Терентій Хомич Уманський (23 грудня 1906, Верблюжка — 17 березня 1992, Київ) — радянський воєначальник, командир 240-ї стрілецької дивізії, Герой Радянського Союзу (1943). Начальник Київського суворовського училища у 1956–1958 роках, генерал-майор.

Біографія Народився 23 грудня 1906 року в селі Верблюжці (тепер Новгородківського району Кіровоградської області) в селянській родині. Українець. Закінчив шість класів школи. Працював в колгоспі.

У Червоній Армії з 1928 року. У 1932 році закінчив Одеську піхотну школу, у 1941 році — курси «Постріл». Член ВКП(б) з 1937 року. Учасник радянсько-фінської війни 1939—1940 років. На фронті в Другу світову війну з серпня 1941 року. З 2 липня 1943 року і до кінця війни командував 240-ю стрілецькою дивізією.

29 вересня 1943 року у складі 38-ї Армії Центрального фронту. 240-ва стрілецька дивізія під командою полковника Уманського форсувала Дніпро в районі села Лютіж Вишгородського району Київської області, захопила і утримала плацдарм, з якого 3 листопада розпочався наступ на Київ і його звільнення.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 жовтня 1943 року за вміле командування стрілецькою дивізією, зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм полковнику Уманському Терентію Хомичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1860).

Постановою Ради Народних Комісарів Союзу РСР від 13 вересня 1944 року полковнику Уманському Т. Х. присвоєно військове звання «генерал-майор».

Після війни продовжував службу в армії на командних посадах. У 1948 році він закінчив Військову академію Генерального штабу. З 26 травня 1956 по 29 вересня 1958 року був начальником Київського суворовського училища. З 1958 року в запасі.

Проживав в Києві. Помер у 85-річному віці 17 березня 1992 року. Похований разом з родиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, ).

Нагороди Медаль Золота Зірка № 1860 Героя Радянського Союзу (29 жовтня 1943) Два ордени Леніна (29 жовтня 1943, 3 листопада 1953) Три ордени Червоного Прапора (10 березня 1943, 9 листопада 1943, 20 червня 1949)

Орден Кутузова 2-го ступеня (28 квітня 1945) Орден Богдана Хмельницького 2-го ступеня (10 січня 1944) Орден Вітчизняної війни 1-го ступеня (6 квітня 1985) Орден Червоної Зірки (3 листопада 1944) Медаль «За відвагу» Хрест «За видатні заслуги» (США) Медалі

Пам'ять В Києві на будинку № 4 по вул. Лаврській, де мешкав Т. Ф. Уманський з 1957 по 1974 роки, встановлено меморіальну дошку (у вересні 2022 року викрадена невідомими). В селі Лютіж у Меморіалі воїнам 180-ї та 240-ї стрілецьких дивізій встановлено бюст ГерояОписание памятника / с. Лютеж (Лютіж), Вышгородский район, Киевская область, Украина . У місті Кропивницький провулок Толбухіна перейменували на провулок Терентія Уманського.

Примітки

Література Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1988. — Т. 2 /Любов — Ящук/. — 863 с. — 100 000 экз. — ISBN 5-203-00536-2 Днепр — река героев. — 2-е изд., доп. — Киев: Изд. полит. лит Украины, 1988. — ISBN 5-319-00085-5 Битва за Буковину. — Ужгород, 1967; Нам дороги эти позабыть нельзя. — Киев, 1980.