«Мистецтво війни́» () — стародавній китайський трактат, авторство якого приписується генералу й стратегу Сунь Цзи, що жив наприкінці періоду Чуньцю або ж на початку періоду Чжаньго в VI—V ст. до н. е.

Трактат, окрім китайців, використовували у своїх діях полководці Такеда СінгенGriffith, pp. 172—173 ISBN 0-19-501476-6, Во Нгуен Зіап Interview with Dr. William Duiker Learning from Sun Tzu, Military Review, May-June 2003; він використовується під час військового навчання в армії США The Art of War is mentioned for each unit's acquisition on page 18, «Military History Libraries for Duty Personnel», у тому числі у військово-морських силах.

Лейтмотив Сунь Цзи вважав війну необхідним зломNicolas Werth, Karel Bartošek, Jean-Louis Panné, Jean-Louis Margolin, Andrzej Paczkowski, Stéphane Courtois, The Black Book of Communism: Crimes, Terror, Repression, Harvard University Press, 1999, hardcover, 858 pages, ISBN 0-674-07608-7, page 467.. Війну бажано вести швидко, щоб уникнути економічних втрат та поступово зростаючого внутрішнього супротиву (опозиції знаті та невдоволення населення), або ж вести її на території супротивника задля використання його, а не власних ресурсів.

Сунь Цзи наголошував на позиціюванні у військовій стратегії. Рішення про вибір певної позиції для армії має базуватись на двох об'єктивних умовах — фізична обстановка та суб'єктивні переконання інших опозиційних протиборних гравців у цій обстановці. Він вважав, що стратегія — це не є планування в сенсі роботи по розробленому списку завдань, але скоріше, що це вимагає швидкої та адекватної реакції на умови, які змінюються. Планування працює у контрольованих обставинах, але у змінних обставинах плани опонентів входять у зіткнення, що створює несподівані ситуації.

Опис Трактат складається з 13-и частин, у кожній з яких розглядається один аспект ведення війни. Вважається, що трактат був провідним підручником із військової стратегії та тактики свого часу. Описані в трактаті принципи та ідеї зберігають свою актуальність не тільки для військової справи, а й для інших видів людської діяльності, в яких існує протиборство, й необхідно здійснювати стратегічне планування, зокрема в бізнесі та менеджменті.

«Мистецтво війни» — найдревніший трактат із військової стратегії в історії, найбільш знаменитий та впливовий із «Семи класичних військових творів». Сунь Цзи підкреслював важливість правильного вибору позиції у військовій стратегії. Вибір позиції зумовлений як об'єктивними фізичними умовами на місцевості, так і знанням про суб'єктивні особливості супротивників. Уміле планування передбачає швидке реагування на зміну положення, при цьому внаслідок зіткнення планів супротивників створюються складні й несподівані ситуації.

1772 року «Мистецтво війни» було перекладено французькою мовою єзуїтським місіонером .

Концепції

Загальна ідеологія Сунь Цзи суміщає в собі конфуціанські засади підтримки соціального гомеостазису з даоською діалектикою вселенського Дао, космічним циклізмом школи їнь-ян, легістською «політологією» і управлінським прагматизмом моїстів. Цей синтез, який подає війну (бін), з одного боку як «велику державну справу», «підґрунтя життя та смерті, шлях (дао) існування та погибелі», а з іншого боку — як «шлях обману», узагальнено у 5 принципах: «шляху» (одностайність народу і верхів), «неба» (відповідність часу), «землі» (відповідність місцю), «полководця» (правильного керівництва, який зокрема характеризується благонадійністю — сінь та гуманністю — жень), «закону» (організованості та дисциплінованості). Дані принципи повинні бути реалізовані шляхом 7 «передумов»: наявність у правителя дао, наявність у полководця здібностей, осягнення особливостей неба і землі, здійсненність законів і наказів, сили війська, навченості командирів та солдатів, ясності нагород та покарань.

В подальшому ця діалектика вірності та обману, сили і слабкості, войовничості і миролюбності стала однією з основних методологем традиційної китайської культури, мистецтва стратагем.

