Юрій Миколайович Царик (*31 січня, 1938, Чернігів — †21 жовтня 2014, Суми) — український письменник, лауреат премії ім. М.Хвильового, Член НСПУ, тележурналіст. Учасник Протестного рух «шістдесятників» у Сумах. Політв'язень СССР.
Життєпис
Родина
Народився в родині інженера Царика Миколи Микитовича 1907 р.н. та Марії Никонівни (Шемет).
Перипетії і творчість
Закінчив філологічний факультет Сумського державного педагогічного інституту. Працював учителем у сільській школі, потім перебрався до Сум, де викладав іноземну мову в педінституті.
Батьки на той час переїхали до села, здавши двокімнатну квартиру державі, а Юрій отримав однокімнатну без зручностей у цегляній двоповерхівці на вулиці Комсомольській 50 (тепер Комсомольска 52). Меблювати квартиру допомагав Геннадій Петров, надавши списаний редакційний стіл і кілька стільців. У квартирі вечорами збиралася творча інтелігенція: Геннадій Петров, Микола Данько, Віктор Баранкін, Анатолій Семенюта.
Царик із Семенютою на той час стали доволі помітними людьми в громадському житті Сум, їх часто запрошували на концерти, на елітні вечірки комсомольських керівників, де, за словами Царика: «Ми балагурили, дотепно жартували, читали вірші. Були просто розважливими хлопцями». Потім, як припускає Юрій, «можливо стали надто помітними, або щось десь не те сказали», та й квартира на Комсомольській давно стала об'єктом спостереження КДБ, через відвідини «неблагонадійних» таких як Данько, Петров, Затуливітер та ін.
Ув'язнення
В шістдесятих роках потрапляє під хвилю репресій влади проти творчих, свободомислячих людей. Разом з ним потрапляє до в'язниці побратим по перу поет Анатолій Семенюта.
За сучасних реалій ту справу, яку «шили» Семенюті та Царику «розвалив» би посередній адвокат. Семенюта познайомив свого приятеля моряка (не одруженого) з приятелькою (теж не одруженою) большевицька Феміда через це інкримінувала «звідництво», а Юрій Царик залишив закоханих ненадовго у квартирі, аби збігати до магазину й цього стало достатньо, щоб звинуватити в наданні «розпусникам» квартири.Назаренко Ігор. В ім’я справедливості [Справа сумських шістдесятників
Адвокат переконав Царика, що відсидіти таки доведеться, небагато (рік-два). Юрій уже внутрішньо змирився з несправедливим вироком, та з'ясувалося, що на цьому неприємності не завершилися. Прямо на суді прокурор оголосив, що підсудному Царику інкримінують ще й зґвалтування і є свідок-жертва.
Відбував у Перехрестівській тюрмі, що в Роменському районі. Юрій Царик, «Запрягайте коні в шори». Ст. 216
Під час ув'язнення Царика морально підтримував Микола Данько:
Після ув'язнення Юрія очікували нові поневіряння — відсутність роботи, без квартири (влада відібрала). Та доля звела з поетом Миколою Даньком, який посприяв працевлаштуванню до конотопської міськрайонної газети. Там Юрій працював дев'ять років кореспондентом.
Довгі роки творчість Юрія Царика замовчувалася. Лише 1983 року у харківському видавництві «Прапор» вийшла перша збірка «Нетипові типи». Відомий український письменник Олег Чорногуз про збірку:
Однак, незважаючи на високу оцінку творчості Царика від видатного майстра слова, наступну збірку «Пісочний годинник» видано аж через 10 років. Письменник Олександр Вертіль стосовно збірки казав:
Творчий доробок
За роки творчості, письменник видав вісім книг, як пише сам Ю. Царик:
1983 — «Нетипові типи» (сатира і гумор)
1993 — «Пісочний годинник»
1998 — «Кладка над прірвою»
2000 — «І німий заговорив» (новели, оповідання)
2003 — «Рабства світу цього» (притчі)
2005 — «Поверніться, літа мої» (спогади, роздуми)
2007 — «Запрягайте коні в шори» (новели)
2011 — «Спалених душ попелища» (повість).
2012 — «Моя рятівна соломинка»
2014 — «Прощання без прощання» (збірка поезій, посмертна)
Останні роки життя тяжко хворів. Незадовго до смерті, до нього навідався скульптор Олег Прокопчук, якому Царик зізнався:
Примітки
Джерела
Невідомі Суми Юрій Царик про поезію Миколи пісюка