Історія Кременчука — частина історії України, що пов'язана із подіями у нинішніх межах міста Кременчука.
До заснування
На території Кременчука виявлено ряд пам'яток Черняхівської культури. Вони зафіксовані на Раківці, на розі вулиць Пилипа Орлика та Космонавтів у Крюкові, і, крім того, у невеликій кількості — в районі заводу силікатної цегли та на колишньому Олександрівському хуторі.Кременчуку — 435 років. Пам'ятки Черняхівської культури м. Кременчука // Кракало І. В. стор. 10 Також до цього ж періоду відносять, знайдені як на Раківці, так і біля заводу силікатної цеглиФонди КрКМ, на ЛашкахАрхів КРКМ. — Розвідки О. Б. Порубая., у центральній частині Кременчука і біля вантажного порту, уламки пізньоримських червоно- та жовтоглиняних амфор з лінзовидними та овальними ручками.
Кінець ХІІ ст. — археологічне датування залишків давньоруського житла на території сучасного Кременчука
1395–1399 і 1420-і роки — час степової експансії Великого князівства Литовського на чолі з Вітовтом, у межах якої міг бути заснований і Кременчук (з'явився топонім, що надалі вже не зникав).
1550 рік Михалон Литвин звертає увагу уряду Великого князівства Литовського на потребу укріпити Кременчук як форпост проти татар.
1552 рік ревізія замку в Черкасах згадала Кременчук як «уход» черкаських міщан.
1556 рік урочище Кременчук згадане у зв'язку із виправою на Крим московського загону Матвія Ржевського (Дяка), який будував у гирлі Псла човни для походу.
1589–1595 рік Кременчуцький уход перебуває у власності шляхтича з Київщини Яна (Івана) Ближинського.
1590 рік план королівського уряду Польщі щодо побудови замку в Кременчуці як центру українського козацтва, яке мало полишити.
У 1591 році польський король Сигізмунд ІІІ видав універсал про спорудження Кременчуцької фортеці із замком. За даними польських діслідників, в XVI ст. будівнитвом замку командував покозачений шляхтич з Люблінщини Сверщовський.… S. 662 За іншими даними, будівництво відбулось дещо пізніше — у 1634–1635 рр.
Заснування Офіційною датою заснування Кременчука вважається 1571 рік. Це пов'язано, імовірно, з першим походом — об'їздом нових кордонів Корони Польської (по Люблінській унії 1569 р.) коронного гетьмана Єжи (Юрія) Язловецького. Цю дату як «заснування міста» спопуляризувала хроніка Йоахима Бєльського (який продовжував історичну працю свого батька Мартина Бєльського), а у XIX столітті цю дату спопуляризувала «Історія Малоросії» Миколи Марковича. У Бєльського згадка Кременчука навіяна проектом 1590 року, коли польський король видав наказ про побудову тут фортеці, куди також планували вивести козаків з Запоріжжя, аби менше конфліктували з турками.
Однак назва міста згадується вже у 1540 році в повідомленні Бернарда Претвича про татарську небезпеку, де наголошувалось на необхідності утворення військової залоги в найзручніших для переправи через Дніпро місцях.
Деякі дослідники припускають, що Кременчуку понад 1000 років, інші доводять, що він заснований у XII ст. адже кінець ХІІ століття — археологічне датування залишків давньоруського житла на території сучасного Кременчука. Або пізніше, наприкінці XIV ст. Адже, з класичної історіографії XIX ст., за непідтвердженою джерельно згадкою литовського історика Теодора Нарбута, походить версія про заснування Кременчука (1390-ті — 1420-ті рр.) великим литовським князем Вітовтом, котрий розташував тут замок, призначений для охорони переправи й збирання мита з купців.
Так само багато версій із приводу походження назви міста. Найвірогідніше, у її основі лежить слово тюркського походження «кермен», яке означає «укріплення», «місто».
У XIV–XV ст. у цій місцевості козаки заготовляли ліс для будівництва «чайок». В 1559 році воїни московського воєводи Д. Ф. Адашева за допомогою запорізьких козаків спорудили верф і збудували на ній кілька десятків великих човнів.
