Master of Puppets () — третій студійний альбом американського треш-метал гурту Metallica, що вийшов 3 березня 1986 року на лейблі Elektra Records. Останній альбом за участі бас-гітариста Кліффа Бертона, який загинув під час аварії у Швеції під час гастролей на підтримку альбому. Робота над платівкою відбувалася в Копенгагені в студії Sweet під керівництвом продюсера Флеммінга Расмуссена. Дістався 29-го місця в чарті Billboard і став першим альбомом у стилі треш-метал, який відзначився «платиновим» сертифікатом. Загалом продажі альбому в США становлять понад 6 мільйонів екземплярів.
Master of Puppets, отримавши визнання критиків, увійшов до багатьох рейтингів найкращих записів усіх часів, зокрема посів 167-ме місце в списку «500 найкращих альбомів усіх часів» за версією Rolling Stone. Низка публіцистів, зокрема поза металічною спільнотою, особливо відзначали такі компоненти платівки, як музичний драйв, віртуозність виконання і глибину політизованих текстів. Лонгплей вважають наріжною роботою гурту в 1980-х роках і одним з найвпливовіших альбомів хеві-металу. Критики називають його вихід однією з причин загального зростання інтересу публіки до цього напрямку. Багато музикантів записували кавер-версії на пісні з цього альбому, а також вийшло кілька триб'ютів. 2016 року запис відзначили як «культурно, історично, і естетично значущий» та внесли до Бібліотеки Конгресу США.
Дизайн обкладинки гурт розробив спільно з , а остаточне художнє оформлення здійснив Дон Бротігем. На ній зображене кладовище з білих хрестів, якими за допомогою ниток керує пара рук в криваво-червоному небі. Це передає лейтмотив альбому — маніпулювання людьми. Під час запису гурт багато експериментував і використовував досвід і напрацювання попередніх двох дисків, музиканти вдосконалювали й індивідуальну майстерність. Замість видання синглу або кліпу для просування Master of Puppets, Metallica вирушила у п'ятимісячний тур по США, виступаючи «на розігріві» в Оззі Осборна. Європейський етап довелося скасувати через смерть Бертона у вересні 1986 року і гурт повернувся додому для прослуховування нового басиста, яким зрештою став Джейсон Ньюстед. 2006 року Metallica відмітила 20-ту річницю альбому, виконавши його повністю.
Пісня зустрічається у серіалі "Дивні Дива" в 4 сезоні. Пісню виконує головний герой Едді Мансон
Передісторія Записавши в 1983 році дебютний альбом Kill 'Em All, гурт Metallica заклав основу для зародження жанру треш-метал з його агресивною музикою і повними жовчі текстами. Успіх платівки оживив американську андеграундну сцену, у гурту з'явилися послідовники, які почали записувати матеріал у подібному стилі. Другий диск Metallica, Ride the Lightning, розширив кордони жанру — тексти пісень стали глибшими, а звучання покращилося завдяки зростанню якості продюсування. Цей альбом привернув увагу представника великої четвірки лейблів Elektra Records Майкла Алаго, який уклав з гуртом угоду на вісім альбомів прямо під час турне на підтримку Ride the Lightning — восени 1984 року. 19 листопада диск перевийшов на лейблі Elektra, після чого гурт почав виступати на фестивалях і більших концертних майданчиках. Музиканти гастролювали залишок 1984 року, а також три квартали 1985-го. У цей період місце їх менеджера Джона Зазули зайняли Кліфф Бернстайн і з агентства Q Prime. Влітку музиканти виступили на фестивалі Monsters of Rock разом з гуртами Bon Jovi і Ratt. Концерт проходив в англійському графстві Лестершир поблизу замку перед 70 тисячами глядачів. Зростальна популярність спонукала гурт узятися за запис альбому, який справить більше враження на аудиторію і критиків. Музиканти почали складати новий матеріал в середині 1985 року, барабанщик Ларс Ульріх і вокаліст Джеймс Гетфілд стали першими авторами пісень майбутнього альбому, якому на той момент уже придумали назву — Master of Puppets (). Удвох, у гаражі міста Ель Серріто, Каліфорнія), вони написали чорнові варіанти двох пісень, після чого запросили на репетицію інших учасників гурту — басиста Кліфф Бертона і гітариста Кірка Гемметта. За словами Гетфілда і Ульріха процес створення пісень починався з гітарних рифів, які вони з'єднували то так, то інакше «поки ті не звучать як пісня». Після цього група придумувала назву пісні та її тему, і Хетфілд складав текст, який відповідав її назві. Master of Puppets був першим альбомом Metallica, який не містив жодного внеску від колишнього гітариста — Дейва Мастейна. Сам Мастейн претендував на співавторство пісні «Leper Messiah», яка ґрунтувалась на старому трекові гурту «The Hills Ran Red». Гурт заперечував це, втім визнаючи, що під час створення цієї пісні використано деякі ідеї колишнього гітариста.
