Йо́сип Ґео́рґійович Струцю́к (17 липня 1934 року) — український письменник-шістдесятник, Заслужений діяч мистецтв України, Почесний громадянин Луцька.

Життєпис Народився 17 липня 1934 року в українському селі Стрільці на Холмщині. 1 листопада 1944 року разом із батьками депортований у село Новослобідка Верхнє-Хортицького району Запорізької області. У червні 1946 року, рятуючись від голоду, разом із батьками переїхав на Волинь у село Глинище (нині Ужова) Рожищенського району. Навчався у Глинищенській початковій, Копачівській семирічній школах. Працюючи в тракторній бригаді, відвідував Рожищенську вечірню середню школу робітничої молоді. У 1958 році закінчив Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки, після чого вчителював у середній школі в Білостоці, що поблизу Торчина, був науковим співробітником Колодяжненського музею-садиби Лесі Українки та Волинського краєзнавчого музею. Працював у місцевих газетах. Обіймав посаду старшого редактора Волинського обласного Будинку народної творчості, режисера народної самодіяльної кіностудії «Джерела» Ківерцівського РБК, очолював обласну молодіжну літературну студію «Лесин кадуб».

Перша збірка поезій «Освідчення» вийшла 1965 році. Член Національної Спілки письменників України з 1970 року.

Автор збірок «Засвідчення» (1969 рік), «Досвідчення» (1982), «Поезії» (1984) та інших. Всього понад 60 поетичних, прозових та драматичних книжок. Твори Йосипа Струцюка перекладалися польською, білоруською, російською мовами. Він -заслужений діяч мистецтв України, лауреат кількох міжнародних і всеукраїнських літературних премій. В пісенному жанрі співпрацював з такими відомими композиторами як Анатолій Кос-Анатольський, Олександр Білаш, Анатолій Пашкевич, Олександр Некрасов, Віктор Ліфанчук, Петро Свист, Віктор Тиможинський, Володимир Лич, Олександр Синютин та іншими. Зібрав і упорядкував до друку кілька сотень холмських і підляських народних пісень.

За сценаріями і режисурою Йосипа Струцюка створено до десятка кінофільмів. Зокрема, по телебаченню демонструвався кінофільм на тему Холмщини «Ти незгасна, зоре ясна». Ряд кінострічок Струцюка були відзначені на республіканських, всесоюзних і міжнародних кіноконкурсах.

Йосип Ґеорґійович Струцюк активно займається громадською діяльністю — він один із ініціаторів створення громадсько-культурного товариства «Холмщина», багато років був заступником голови цього об'єднанняСтруцюк Йосип Георгійович на сайті Волинського товариства «Холмщина», очолював Волинську крайову організацію Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

Творчість

У жанрі поезії

Вже вихід першої поетичної збірки «Освідчення» схвально привітала критика, а на другу «Засвідчення» написала закриту видавничу рецензію Ліна Костенко, де зокрема відзначилаЦит. по: Завжди і у всьому залишатися собою. — Луцьк: Твердиня, 2010. стор. 32 — 36:

Після такої оцінки тодішні «літературні цербери» почали пильно приглядатися до «глибинних пошуків» волинського автора і помітили в них те, що дозволило їм одразу ж «зарізати» третю книжку підозрілого поета попри те, що її підтримав лауреат Шевченківської премії Дмитро Павличко, котрий зокрема у закритій видавничій рецензії зазначивЦит. по: газета «Молода Волинь» від 14 лютого 1992 року:

«Справжньої радості» у автора не було навіть після підтримки Миколи Вінграновського і Бориса Олійника, котрі переконували головного редактора «Радянського письменника» в доцільності видати непересічну книжку волинського автора, і її вихід було відкладено аж на 13 років. Тільки після появи в «Літературній Україні»Тижневик «Літературна Україна». 7 вересня 1979 року добірки віршів із переднім словом лауреата Ленінської премії Михайла Стельмаха поетичну збірку «Досвідчення» поставили у видавничий план.

