Бере́зна — селище в Україні, адміністративний центр Березнянської селищної громади Чернігівського району Чернігівської області. Населення становить 4338 особи (1 січня 2022 рік).
У ході адміністративної реформи 2020 року створено Березнянську громаду, до складу якої увійшли селище Березна, 1 селище та 15 сіл: Миколаївка, Домниця, Локнисте, Гусавка, Сахнівка, Бігач.
У дорадянській українській мові відбувалося випущення звуку Н у словах похідних від топонімів закінчених на -на, -ня, -не, -нє, -ни, -ний, -ній, -но, щоб запобігти збігові приголосних. Згідно з тодішньою парадигмою мало би бути:
Бере́зна — бере́зенський — бере́зенщина — бере́зенець.
Географія Селище розташоване за 40 км від обласного центру до Мени, районного центру. Шлях Чернігів — Новгород-Сіверський.
Історія Перша згадка про Березну (Березий) датована 1152 роком. Згідно зі стародавніми переказами, назва населеного пункту пішла від березових лісів, які росли навколо першого поселення в цій місцевості. Археолог В. Коваленко відстоює версію, що на місці сучасного Березного в XI—XIII століттях існував літописний Березий (згаданий 1152 роком). У 1981 році були проведені археологічні роботи. Окрім давньоруського матеріалу, було зібрано й колекцію речей XVII—XVIII століть. Автор розкопок зазначає, що урочище Замковище представляє собою фактично острів. Спочатку це, імовірно, був мис, який утворився на місці злиття невеликих річок Сухоносівка та Клевень. При спорудженні городища було викопано рів, що з'єднав обидві протоки. Східний пологий кінець мису також було відрізано ровом. Сам мис складається, начебто, з двох частин 60×30 м і 100×150 м. В. Коваленко зазначав, що невелике укріплення тут виникло ще в давньоруський час, проте його ж археологічні дослідження не виявили тут залишків оборонних споруд давньоруського часу, натомість у траншеї було зафіксовано незначні дерев'яні залишки оборонних конструкцій доби пізнього середньовіччя. Дещо прояснити ситуацію з укріпленнями Березни XVII століття допомагає план Березинської фортеці кінця XVIII століття. Конструктивні особливості оборонних споруд (ламана куртина, невеликі бастіони), зображені на цьому плані, свідчать про те, що він відображає особливості фортеці після реконструкції на початку XVIII століття. Імовірно цей план був перемальований з більш раннього плану, оскільки хронологічно синхронний плану словесний опис Березинської фортеці О. Шафонського вказує на те, що вже наприкінці XVIII століття фортифікації Замковища не простежувалися: «…между протоком Клевеню и Сухоносовкою, стоит возвышенное небольшое ровное место, Замковище называемое, которое по словесным преданиям жителей, в старину польским замком было, в котором, как и везде, владелец польский живал. Ныне оное сравнено, так, что никакого вала не видно и на нем разные жители живут».
Поблизу селища знайдені римські монети II століття, а також курганний могильник і городище Замковище періоду Київської Русі (X—XIII століття), які були залишками міста Березни. З XII століття Березна входила до складу Чернігівського князівства.
На початку жовтня 1239 року князівська дружина й усе доросле населення хоробро захищало місто від монголо-татарського нашестя. Захисники самі зруйнували підйомний міст, тим самим відрізавши собі останній шлях до порятунку. Усі захисники полягли в бою, а жінок і дітей, які сховалися в церкві Благовіщення, татаро-монголи спалили.
У 1240—1360-х роках Березна неодноразово зазнавала нападів степовиків, входячи до складу місцевого князівства. У другій половині XIV—XV століть Березна входила до складу земель Литовського князівства, яке захопило землі Київського та Чернігівського князівств у 1350—1360-х роках. Після двох війн між Московським та Литовським князівствами у 1500—1503 та 1507—1508 роках. більша частина земель Чернігівщини (крім Любецької волості) опинилась у складі Московської держави й перебувала під її окупацією до 1618 року.
З першої половини XVII століття відомий герб Березни: у блакитному полі зелена береза. У 1767 році сотник Я. Сахновський додав малюнок власної печатки, що складався із схрещених шаблі, стріли й зірок. Це зображення було взяте за основу герба, затвердженого в 1782 році. Він був уніфікований у 1857 році й проіснував до 1917 року.