Запис Музикантів не влаштували акустичні можливості американських студій, запропонованих їхніми менеджерами, тому вони вирішили записувати альбом на батьківщині Ульріха — в Данії. Щоб диск вийшов технічнішим і більш новаторським, музиканти вирішили підвищити свою кваліфікацію — Ульріх брав додаткові уроки гри на ударних, а Гемметт відточував майстерність з Джо Сатріані, відомим гітаристом-віртуозом. Ульріх хотів запросити на місце продюсера альбому Гедді Лі — басиста і вокаліста канадського гурту Rush, — однак цю ідею не вдалося здійснити через нестикування робочих графіків. У підсумку гурт розпочав запис з Флемінгом Расмуссеном у копенгагенській студії . Сесії проходили в період з 1 вересня до 27 грудня 1985 року, при цьому остаточні варіанти всіх пісень, окрім «Orion» і «The Thing That Should Not Be», були написані ще до прибуття музикантів у Данію. Пізніше Расмуссен розповідав, що гурт мав на руках добре підготовлений матеріал і в студії вносилися тільки мінімальні виправлення. Запис зайняв більше часу, ніж попередній альбом, оскільки амбіції музикантів та їх прагнення до ідеального звучання зросли. Вони уникали зглаженого продюсуванням звуку і синтезаторів, характерних для альбомів, випущених в цей період найвідомішими колегами — Bon Jovi, Iron Maiden і Judas Priest. Попри репутацію «пияк», члени гурту не вживали алкоголю в дні записів. Пізніше Гемметт згадував, що вони «просто записували черговий альбом» і «поняття не мали, що їх запис матиме такий величезний вплив». Проте, за його словами, у той час гурт тільки «виходив на пік [своїх можливостей]», і альбом мав «звук команди, яка тільки по-справжньому притирається, по-справжньому вчиться як працювати разом».
Расмуссену і Metallica не вдалося завершити мікшування в заплановані строки. Тому в січні 1986 року відправили майстер-стрічки , який завершив зведення альбому самостійно. Дизайн обкладинки музиканти розробили спільно з Пітером Меншем, а в кольорі його втілив художник Дон Бротігем. На малюнку зображений цвинтар, заповнений білими надгробними хрестами на тлі криваво-червоного неба, хрести з'єднані нитками з простягнутою над ними парою рук. За словами Ульріха, це віддзеркалювало зміст альбому — тематику маніпулювання на рівні підсвідомості. 2008 року авторський примірник обкладинки був проданий на аукціоні за 28 тисяч доларів. Музиканти спародіювати наклейку «Parental Advisory» громадської організації PMRC, розмістивши на обкладинці таке попередження: «Єдиний трек з цього альбому, який вам, можливо, не варто слухати — це „Damage, Inc.“, через багаторазове вживання горезвісного слова на літеру „F“. Крім цього, ніде на диску немає жодних ». Під час запису гурт використовував таке музичне обладнання: Гемметт — чорні гітари Gibson Flying V 1974 року, Jackson Randy Rhoads і Fernandes Stratocaster на прізвисько «Една»; Гетфілд — Jackson King V з підсилювачем ; Бертон — бас-гітару з підсилювачем Mesa Boogie; а Ульріх — ударну установку фірми Tama з малими барабанами серії S. L. P. Black Brass, які йому позичив ударник гурту Def Leppard Рік Аллен.