Ще пізніше, до свого 50-ти річчя Йосипу Струцюку вдалося у видавництві «Дніпро» випустити у світ томик свого вибраного «Поезії». Але збірник був значно «порізаним» і підредагованим цензурою. Згодом дещо з того, що було вилучено, автор помістив у збірках «Глибока живиця» і «Терпкі сторінки». Про них зокрема однокласник Йосипа, письменник Володимир Лучук пізніше написавЛучук В. «Терпкі сторінки» Йосипа Струцюка. — Київ, 1991. — стор. 3 — 4.:

Саме за поетичні збірки «Глибока живиця», «Терпкі сторінки», п'єсу «Роман Мстиславич — великий князь Волинський і Галицький», поставлену на сцені Волинського обласного музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка, та за національно-патріотичні пісні митець першим удостоєний 1992 року вже в незалежній Україні звання лауреата найпрестижнішої обласної літературно-мистецької премії ім. Агатангела Кримського.

Пізніше Йосип Струцюк видав декілька збірок із так званої «шухлядної» поезії. Прочитавши одну з них («Сторожові вежі») на той час молодий поет Василь Слапчук зазначивСлапчук В. Нечувані герої, небачені раби. — Луцьк: Народна трибуна. — 1994. − 16 липня. — С.4.:

Дуже широкий розголос із тими «шрамами» мала й наступна збірка «Потойбіч тиші».

Своєрідним ліричним одкровенням стала книга «Вогонь предків». Після її виходу зокрема академік М. Г. Жулинський звернувся до автора з такими словамиГазета «Віче». 8-9 вересня 2010 р.:

Твори Йосипа Струцюка перекладаються й на інші мови. Зокрема, в Польщі у видавництві «Prymat» вийшла «Po tamtej stronie ciszy» («Потойбіч тиші») польською мовою. Були підготовлені дві книжки для дітей і білоруською мовою (переклади зробив Василь Вітка), але на початку 90-х минулого століття в Білорусі видати їх вже не було можливості.

Знаковою у творчості поета є збірка «Десятий день тижня». Писалася вона в політично піднесені роки Помаранчевої революції. Поет, ніби зазирнувши у майбутнє, стримано застеріг:

Цей вірш датований року — саме в розпал народного протесту.

Нині вибрані поетичні твори Йосипа Струцюка (без драматичних поем) поміщено у двотомнику «Фарватер». Кожен із розділів двотомного видання — мов чисте джерело, що струменіє в ріку його поезії. У творчій палітрі поета з оригінальною та цікавою метафорикою — і вірші у формі традиційних катренів, і вишукані верлібри. У циклах «Погонич подорожника» та «Візія осені на фронтоні понеділка» — поліфонія буття з найнесподіванішими персоніфікаціями. Енергетика поетичного слова Йосипа Струцюка — життєдайно-молода, осонцена, світла, потужна, молитовно окрилена. Про неї дуже точно відгукнувся відомий поет і науковець Ігор Павлюк, зв'язаний з автором родинними узами, що як дехто відмічає, лише додає об'єктивності його словамПавлюк І. Родоводу мого неспокій… — Львів: Дзвін, 2010. — № 5-6. — С.9.:

У жанрі прози У 1980 році Йосип Струцюк дебютував невеличкою прозовою книжкою оповідань та етюдів «Червень — місяць тиші». І хоч з неї були вилучені найдорожчі автору твори, проте це не завадило відомому майстрові слова Роману Федоріву признатисяЦит. по: Завжди і у всьому залишатися собою. — Луцьк: Твердиня, 2010. стор. 54 — 55:

Наступна книжка «Вернісаж» була відхилена, як і збірка оповідань, новел і образків «Зустріч із війною». Але досвідчений прозаїк порадив молодому письменнику не впадати в розпач, а поступово наполегливо освоювати новий для себе жанр.

Після того, як Михайло Стельмах «вирвав нашого автора з 13-ти річного мовчання», будучи вже тяжко хворим, він ще встиг благословити у світ і прозову збірку Йосипа Струцюка «Лінія життя», на яку було навішано чимало ярликів-підозр у видавництві «Радянський письменник».