На початку XVII століття Березна набула Магдебурзьке право. Тут бурхливо почали розвиватися ремесла, створені цехи шевців, кравців, кушнірів.
У першій половині XVII століття Березна належала коронному гетьману Речі Посполитої Миколі Потоцькому.
Під час Визвольної війни 1648—1657 років місто стало осередком Березнянської сотні Чернігівського полку Війська Запорозького.
За іншими даним, лише після Визвольної війни, Березна перетворена в сотенне містечко. Березнянська сотня входила до Чернігівського полку, але є підстави вважати, що Березненська сотня виникла значно раніше. На те є чотири докази. По-перше: за повідомленням статистичного опису Чернігівської єпархії, за польського правління у 1638 році Березна була містом і місцем повітового правління, а разом з тим і сотенного. По-друге: після вигнання поляків у 1648 році всі старі адміністративні центри перетворювались на сотні. Третій доказ: під час присяги на вірність московському царю Березнянська 1654 р. сотня вже мала сотника й сотенну старшину. Четвертий доказ: згідно з мапою адміністративно-політичного поділу України 1649 року, серед полкових та сотенних міст є й Березнянська сотня. У грудні 1663 року в Березні були зосереджені проти польського вторгнення і військ Тетері полки Сосницький Якова Скидана й Чернігівський Тихона Гаврилова. Станом на 1724 рік у Березинській сотні налічувалось 552 козаки, що складало 10,6 % Чернігівського полку (найбільший відсоток серед усіх сотень).
З 1782 року, після ліквідації російською царицею полкового устрою, Березнянський повіт увійшов до складу Новгород-Сіверського намісництва. З травня 1783 року указом правлячого сенату містечко було зрівняне в правах і вигодах з Черніговом та Ніжином. У Березні тоді мешкало 7,4 тис. жителів. У XVIII столітті в Березні відбувалися щорічні три великі ярмарки: літній — на Вознесіння, другий — наприкінці серпня — на Успіння, третій — у грудні, на Миколи. Кожний ярмарок працював два дні. Крім ярмарків, що відбувалися протягом двох століть двічі на рік, влаштовувалися торжки перед Великоднем і Різдвом Христовим. Березне славилося і своїми базарами, що відбувались тричі на тиждень.
У 1802 році, після утворення Малоросійської губернії, Березна перетворилося на заштатне місто Чернігівського повіту Чернігівської губернії.
Наприкінці XVIII — на початку XIX століть у місті були поширені такі ремісничі професії: чоботарі, ткачі, кравці, ковалі, столяри, теслярі, срібляники, маляри, гончарі, римарі, сиричники, шапкарі, кушніри, котлярі, олійники, пивовари, солодовники, бондарі, шаповали, колісники, склярі, винокури, перепечаї, коновали. Вони об'єднувалися в цехи. Крім того, ще були годинникарі, перукарі, музиканти тощо.
Найбільшим цехом був шевський. Чимало десятиліть Березна тримала марку лівобережної столиці хромових чобіт. Вироби березнянських шевців були відомі на ярмарках багатьох міст не тільки України, але й Росії. Коли під час Кримської війни виникла потреба якнайшвидше взути дружину Сосницького ополчення, березнянські шевці виготовили 4 тис. пар юхтових чобіт. Кравці пошили 1120 чемерок і стільки ж шароварів, а кушніри підготували для російського війська 12 тис. кожухів.
У місті знаходилися: одна салотопня, п'ять олійниць, шість кузень, дві крупорушки, близько 20 млинів і два цегельні заводи. Одне з найголовніших занять населення містечка було винокуріння. Березна займала одне з перших місць по виготовленню вина і отримуваному прибутку від його збуту.
Березна була також відома як значне торгове містечко в Лівобережній Україні. З XVIII століття тут щороку відбувалось три великих ярмарки: літній на Вознесіння, другий на Успіння, і зимовий на Миколу Чудотворця. Наприкінці XIX століття зимовий ярмарок було перенесено на 27—30 січня. Крім ярмарків, двічі на рік влаштовувалися торжки в останній понеділок перед Великоднем та Різдвом Христовим. Базари відбувалися щотижня — у понеділок, середу та п'ятницю.
