Це стаття саме про синоніми у біологічній (зоологічній) систематиці в українській мові. Про синоніми у біологічній систематиці взагалі див. статтю Синоніми у біологічній систематиці.

Синоніми у зоологічній систематиці в українській мові — анотований перелік пар зоонімів, що використовуються для позначення одних і тих самих родів тварин, таких як «їжатець» та «дикообраз», «пес» і «собака» тощо, поширених в україномовному середовищі.

Синонімія в українській зооніміці у контексті історії ономастики Ссавці є добре відомий об'єкт не тільки досліджень, але й утримання в неволі, їх часто згадують у краєзнавчій і навчальній літературі, художніх творах, фольклорі. Завдяки цьому для окремих груп створено значні синонімічні ряди та сформувалися різнокорінні назви, якими позначають одні й ті самі об'єктиМаркевич, Татарко, 1983. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Передмова..

Синонімічні ряди Найбільші синонімічні ряди формуються для видів, що нечасто стають об'єктами наукових досліджень, проте до яких є увага аматорів та любителів природи, і у більшості видів існує від 2 до 7 одночасно вживаних вернакулярних назв тільки у науковій літературі.

Є три основні джерела наповнення синонімічних рядів (ibid.): місцеві назви, ареали і сфери вживання яких поступово розширюються; найчастіше такі назви приходять у літературу як результат краєзнавчих експедицій (дослідження Івана Верхратського та ін.) як запозичення з суміжних мов (в Україні найчастіше це відбувалося в періоди мовних експансій із суміжних країн); як неологізми при впорядкуванні нових переліків та їх розширенні (наприклад, у зоологічному словнику Маркевича і Татарка 1983 такі назви відмічені зірочками, що зазначено у передмові).

При зростанні кількості синонімів пошук і архівування інформації ускладнюються, що щоразу завершується новим періодом стабілізації з виокремленням титульних назв, рекомендованих науковцями і науковими товариствами до вжитку.

Хронологія стабілізаційних подій В Україні було кілька прецедентів стабілізації зоологічної номенклатури:

1918 року, коли були впорядковані перші зоологічні словники на основі доробків М. Полянського, І. Верхратського і М. Шарлеманя, що затверджено відповідною комісією ВУАНВитяг щодо назв ссавців було вміщено у книжці М. Шарлеманя 1920 р. «Визначник ссавців України».,

1927–1928 рр., коли Інститут української наукової мови видав серію «Словник зоологічної номенклатури» на основі доробків М. Шарлеманя, І. Щоголіва, С. Паночіні та К. ТатаркаТеріологічна частина: Словник зоологичної номенклатури / Українська академія наук. Інститут української наукової мови. Природничий відділ. — Київ : Державне видавництво України, 1927. — Ч. 2: Назви хребетних тварин. Mammalia — Reptilia — Amphibia — Pisces (проєкт) / М. Шарлемань, К. Татарко. — 1927. — 126 с. — (Матеріяли до української природничої термінології та номенклатури ; Т. 6, вип. 2).;

1931 р. Науково-дослідчий інститут мовознавства ВУАН видав упорядкований С. Паночіні «Словник біологічної термінології», у який увійшла не видана, але підготовлена перед тим (1930) зоологічна частина цього словника С. Паночіні «Словник зоологічної термінології» (1930; не надрукований)Праця згадана в довідці «Паночіні Сергій // Інститут Мовознавства ім. О. О. Потебні. Матеріали до історії. »

1983 р. К. Татарко у співпраці з акад. О. Маркевичем і під егідою Комітету наукової термінології АН УРСР видав суттєво перероблений і розширений «Русско-украинско-латинский зоологический словарь. Терминология и номенклатура»Маркевич А. П., Татарко К. И. Русско-украинско-латинский зоологический словарь. Терминология и номенклатура. — Киев: Наукова думка, 1983. — 412 с. . Словник був суттєво відкоригований з огляду на політику зближення братніх мов і, як зазначено у передмові І. А. АкімоваАкімов Ігор Андрійович, докт. біол. наук, чл.-кор. НАН України, директор Інституту зоології НАН України, голова Комісії з зоологічної термінології Інституту зоології до перевидання «Словника» 1927–1928 рр., «Значно перероблений і виправлений на „вимоги часу“, словник…. вирізняється певним відсотком лексем, що просто „скальковані“ з відповідних російських назв. … оригінальний доробок знавців живої української мови у цій праці, на жаль, значною мірою втрачено».