Війна у Сунь Цзи розглядається як органічне ціле, починаючи з дипломатії та мобілізації, і закінчуючи шпигунством. Ніколи не можна забувати про ціль війни — зробити так, щоб населення процвітало та було лояльним до правителя.

Ідеальна перемога — підкорення інших держав дипломатичними методами, без вступу у воєнні дії. Тому необхідно вести активну дипломатію, руйнувати союзи противника та ламати його стратегію.

Сунь Цзи постійно підкреслює, що воєнні дії це дороге заняття, яке приносить збиток державі та бідування народу. Тому війна повинна бути швидкою, ефективною і мобільною. Затягувати війну негуманно по відношенню до народу.

В основі концепції Сунь Цзи лежить управління ворогом, яке створює можливості легкої перемоги. Треба заманювати ворога у пастки та уникати зіткнення з підготовленими силами противника. Необхідний нерівномірний розподіл сил, стратегічна концентрація.

Необхідно зібрати інформацію про місцевість та діях противника і при цьому приховувати свої дії. Будь-яка оплата діяльності шпигунів обійдеться дешевше ніж утримання армії. Тому не можна шкодувати грошей на шпигунство й підкуп.

Сунь Цзи неодноразово підкреслює необхідність дисципліни у військах і підтримання духу (ци). Необхідно створювати ситуації, у яких дух війська міцніє, та уникати таких, де армія втрачає волю.