Музика і тематика текстів Для Master of Puppets характерні динамічна музика і багатошарові аранжування. Гурт продемонстрував зріліший підхід до написання пісень, ускладнивши їх структуру і техніку виконання в порівнянні з матеріалом своїх перших альбомів. Як і на Ride the Lightning, на Master of Puppets треки йдуть у певній послідовності: обидва відкриваються швидкою піснею з акустичним вступом, за якою йде довга заголовна композиція, а на четвертому місці в списку треків перебуває балада. Однак, хоча ці альбоми мають схожу структуру, музика Master of Puppets глибша і епічніша, виділяючись складними ритмами і філігранними гітарними соло. За словами музичного критика Джоела Макайвера, Master of Puppets задав нову планку важкості і складності в треш-металі, продемонструвавши атмосферні, ювелірно виконані композиції. Вокал Гетфілда еволюціював від хрипкого крику перших двох альбомів до глибшого, впевненішого, але все ж агресивного стилю. Тематика пісень лонгплею зачіпає питання контролю та зловживання владою. Тексти описують наслідки відчуження, утисків і почуття безпорадності. На думку журналіста Раяна Мура, ці пісні описують «зловісні, але безіменні сили, які встановили повний контроль на безпомічними індивідами». У свою чергу, письменник Брок Геландер визнав тексти проникливими і болісними, і похвалив їх за чесність та соціальну свідомість. Відзначаючи епічність запису, оглядач BBC Імонн Стек заявив, що «на цьому етапі кар'єри гурт не стільки складав пісні, скільки розповідав історії». Класична музична освіта Бертона і його розуміння гармонії дуже сприяли складанню композицій та аранжуванням.
«Battery» присвячена людському гніву, її назва відсилає до терміну «assault and battery» (). На думку деяких критиків, назва пісні означає артилерійську батарею, і вони інтерпретують її як епос про військову тактику від імені агресора, який уособлює руйнування. Композиція починається з багатошарових пасажів на акустичних гітарах в басовому діапазоні, до яких потім додається «стіна» спотворених електрогітар. Після цього мелодія переростає в швидкі, агресивні рифи з галопуючим ритмом і пауер-акордами, що переходять в спотворені мінорні терції. Хетфілд склав цей риф, імпровізуючи під час відпочинку в Лондоні. «Master of Puppets» складається з декількох рифів з непарним розміром і чистої секції в середині для мелодійного гітарного соло. Структурно композиція нагадує трек «The Four Horsemen» з першого альбому гурту: два послідовних куплети з приспівом змінюються довгою інтерлюдією, яка переходить у ще одну зв'язку куплет/приспів. Початкова і передкуплетна секції містять швидкі спадні хроматичні рифи в темпі 220 ударів на хвилину. Постійний і точний восьминотний риф, що звучить в перших куплетах, стає інтенсивнішим, перетворюючись на розмір 58 з наголосом на четвертій долі. Після другого приспіву йде довга інтерлюдія, що починається з чистого арпеджіо, на тлі якого звучить мелодійне соло Гетфілда; поступово рифи стають спотворенішими і важчими, потім вступає Гемметт з віртуознішим соло, після нього пісня повертається до основного куплету. У фіналі треку звучить зловісний сміх. який поступово затихає. Пісня розповідає про залежність від кокаїну, цю тему на той час вважали табу. «The Thing That Should Not Be». Сюжет пісні навіяний творами Говарда Лавкрафта про Ктулху і зокрема повістю «Тінь над Іннсмутом», головний герой якої бореться проти потойбічних сил. Її вважають найважчою композицією альбому. Згідно із задумом музикантів, її основний риф повинен передавати рев чудовиська, що повзе до моря. Звучання пісні - знижений гітарний лад, що створює тягучу і депресивну атмосферу - показує вплив музики Black Sabbath.