Джерельно засвідчене безперервне існування Кременчука як урбаністичного осередку (а не рибальського ухода, згадуваного ще за ревізією Черкаського замку 1552 р.) лише з 1637 р., коли «осадив» тут місто шляхтич-поліщук Стефан Рудзький (Степан Рутський).
Козаччина
1610–1611 роки можлива спроба заснування поселення (містечка) на місті Кременчука.
1625 року поблизу нього, біля Курукового озера, сталася битва між запорожцями та польським військом. У документах про цю подію вперше згадується Куруків — давня назва нинішньої правобережної частини Кременчука.
1635 р. план Кременчуцької фортеці накреслив на місці французький військовий інженер Ґійом Левассер де Боплан, автор славнозвісного «Опису України». Особливе стратегічне значення Кременчука визначалося тим, що саме звідси Дніпро переставав розгалужуватись і плинув «єдиним коритом» до Запоріжжя (отже місце було зручним для нагляду за запорожцями, таким собі другим Кодаком). Відтак, не дивно що початок повстання під проводом Якова Острянина (Остряниці) 1638 р. ознаменувався захопленням Кременчука повстанцями-запорожцями.
1636 рік Кременчук згаданий люстрацією того року як незалюднена маєтність Стефана Рудзького (Степана Рутського). Шляхтич тримав це володіння з 1633 р.
1637 рік закладання міста Кременчук С. Рудзьким вже як адміністратором київського воєводи та підканцлера коронного Томаша Замойського, початок тривалої боротьби за володіння містом (за участі Вишневецьких, Конєцпольських, Потоцьких та Немиричів).
1638 рік місто згадується у зв'язку з козацьким повстанням Якова Остряниці. З Кременчука походить один з «польових командирів» повстанців — Ріпка.
1643 рік заснування коронної митниці в Кременчуці.
1645–1647 роки локальна війна за Кременчуччину між магнатами С. Потоцьким та Ю. Немиричем.
1648–1649 роки Зборівський 40-тисячний реєстр затвердив Кременчук сотенним містечком правобережного Чигиринського полку.
липень 1657 року спроба антигетьманського виступу запорожців у Кременчуці швидко придушена Б. Хмельницьким.
1657–1659 роки створення річпосполитським урядом окремої адміністративної одиниці — Кременчуцького староства (формально існувало до 1710 року, титулярно — до початку XIX ст.).
1658 рік спустошлива громадянська війна на Лівобережжі. Перевага прихильників Виговського на Кременчуччині.
4 червня 1659 року привілей польського короля Яна-Казимира «королівському місту» Кременчуку.
З 1661 по 1666 роки — центр Кременчуцького полку. 1661–1662 роки «війна берегів». Запеклі бої за володіння Кременчуком. Перебування у місті значного російського гарнізону. У жовтні 1663 року облога та руйнування Кременчука військами гетьмана І. Брюховецького. Через це воно втратило статус полкового й після укладання Андрусівського перемир'я як сотенне містечко відійшло до Миргородського полку.
1663–1680 роки період майже безперервних бойових дій на Кременчуччині. Ліквідація Кременчуцького полку, спустошення Правобережжя та перехід лівобережної Кременчуччини під порядкування Лубенського, Миргородського та Полтавського козацьких полків.
1680-і — 1690-і роки усталення прикордонного життя та перші спроби повернути собі Правобережжя. Домінування у тутешньому соціумі гетьманських компанійців і стрільців миргородського полковника.
Початок 1696 року великий татарський наскок на Кременчуччині, облога Келеберди та бій під Говтвою.
1700–1705 роки нові розмежування кордону із Туреччиною узаконюють права українських колоністів на кременчуцькому Правобережжі. Відбудова Крилова, заснування нових поселень, у тому числі Крукова (нині — Крюків).
1709 рік «шведська руїна». Спустошення Келеберди та Переволочни.
Грудень 1711 1711 — весна 1712 року — новий згін населення з правого берега Дніпра на лівий.
1720 рік наскок козаків прикордонних сотень Миргородського полку з метою протидії поширенню польської влади нижче р. Тясмин. Перша згадка російської застави у Кременчуці.