Оцінка радянської словникової спадщини З середини 1990-х років в Україні почався процес відродження вернакулярних назв, і нові зоологічні огляди здебільшого містять питомі українські назви, які у період 1933–1983 рр. активно вилучали зі словниківВилучали й самі словники, див.: Українські науково-термінологічні словники, знищені в 1933 р. і замінювали на російські відповідники. У цитованій праці І. А. Акімова прямо сказано про те, що тогочасні «… термінологічні словники …. несли тавро зросійщення української наукової мови». Нові переліки назв різних груп хребетних (птахів, земноводних, риб і, зокрема, ссавців) тепер орієнтуються на назви, що були в ужитку в працях творців української ономастики, а не її ревізорів (наприклад, Писанець, 2005Писанець Є. Земноводні України (посібник для визначення амфібій України та суміжних країн). — Київ: Видавництво Раєвського, 2007. — 192 с. (докладніше див.: Земноводні України (книга)); Фесенко, Бокотей, 2007Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Анотований список українських назв птахів фауни України. — К.—Львів, 2007. — 111 с. (докладніше див.: Список птахів фауни України)).

Попри це, у низці випадків синоніми, сформовані шляхом запозичень, інколи стають у нагоді для позначення різних родів або видів, що у часи формування словників не розрізнялися. Такими прикладами є вживання («розведення» у різні роди) назв «вовчок» і «соня» («соня» була «замінником» української назви «вовчок»), нориця і полівка («полівку» у багатьох працях періоду мовних ревізій взагалі писали на російський взір як «польовка»Мигулін О. О. Звірі УРСР (матеріали до фауни). Харків, 1938.), «вивірка» і «білка», «сарна» і «косуля» та ін. Торкнулася ця проблема і назв чужорідних видів, що відомі загалу, зокрема назви «їжатець», яку викорінювали і пробували замістити назвою «дикообраз».

Тенденції змін широти вжитку суперечливих назв докладно розглянуто на прикладі місцевої назви «їжатець» та її запозичених відповідників «дикообраз» (з рос.) та «поркупін» (з англ.).

Їжатець vs дикобраз

Слово «Їжатець» зустрічається не тільки у науковій, але й у краєзнавчій і художній літературі.

Їжатець у художній літературі

1982: Андієвська Емма / Роман про людське призначення (роман): «…їм прочинив їжатець, що їв сиру картоплину з тим самим сумнозосередженим виразом, як той інший їжатець, котрий так сподобався Федорові, ще перед війною в Київському зоопарку, куди Федора водила мати до арешту батька…»

1982: Словник мудрої голови. А. Вовк. Відповіді та зауваги до словогри. Ч. 8 (про тварини) Юнак, 1982, № 12 с. 17): «Тут зате живе подібна тварина з багато довшими шпильками, що зветься porcupine. її українська назва є ЇЖАТЕЦЬ, але не „дикобраз“, що є російське слово».

1987: Андієвська Емма / Вірши / Віґілії LXXVI: «Ні соломини, на яку — зіпертись. І на долоні, як молюск — життя. Ні звуку — лиш світанку їжатець.»

1991: Багряний Іван. Тигролови. Роман // Журнал Дніпро, Київ, 1991 № 2. с. 4-128. — С. 43: «… Вепр — не вивірка. А „сікач“, почувши людський дух, гуркав, злостився. Щетина на нім, як на їжатцеві, стоїть пилкою по хребту. …»

2001: Фенімор Купер «Звіробій» (пер. Леоніда Солонька ): «Жоден червоний воїн не верещатиме, мов недорізаний кабан. Той стогін виривається з горлянки блідолицього, з грудей інгіза, і звуки ці приємні, мов дівоча пісня. Пес! Смердючий тхір! Бабак! Видра! Їжатець!» … «Придивившись до мокасина, Уа-та-Уа впевнено сказала, що він гуронський, бо на передку по-особливому розташовані голки їжатця.» Купер Джеймс Фенімор. Звіробій / Пер. з англ. Леонід Солонько, Олександр Терех. — К.: Дніпро, 2001. — 448 с.

