Ярмо

Ярмо́ — деталь в упряжці волів, аналог хомута в упряжці коней.

Українське «ярмо» походить від .

Історія Згідно з даними археології, перші ярма з'явилися у 3,5-3 тисячоліттях до н. е. в Єгипті та Межиріччі. Вони були досить примітивні, застосовувалися лише з рогатими тваринами, такі як воли, буйволи, зебу: оскільки кріпилися до рогів (лобні, потиличні)SIGAUT François in Jougs, contre jougs, 1993, .

У праіндоєвропейській мові назва ярма реконструюється як *i̯ugom: від цього слова походять («ярмо», «іго»), , , , , , , . Назви інших елементів упряжі також можуть мати дуже давнє походження: приміром, від («дишель», «жердина для запрягу») через походить .

Різновиди

Ярмо головне — кріпиться до рогів. У ньому виділяють: Лобне — прилягає внутрішньою поверхнею з подушкою до лоба і прикріплюється до рогів ременями; Потиличне — також прикріплюється до рогів, але ззаду Ярмо зашийне — найбільш поширене. В Україні, а також на півдні дореволюційної Росії вживалося парне зашийне ярмо, яке зачіплялося за дишель (війя) простим дерев'яним (лозовим) кільцем (каблучкою) і замикалося на шиї занозою.

Ярма частіше бувають парними, тобто призначеними для пари тварин, але водяних буйволів зазвичай запрягають в одинарне ярмо, що має форму лука. Письмово засвідчене історичне використання одинарного ярма в Північній Америці, Китаї, Африці і Німеччині . На території України одинарне ярмо, аналогічне за конструкцією парному, траплялося в Поліссі; запряженого в нього вола називали «бовкуном». З'єднуватися одинарне ярмо з плугом чи повозкою могло і за допомогою голобель чи посторонків.

Будова

Зашийне ярмо складається з двох основних деталей: чашовини  — верхньої пластини, що лежить на шиї вола, підгірля (підшийка) — нижньої пластини, яка знаходиться під шиєю. Чашовина й підгірля з'єднуються снізками, а ззовні фіксуються занозами. Снізки кріплять до чашовини зверху затягачами або заволічками — шкіряними ремінцями або мотузками, іноді замість затягача у снізок простромлюють кілочок. До чашовини кріпиться за допомогою приво́ю дерев'яне плетене кільце — каблучка (облук), яка одягається на довгу жердину — (аналог дишла), і фіксується прити́кою.

У гуцулів побутували дещо інші терміни: чашовина звалася «плече», підгірля — «підгорниця», снізок — «смик», занози — «занізки», каблучка — «живець» (залізне кільце) чи «ро́скрут» (кільце з пареного дерева); притика — «прити́качем».

Використовують й інші конструкції ярма: у них підгірля, снози й занози зроблені одним цілим, у вигляді скоб, вставлених знизу в отвори на чашовині.

Термінологія

Війце́ — гряділь плуга, розташований між двома парами волів. На одному кінці до нього шворнем чи каблучкою з притикою кріпилося ярмо, на другому — леміш і чепіги. Війя́, війє́ — дишель у воловому запрягу; жердина, яка з'єднує віз (плуг) з ярмом. Має вигляд довгої палиці з розвилкою у задній частині: кінці відгалужень кріплять до передньої осі. Дві́йло — жердина (колода), що використовувалася для з'єднання ярм при запрягу кількох пар волів цугом. Зано́зи (однина — зано́за, також зані́з, зані́зка) — зовнішні кілки, палиці, які з'єднують чашовину з підгірлям. На відміну від нерухомих сніз, зроблені рознімними: їх вставляють у край ярма для запирання шиї вола і запобігання випряганню. У гуцулів звались «занізками». Затя́гач (також заволі́чка) — ремінь для кріплення сніз до чашовини Каблу́чка (також облук) — сплетене з дерева, сиром'ятної шкіри, а іноді залізне кільце, яким війя кріпиться до ярма. Також каблучкою зовуть таке ж кільце, яке кріпиться на війї у тому місце, де воно розгалужується — для запобігання розщепленню. У гуцулів дерев'яна каблучка відома під назвою «роскрут», залізна — «живець». Підгі́рля (також підгорля, підгірлиця, підшийок) — нижня частина ярма, яка знаходиться під шиєю. У гуцулів звалася «підгорницею». Приві́й — мотузка або ремінець, якими кріпиться каблучка до чашовини Прити́ка — чека, що вставляється в отвір на кінці війя і фіксує його в каблучці ярма або шворінь, що рухомо з'єднує війя з ярмом. У гуцулів звалася «притикачем». Сно́зи або снізки — пара внутрішніх палиць, які з'єднують чашовину з підгірлям. На відміну від заноз, закріплені нерухомо. У гуцулів звалися «смиками». Чашовина або чашина — верхня частина ярма. У гуцулів звалася «плечем».

