Володи́мир Юліа́нович Охримо́вич (, Велдіж, Долинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині: Шевченкове, село Долинського району Івано-Франківської області — , Львів) — український галицький громадсько-політичний діяч, учений, журналіст, правник. З 1899 року дійсний член НТШ і голова його Статистичної комісії, член-кореспондент Петербурзької АН, професор права та декан Правничого факультету Українською таємного університету у Львові (1920—1925).

Життєпис До 1888 р. навчався у Стрийській гімназії, до 1894 р. вивчав право у Львівському університеті. У 1897 р. отримав звання доктора права (Львівський університет).Franz Adlgasser. Kurzbiografie Ochrymowicz (Ochrymowytsch, Ochrymovyč), Wolodymir Dr. iur. на сайті Parlament Österreich Republik. Parlamentarier 1848—1918.

Діяч Української радикальної партії, один із засновників Української національно-демократичної партії, співробітник журналів «Народ» (1890) і «Житє і слово» (1895).

З 1902 року довший час був головним редактором газети «Дїло».

На початку 1903 року переїхав у Заліщики, де відкрив адвокатську канцелярію.

У 1907—1908 — посол палати депутатів XI каденції австрійського Райхсрату, де користувався загальною пошаною як українців, так і польських освічених кіл. Обраний від двомандатного 58 округу (судові повіти Мельниця, Борщів, Заліщики, Городенка, Товсте, Снятин та село Малі Чорнокінці з Гусятинського судового повіту). У Райхсраті входив до Русинського клубу.

Після приходу російських військ до Галичини у 1914 вивезений у 1915—1917 рр. як заручник у Сибір, де перейшов еволюцію свого філософського світогляду. Написав у 1917 році брошуру «Як я навернувся до Бога. Прилюдна сповідь.»

З 1918 року делегат Української Національної Ради ЗУНР. Наприкінці лютого 1919 року брав участь у складі делегації ЗУНР на переговорах із місією Антанти у Львові.

З 1923 p. — голова Народної трудової партії, з 1925 — в УНДО.

В його оселі були гостями Соломія Крушельницька, Василь Стефаник, Михайло Павлик, Іван Франко.

Автор багатьох цінних праць українською та російською мовами з статистики, етнології, етнографії, мовознавства та антропоніміки, надрукованих в записках НТШ та інших наукових виданнях. У двох своїх статистичних розвідках довів, що території Галичини і Буковини є українськими.

Похований на 52 полі Личаківського цвинтаря.

Праці «Звідки взялася ся назва Бойки?» (Житє і слово. Т. 3, Львів, 1895) "Знадоби до пізнання народних звичаїв і поглядів правних: Ч. І.; Ч. І—XV. (Житє і слово. Т. 3, Львів, 1895. — С. 296—307; 387—401.) «Українсько-руські приповідки правничі систематично впорядковані та юридично пояснені» (1912) Галиція; Буковина / «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (Т. 2, М., 1916. — С. 407—418; 419—420.) «Значеніе малоррусскихъ свадебныхъ обрядовъ и пѣсен въ исторіи эволюціи семьи». 1. Матриархат. — Этнографическое обозрение, 1891 г., Кн. XI, № 4. «Рукописні церковні книги в с. Волосянці Стрийського повіту» (ЗНТШ, Т. XIX, 1897) «Русини-латинники» (Львів, 1909) та ін.

Примітки

Джерела Ковалевська О. О. Охримович ((Охрімович) Володимир Юліанович // Косар І. Діяльність Володимира Охримовича в Науковому товаристві ім. Шевченка // Вісник Прикарпатського університету. Історія. — 2011. — Вип. 19.

Охримович //

Тернопільський Ю. Л., Українська преса з перспективи 150-ліття, Спілка українських журналістів Америки, Джерсі-Сіті, 1974. Франко З. Т. Охримович Володимир Юліанович //  — С. 415; — 2-е вид. випр. і доп. — К., 2004. — С. 450.

Посилання Володимир Охримович Прес-центр