1725–1732 роки нова спроба чигиринських старост поширити польську владу за Тясмин (включно з Круковим).
1731 рік початок будівництва оборонної Української лінії (розпочиналась біля гирла Орелі).
Новий підйом Кременчука починається наприкінці 1730-х років, в зв'язку з колонізаційним рухом на Правобережжя («Задніпрські місця») та зацікавленнями російської регулярної армії (яка будує тут свої армійські склади). 1732 рік заснування Крилівської слобідки (Нового Крилова) на російському березі Тясмину із створенням тут нової козацької сотні Миргородського полку (де-юре визнана в 1744 р.). 1735–1739 роки російсько-турецька війна. Посилення значення Кременчука як тилової бази російської армії.
1736–1738 роки збройні зіткнення польських військ з гайдамаками на теренах Чигиринського староства.
15 лютого 1739 року останнє вторгнення татар на кременчуцьке Лівобережжя та їх розгром козаками миргородського полковника В. Капніста в бою під Власівкою та Городищем (нині Градизьк).
Початок 1740-х рр. широкомасштабна українська колонізація на Правобережжі («задніпрських місцях»). Розбудова Крукова, Кам'яних Потоків, Онуфріївки, Усівки (нині — Олександрія) та ін.
1743 рік побудова Покровської церкви в Крукові.
1748 рік останній ремонт-підновлення Кременчуцької фортеці.
1749–1750 роки спалах гайдамацької активності на Правобережжі. Діяльність гайдамацького ватажка Мамая («мамаївщина»).
1752 рік утворення Нової Сербії. Відведення правобережної Кременчуччини під поселення Пандурського (згодом — Жовтого гусарського) полку з центром у Крилові.
У 1754 році для впорядкування відносин із зарубіжними та російськими купцями була заснована митниця. Саме торгівля сприяла широкому зростанню Кременчука.
1764 рік утворення Новоросійської губернії, до складу якої увійшов і Кременчук.
Російська імперія
Друга половина XVIII століття У ці часи активно поширюється чумацтво: багато жителів Кременчука почали займатися подібним промислом, а в Крюкові створюються величезні склади для солі. З кінця XVII ст. величезного значення набув перевіз на Дніпрі, який з'єднував Кременчук торговими зв'язками з Польщею, а також Румунією й Угорщиною.
У 1764 році його було віднесено до новоствореної Новоросійської губернії, а наступного року (6 квітня 1765) став її центром. Місцевих же козаків добровільно-примусово записують у пікінери (до складу Дніпровського пікінерного полку).
Цей час ознаменувався зародженням у місті промисловості. В Кременчуці засновується ливарний, збройовий заводи, кораблебудівна верф, засновані селітровий завод, панчішна та шкіряна фабрики. Розвивається торгівля, роль чумацького промислу зростає настільки, що Крюків стає своєрідною «чумацькою столицею». Місто входить до всеросійського ринку.
Із середини 60-х років XVIII століття починає працювати одна з перших в Україні друкарень.
Значна частина капіталу зосереджувалася у руках купців, що заснували дрібні промислові підприємства. Так, 1747 року купець С. Володін відкрив канатний завод, де вироблялось 2500 пудів канату на рік. У 1790 році запрацював кахельний завод купця Ф. Сурикова, а через 4 роки — ще один аналогічний завод. 1764 рік — відкрилася друкарня. 1770 — у місті Кременчук була заснована трупа акторів-аматорів. У 1791 році було збудовано збройний завод. Окрім цього, на кінець століття діяли свічковий, миловарний, кілька цегельних та шкіряних заводів. На початку XIX ст. кількість промислових підприємств досягла близько 30.
30 травня 1784 початок епідемії чуми. Лише 26 лютого 1785 карантин через чуму було знято. Під час епідемії чуми 1784 року доктор медицини Д. С. Самійлович проводить дослідження цієї хвороби.
1784 року Кременчук як повітове місто ввійшов до Катеринославського намісництва, але губернські установи залишились у ньому до 1789 року. Утрата Кременчуком статусу губернського міста була пов'язана з великими повенями.