Інше Нали́гач — ремінь, який кріплять до рогів великої рогатої худоби для її прив'язування або водіння на прив'язі. Нали́гувати — прив'язувати ремінь до рогів. Ключ — одиночне ярмо, закріплене на стовпі, в яке на полонині гуцульські пастухи замикали теля під час доїння корови.

У культурі

Символіка Ярмо — символ поневолення, його переносне значення — «тягар», «ноша», «іго» (останнє слово теж колись мало значення «ярмо для худоби»). З іншого боку, із запряженими в парне ярмо тваринами асоціювалася подружня пара, взагалі всі, хто трудиться разом: від («тварина в парному ярмі») походять такі слова, як супруг («подружжя»), супряга («сумісна робота»). Весільний обряд надягання ярма нареченим донедавна зберігався у гуцулівІсторичний факультет Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Управління у справах національностей і релігій Одеської обласної державної адміністрації. Одеська обласна спілка краєзнавців Весільна обрядовість у часі і просторі Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Одеські етнографічні читання» Одеса — 2010. На Бойківщині молода сідала на ярмо, яке держав на колінах молодий, і він знімав з неї вінок і надягав очіпок. Ярмо з перехрещеними стрілами було емблемою Іспанської фаланги.

Фразеологія Ярмо нарвати — прикріпити ярмо до війя Гне шию, як віл у ярмі — про тяжку працю Йти неначе у ярмо — дуже неохоче йти Запрягати в ярмо — поневолювати Притики давати — зачіпатиНа основі матеріалів СУМ-11 Гусяче ярмо — недоладна, невдатна річ

Прислів'я Аби шия — ярмо буде Багатому — корона на голову, бідному — ярмо на шию. Дарма ярма, аби занози наші Коли віл пропав, то пропадай і ярмо!

Інше Словом єрмо, єре́м (фонетичні варіанти ярмо) називалися елементи конструкції деяких механізмів (прохідної ступи, ручного млина). Югер — давньоримська міра площі, назва якої () пов'язана з jugum («ярмо»). Вени, по яких тече кров від головного мозку до серця, називають «яремними» (venae jugulares): латинська назва походить від пізньо- («шия»), утвореного від jugum. Ярмом колись називали ключицю. «Ярмом» чи «ігом» (jugum) у стародавніх римлян називалися ворітця з двох увіткнутих у землю вертикальних й одного поперечного горизонтального списа, під якими переможці змушували пройти переможених на знак покори. Це називалося sub jugum mittĕre (sub jugo mittĕre, sub jugo abire) — «поставити під ярмо/ярмом»jugum // Латинско-русский словарь. Гордіїв вузол, за легендою, кріпив ярмо до війя.

Галерея

Див. також

Упряж — стаття про способи запрягання коней. Хомут — аналогічний пристрій для кінської упряжі.

Примітки

Джерела

Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография/ IV. Рабочий скот, сбруя, транспортные средства. Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології. — Харків: Видавець Савчук О. О., 2015. — 464 с.; 199 іл.

Посилання