичайним правом. Суд протікав у межах 10 днів. За напад або крадіжку покладалася смерть, були й інші покарання. Моде передбачив смертну кару за військові злочини. Існувало патріархальне рабство, нема згадок про боргове рабство та работоргівлю.
Військова справа
Китайці оцінювали військо хунну у 300 000 вершників, головним чином кінних лучників. Цілком можливо що ця цифра завищена, як і в багатьох історичних документах Китаю. Кожний хунну був воїном. Військо хунну формувалося по родовій ознаці. Поділялося на 1десятки, сотки, тисячі. Усього у війську хунну було 24 воєначальники, кожний з яких носив титул ваньці (темник) й командував десятитисячним загоном. Зазвичай армію очолював шаньюй, за його відсутності один з гулі (східний або західний). Також кожний з гулі був заступником відповідного чжукі й керував 12 ваньці. Ваньці підпорядковувалися тисячники (гуду)Grousset, Rene (1970). The Empire of the Steppes. Rutgers University Press. ISBN 978-0-8135-1304-1
Засоби дистанційного бою (луки та стріли, що були їхньою основною зброєю) та спорядження (сагайдак) були типовими для «кочовиків». У ближньому бою хунну билися мечами та короткими списами. Також використовувалися прямі однолезові палаші та кинджали. Воїни хунну носили лати з невеликих залізних пластин.
Хунну намагались вести маневрену війну, вимотуючи ворога та ведучи дистанційний бій у розсипному строю. Хунну успішно застосовували обхвати з флангів, помилкові відступи і засідки. Усе, що вдалося захопити, ставало власністю воїнів.
Економіка Хунну були кочовим народом. З їхнього способу життя, пов'язаного з випасом отар, та торгівлі кіньми з імперією Хань.
Данина
Хунну не платили податки шаньюю до Лаошань-шаньюя. Шаньюй збирав данину з підкорених народів: дунху сплачували кіньми та шкірами, оази Туркестану — продуктами землеробства, тангути — залізом, хутром сплачували північні народи. Китайці іноді присилали коштовні «подарунки» — шовк та предмети розкоші. Доходи від видобутку і данину з підкорених народів не цілком потрапляли до скарбниці шаньюя. Перейшовши на сторону Хунну китайський євнух Юе навчив наближених до Лаошань-шаньюя як вести книги, щоб за кількістю обкласти податком народ, худобу і майно. Внаслідок цього було прийнято шаньюєм титулу «Народжений небом та землею, поставлений сонцем та місяцем, хуннський Великий шаньюй». Влада шаньюїв користувалася незаперечним авторитетом, тому недарма хунни поступилися своєю давньою свободою. У хуннском суспільстві настала епоха достатку і розкоші, але разом з тим і занепаду моралі.
Вірування Згідно з «Книгою Хань», хунну поклонялися Небу («Ченглі» — у китайській транскрипція Тенгрі)Book of Han, Vol. 94-I, 匈奴謂天為「撐犁」,謂子為「孤塗」,單于者,廣大之貌也.. Історичні дані дають підстави вважати, що з II ст. до н.е. хунну були знайомі з буддизмом. Залишки буддійських молитовних чоток було знайдено в могилі хунну в БурятіїАлександр Берзин, Тибетский буддизм: история и перспективы развития, M., 1992.
Окрім шаманів, шаньюї самостійно проводили жертвопринесення, що були присвячені до особливо вагомих подій — укладання договору, принесення клятви, оголошення війни тощо. Шаньюї відправляли і щоденні ритуали, які були звернені до сонця і місяця. Ці небесні світила, за уявленнями хуннів, зосереджували в собі магічну силу і були здатні слухати молитви шаньюя Материалы по истории сюнну (по китайским источникам). Вып. 1 / пер. и прим. В. С. Таскина. М.: Наука, 1968. 177 с. .
Культура Мова
Мова хунну існувала як розмовна як мінімум від III ст. до н. е. до V ст. Питання про належність його до тієї чи іншої відомої мовної сім'ї залишається дискусійним, хоча з XIX століття передбачалися його як тюркська, і монгольська природа. Дві ці гіпотези є досить популярними й досіSavelyev, Alexander; Jeong, Choongwoon (7 May 2020). "Early nomads of the Eastern Steppe and their tentative connections in the West". Evolutionary Human Sciences. 2N. Bichurin (1950). Collection of information on the peoples who inhabited Central Asia in ancient times.
Писемність