Їжатець у словниках Існує щонайменше 10 словників, в яких наводиться або збереглася назва «їжатець», попри складну історію зі збереженням питомо українських назв у період 1930–1990 років:

1886: Малоруско-німецкий словар (ред. Євгений Желеховский), 1886 рік.: «їжатець — stahelschwein»

1917: Російсько-український словничок термінів природознавства і географії (упорядник К. В. Дубняк), м. Кобеляк Полтавська обл. 1917 р.: «дикобраз — їжатка»

1924: Російсько-український словник (гол. ред. А. Е. Кримський), 1924 рік, перевидано 2007 рік.: «дикобраз — їжатець, їжатка.»

1928: Полонський Х. (Українська Академія Наук) — Матеріяли до української термінології та номенклатури, том XI, Словник природничої термінології (проєкт), Державне видавництво України, 1928, ст. 30: «Дикобраз, Hystrix L. — їжате́ць».

1929: Голоскевич Г. — Правописний словник (за нормами УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ Всеукраїнської Академії Наук), Харків, 1929, с.221: їжате́ць, -тця́, -тце́ві; -тці’, -тці'в

1930: О. Ізюмов — Російсько-український словник (видання четверте доповнене й виправлене за новим правописом), Державне видавництво України, Харків, Київ, 1930: Дикобраз, зоол. — їжате́ць, -тця; -зовый — їжате́цький, -а, -е.

1931: Паночіні С. Словник біологічної термінології / Науково-дослідчий інститут мовознавства ВУАН. — Харків: Радянська школа, 1931. — 89 с. — (Серія практичних словників. Випуск IV). — Словник побудовано за схемою «рос. -> лат. -> укр.». С. 20: «Дикобраз, Hystrix — їжате'ць(-тця)» .

1977: Павло Штепа. Словник чужомовних слів і термінів (Монреаль, 1977 р.): «дикобраз (тварина) — їжатець»

1985: Етимологічний словник української мови, том 2, Київ, Наукова думка, 1985 р.: «[їжатець] (зоол.) „дикобраз, Hystrix“, [їжатка] — похідні утворення від [їж] „їжак“; назви зумовлені зовнішньою подібністю тварин.»

1987: УРЕС том 1, 1987 (ред. Ф. С. Бабичев, А. В. Кудрицький): «ДИКОБРАЗ, їжатець (Hystrix) — рід гризунів. Тіло (довж. до 90 см) зверху вкрите голками (довж. до 40 см).»

2010: Російсько-український словник (Українська академія наук): «Як перекласти ДИКОБРАЗ? — ЇЖАТЕЦЬ»

Їжатці у науковій і краєзнавчій літературі У спеціальних таксономічних оглядах ссавців, першим з яких став «Словник зоологічної номенклатури» (1927), назва «їжатець» вжита як титульна назва роду. У передмові до перевидання цього словника (2005 р.), підготовленій директором Інституту зоології НАН України І. І. Акімовим, зазначено, що видані в радянські часи словники «побудовані на засадах творення прямих відповідностей російським термінам, несли тавро зросійщення української наукової мови». (с. 5). і далі: «Провідні українські зоологи дійшли висновку, що факсимільне видання унікального лексикографічного документа — „Словника зоологічної номенклатури“ — є єдино можливим відправним пунктом для розвитку сучасної зоологічної номенклатури і термінології.» (с. 5).

1927 (2005): Шарлемань М., Татарко К. Назви хребетних тварин // Словник зоологічної номенклатури. Частина 2 (Київ: Держ. вид-во України, 1927): «208. Hystricidae — Їжатцюваті. р[ос]. — Дикобразы. н[ім]. — Erdstachelschwein. … 210. Hystrix cristata L. — Їжатець чубатий. Їжатець чубатий (Пол[янський].), Їжатка (Грінч[енко].). р[ос]. — Дикобраз. нім. — Stachelschwein.». Перевидано Інститутом зоології як видання, що не втратило актуальності, 2005 рокуСловник зоологічної номенклатури (1927–1928) / Інститут зоології НАН України (автор передмови чл.-кор. НАН України І. А. Акімов). — Київ: Наукова думка, 2005. — (Факсимільне відтворення). — (теріологічний розділ ).

1930: * Київ, довідник (ред. Федор Ернст, 800 ст.), Київ, 1930, розділ «Київський Зоологічний Сад», 675 ст.: «Ліворуч містяться тварини та хижі птахи, що їх нечасто можна спостерігати в природі, через вночішній спосіб їхнього життя — це вовки, їжатці (дикобрази), сови, пугачі, а трохи далі — величезні представники хижих птахів — грифи, орлани-білохвости, орли (беркути, могильники)…»