На Березнянські торги привозили товари не лише з навколишніх сіл, а й з Стародуба, Калуги, Борзни, Ніжина, з Дону. Березнянські купці їздили торгувати на Дон, у Крим, Польщу, Німеччину, Прибалтику, Москву, Борисов, Вітебськ.
У містечку нараховувалося 6 церков. Найбільш відома з них — Вознесенська, побудована в 1761 році ніжинським майстром П. Шолудьком. Вона була дерев'яна, з п'ятьма банями, хрещата в плані, на шипах, споруджувалася без застосування пилки і гвіздків. У 1875 році була розмальована Г. Симоненком арабесками. У 1893 році в інтер'єрі орнаментовано бані й позолочено карнизи. Визначним мистецьким твором другої половини XVIII століття був багатоярусний різьблений іконостас. На жаль, ця церква не збереглася. Церква була знищена російською владою у 1929—1930 роках.
У 1859 році в містечку налічувалося 1547 дворів, 8451 житель. Діяла поштова станція, свічний і три цегельні заводи, парафіяльне училище, жіночий пансіон, церковнопарафіяльні школи, шпиталь.
1923 – місто стало адміністративним центром Березнянського району Чернігівської округи, 1803 двори, 9561 мешканецьСписок населенных мест Черниговской губернии / Центральное статистическое управление УССР, Черниговское губернское статистическое бюро. – Чернигов: Госпиполитография, 1924. – 156 c. : табл.. Згодом, 30 листопада 1960 рокуУкраїнська РСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1 січня 1962 року / Президія Верховної Ради УРСР, Відділ в питаннях роботи Рад ; склав, підгот.: Д. О. Шелягін, Д. Н. Скляревський ; відп. ред. В. Є. Нижник. - Київ : Держполітвидав УРСР, 1962. - 419 с., мабуть, через відсутність залізничного сполучення, яке було в Мени, втратило свій статус.
Наприкінці 1920-х років у Березні створюються ТСОЗи, які пізніше реорганізували в колгоспи. У 1933 році в селищі створено МТС. Статусу селища міського типу набуло у 1924 році.
Під час другої світової війни окупанти замордували та розстріляли в Березні 376 осіб, серед них депутата Верховної Ради УРСР 1-го скликання бригадира жіночої тракторної бригади Марію Ковбич.
У 1959 році, згідно перепису, населення становило 6571 особу. У 1960 році на базі колгоспів імені Ватутіна та імені Товстухи було організовано радгосп «Березнянський», який у 1964 році реорганізовано у птахофабрику. У 1979 році птахофабриці було присвоєно звання «Господарство високої культури землеробства». тривалий час господарство очолював Ємець Михайло Маркович, заслужений працівник сільського господарства України, лауреат Державної премії України 1996 року.
У 1996 році птахофабрика була реорганізована у ВАТ «Березнянський», у 2000 році на його базі створено ТОВ «Березнянський» і ВАТ «Березнянський».
З 12 червня 2020 року, відповідно з розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», селище є адміністративним центром утвореної Березнянської селищної громади.
17 липня 2020 року внаслідок адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Менського району селище увійшло до складу Чернігівського району.
Населення Серед населення переважають (згідно з переписом 2001 року) українці (90 %), живуть також росіяни, білоруси. 1783 1866 1897 1915 1923 1926 1959 1970 1979 1989 2001 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 20212022 7405 8451 9922 11115 9561 9866 6571 6595 6248 5892 5372 4902 4856 4833 4807 4763 4719 4646 4584 4494 4459 44054338
Розподіл населення за рідною мовою (2001) українська мова російська97,79 %2,08 %
Економіка У селищі нараховується 4 селянсько-фермерські господарства, діють 5 підприємств малого бізнесу з крамницями, два кафе. Є торфопідприємство, цегельний завод, міжколгоспна будівельна організація, харчокомбінат. У регіоні є посіви зернових і технічних культур, розведення м'ясо-молочної худоби.
Освіта, культура, пам'ятки