Зміст «Мистецтво війни» складається з 13 розділів: Попередні розрахунки. У розділі розглядаються 5 фундаментальних факторів (Шлях, Небо, Земля, Полководець, Закон) та 9 елементів, що зумовлюють результат військових дій. Оцінюючи та обмірковуючи ці чинники командувач війська може розрахувати шанси на перемогу. Нехтування цими чинниками може призвести до невдачі, зумовленої неправильно обраним планом дій. Підкреслюється, що для держави війна є серйозною справою, і її не можна розпочинати, не зваживши усі за й проти. У розумінні автора Шлях — це коли правитель має підтримку народу, що готовий воювати за нього, Небо — сукупність часових та погодних чинників, Земля — сукупність географічних чинників, Полководець — особисті характеристики лідера, Закон — військовий лад, командування і постачання. Проведення війни. У розділі пояснюється економіка війни й наголошується необхідність швидкості досягнення успіху, оскільки довга війна ніколи не вигідна державі. Війна любить перемогу й не любить тривалості. Стратегічний напад. Розглядаються загальні принципи ведення наступу, наголошується, що краще скорити військо супротивника, не борючись, зберігши, а не розтрощивши його. Перш за все треба думати про те, щоб розбити задуми супротивника, залишити його без союзників, і тільки далі за значимістю стоїть задача розбити його війська. Найгірше — це тривала облога або штурм фортець. Перше веде до значного затягування війни, а друге — до великих втрат при негарантованому успіхові. В цьому ж розділі розглядається стратегія при сприятливому й несприятливому співвідношенні сил, підкреслюється значення знання своїх сил та сил супротивника і пояснюється важливість полководця, на якого правитель повинен опиратися, і яким не повинен командувати, не знаючи законів ведення війни. Форма. Найголовніше зробити себе непереможним, а тоді вичекати до нагоди нанести поразку супротивнику. Підкреслюється також ясне розуміння ситуації, її оцінка за суттєвими аспектами, уникаючи дрібниць. Завдяки правильному розрахунку військо перемагає вже переможеного. Міць. У розділі пояснюється природи і витоки сили війська, й наголошується на тому, що міць визначається правильним природним використанням людей, відповідно до їхніх можливостей. Повнота й порожнеча. Розділ пояснює, де шукати слабостей противника, і як створювати їх. Підкреслюється важливість концентрованого удару, досягнення локальної переваги в силах, розпорошення сил супротивника вмілим маневром. Там, де чисельна перевага у противника, потрібно не давати йому можливості вступати в бій. Бажану форму свого війська трактат порівнює з водою, яка не має жодної постійної форми, а змінюється. Боротьба на війні. Розділ присвячений аналізу ведення бойових дій, співвідношенню між прямим боєм та обхідним маневром, умінню перетворити невдачу на перемогу. Підкреслюється небезпека прямого бою. Трактат радить нападати на супротивника тоді, коли він стомлений, а не тоді, коли в нього високий бойовий дух, не ловитися на приманку, не нападати на військо, що йде додому й не атакувати супротивника, що перебуває у безвихідному положенні, а залишити для нього шлях до відступу. Дев'ять змін. Розділ дає рекомендації щодо загальних правил ведення війни в різних місцевостях та обставинах, включно з тим, що бувають накази господаря, які не виконуються. Не можна покладатися на те, що ворог не прийде, треба думати про те, як його зустріти і таким чином зробити напад ворога неможливим. Інша тема розділу — 5 небезпек для полководця: надмірна хоробрість, надмірна боязливість, швидкий гнів, надмірна педантичність і надмірне милосердя. Похід. Розділ присвячений принципам тактики війська в різних конкретних ситуаціях: в горах, поблизу річок, на болоті. Особлива увага приділяється ознакам, за якими можна здогадатися про наміри супротивника, розпізнати засідки тощо. В кінці розділу даються рекомендації щодо підтримання дисципліни у війську, застосуванню покарань, висловлюється думка про те, що закони повинні бути зрозумілими для народу й викликати його довіру. Форми місцевості. У розділі розглядаються форми рельєфу: рівний, похилий, пересічений, долинний, гористий, віддалений і даються тактичні рекомендації щодо ведення в них бойових дій. Підкреслюється необхідність для полководця знати й розуміти ці рекомендації і враховувати їх у своїх рішеннях. Знову трактат рекомендує опиратися в першу чергу на знання війни, своїх сил та сил супротивника, навіть усупереч тому, що наказує господар. Дев'ять місцевостей. У цьому розділі трактат категоризує геополітичну ситуацію під час війни, виділяючи 9 типів, у залежності від того чи війна ведеться на своїй території, чи на території ворога, чи рейд на територію супротивника глибокий, чи мілкий тощо. Полководець повинен уміти воювати в усіх ситуаціях. Зокрема, при глибокому проникненні на територію ворога, трактат радить спалити мости, зробити неможливим відступ чи втечу для своїх людей. Підкреслюється швидкість дій та прихованість планів. Вогневий напад. У цьому розділі даються рекомендації щодо використання пожеж та води для подолання супротивника та щодо організації захисту від аналогічних дій ворога. Іншою темою розділу є порада не дозволяти, щоб на рішення полководця впливали гнів чи запал. Використання шпигунів. Підкреслюється необхідність забезпечення отримання інформації про супротивника, чого можна досягти тільки через людей. Трактат виділяє п'ять видів шпигунів: місцевих (із своїх), внутрішніх (із чиновників супротивника), зворотніх (із шпигунів противника), шпигунів смерті (використовуються для дезінформації), шпигунів життя (тих, що повертаються з розвідки).

Створення

Традиційно авторство приписується напівлегендарному воєначальнику і стратегу Сунь Цзи (VI—V ст. до н. е.). Трактат, відповідно довгий час датувався кінцем VI — початком V ст. до н. е. (514—495, можливо, 510). Знайдений 1972 року у похованні початку епохи Хань (206 рік до н. е. — VIII ст н. е.) новий розширений варіант Сунь-цзи дає підстави датувати його створення другою половиною V ст. до н. е. (453—403). Однак результати ряду досліджень, що проведено за останні 30 років як китайськими так і західними вченими вказують на те, що трактат скоріш за все було створено реальною історичною особою, полководцем Сунь Бінем, який жив у Царстві Ци в IV ст. до н. е. (приблизно 380—325 роки до н. е.) в період Воюючих царств.The Art of War, Sun Zi's Military Methods, Translated by Victor H. Meir, Columbia University Press, 2007 ISBN 978-0-231-13383-8, Introduction стр. 14