На окрему згадку заслуговує перший роман волинського автора «Круцю, круцю, журавлі», котрий, незважаючи на активну підтримку завідувача відділом прози в тому ж «Радянському письменнику» Романа Андріяшика, був усе-таки відхилений від друку, а вийшов аж через 10 років у Луцькому видавництві «Надстир'я». Цей роман — багатоплановий і багатогранний. За скупою авторською розповіддю чи описом читач відкриє для себе глибокі пласти, у яких давні й сьогочасні звичаї і традиції, норми моралі, пам'ять землі і народу. Дарма, що в ньому чимало драматизму, загалом він сприймається як твір оптимістичний, його герої ніби пробудились, роздивляються, куди йти, чого шукати в цьому непростому життіЗавжди і у всьому залишатися собою (штрихи до літературного портрета): зб. спогадів, статей, рецензій та інших матеріалів про життя і творчість Й.Струцюка. — Луцьк: Твердиня, 2010.. Згодом Струцюк видав кілька повістей і романів, серед яких чи не найбільш знаковою стала дилогія «Од Гучви до Стоходу». Зокрема відомий поет і критик Віктор Вербич зазначавВербич В. Третє тисячоліття — під карбом його слова. Карб єдиної дороги: есеї та діалоги. — Луцьк, 2008. — С.43-49.: Й.Струцюк, пропонуючи читацькому загалу свою дилогію, не надягає невластиву митцеві тогу ясновидця, пророка, діяча, котрий сподівається на певні політичні дивіденди. Заради майбутнього торжества істини, і як християнин, і як патріот, він каже виболену правду. Мусить робити це, повсякчасно пам'ятаючи про обов'язок перед пам'яттю тисяч і тисяч помордованих, порозстрілюваних лише за те, що були українцями. Окрім непідробного хисту, Й.Струцюк має моральне право мовити правду. Його попередні творчі набутки (а це півтора десятка поетичних збірок, книги прози та драматургії) творилися без намагання ставити водночас свічку Господу і князю пітьми, без загравання з режимом і штампування славослів'їв антилюдській імперській системі і розсилання проклять на адресу тих, хто не зрадив власному народу. Коли більшість колег по перу віддавали данину Мамоні і за це отримували відповідні привілеї, Й.Струцюк наче замикався в собі, ніби згадуючи Хосе Ортегу-і-Гассета: «Лише в нашій самотності ми — це істтині ми». Струцюкова самотність — це самозаглиблення, осягнення сутності власного народу, відмова від бутафорності, лжі.

У післямові до збірника «Сповідь із зеленим натяком» один із найприскіпливіших дослідників творчості Й. Струцюка той же Віктор Вербич зазначає: «Істинний Митець, навіть зібравши щедрий врожай досвіду та осягнувши правікові закони мудрості, приречений назавше залишатися у весні своєї душі. У такій, нерідко беззаперечній, аксіомі автор цих рядків, перебуваючи у щасливій та вдячній ролі читача, переконувався під час перебування ще в світі „Червня — місяця тиші“. Першої книги Поета, в якій він потужно засвідчив себе в іпостасі Прозаїка. Не випадково той 94-сторінковий „Червень — місяць тиші“, що побачив світ у „Каменярі“ 1980-го, благословили, перебуваючи в ролі рецензентів, Роман Іваничук і світлої пам'яті Михайло Стельмах. Адже Йосип Струцюк у лаконічних текстах зумів умістити такий Всесвіт людської любові та болю, якому немислимо малі обшири великих прозових полотен. Коли читаєш книгу повістей, оповідань новел „Сповідь із зеленим нятяком“, знову наче стаєш бранцем незабутніх вражень від зустрічі з „Червнем — місяцем тиші“. Однак сила цих відчуттів помножена на художні набутки, сумлінно й талановито напрацьовані за третину століття. Й у той же час, Йосип Струцюк зумів не розтратити дитинно-юний дар любити, радіти, страждати, відкривати, бачити, не зрікшись сили зеленобарвної всемогутньої весни. Тому й цілком закономірно, що новий збірник його прози (після таких знакових видань, як романи „Круцю, круцю, журавлі“ і „Чорний припс“, книги повістей та оповідань „Лінія життя“, „Під арештом ночі“, „Цвіт дикої шандри“, „Помста Салмакиди“, „Усе не так просто“, дилогія „Од Гучви до Стоходу“) — „Сповідь із зеленим натяком“. Читаючи прозу Йосипа Струцюка, вкотре ловиш себе на думці, що ті долі та шляхи, які він з такою максималістською чесністю являє у своїх полотнах, — це й намагання майстра слова не дати канути у небуття тому, чого не маємо права забути, це сувора правда, від якої гріх зрікатися, якщо хочемо залишитися собою, не віддати у безвість та безімення мільйоннолику, страдницьку й незнищенну, гріховну та праведну Україну».