Населення Полтавської області — частина населення України, що проживає на території Полтавської області. Станом на 1 листопада 2014 року становило 1 450 468 осіб.
Історичні відомості
До нашої ери На території Полтавської області виявлено близько 20 поселень епохи пізнього палеоліту (35 — 9 тис. р. до н. е.); найбільш відоме — Гінцівська стоянка на річці Удай. Основним заняттям населення було полювання на мамонтів, зубрів, бурих ведмедів та північних оленів в умовах холодного клімату пізнього плейстоцену.
На початку голоцену почався значно тепліший міжльодовиковий період, населення перейшло до осілого способу життя, внаслідок чого зросла його кількість та щільність. В історії формування культури цей час відповідає мезоліту. На території Полтавщини поселення раннього мезоліту представлені стійбищами зимівниківської культури, що приурочені до берегів річок. Характерними заняттями населення було полювання на турів, благородних оленів, кабанів, рибальство, збиральництво диких рослин. Відбулося одомашнення свині й бика. На подальше формування мезолітичної культури впливали контакти місцевого населення та племен кукрецької культури, що переселялися з південних степів, протягом другої половини VII тис. до н. е. Поселення цього часу виявлені у долинах Дніпра, Ворскли, Псла та Орелі.
Клімат неоліту (V-IV тис. до н. е.) був іще м'якшим, тому разом із полюванням і рибальством розвивається розведення свиней, корів та виникає землеробство. Збільшення продуктивності праці та кількості їжі веде за собою зростання чисельності населення. Територію Полтавщини послідовно заселяють представники дніпровсько-донецький племен неоліту, племена ямково-гребінцевої кераміки (найбільше поселень виявлено в долинах Ворскли, Орелі, Дніпра та Хоролу), племена сурської неолітичної культури (IV тис. до н. е.)
У мідну добу (кін. IV-III тис. до н. е.) починається використання у землеробстві рала і тяглової сили — биків; відбувається його спеціалізація. На початку мідної доби в південній частині регіону проживали племена середньостогівської культури, а північний захід регіону заселений, найімовірніше, представниками пізньотрипільської культури.
У бронзову добу в землеробстві рало замінюється на примітивний плуг. Розширюється набір окультурених рослин, площа полів. Із виникненням вершництва починається використання коня не лише у господарстві, а й під час набігів. На території Полтавщини активно відбувалися міграційні процеси: в різний час проживало населення ямної, катакомбної, багатоваликової кераміки, зрубної, сабатинівської, білозерської, бондарихинської археологічних культур. У період XVI-Х ст. до н. е. відбувається наступна хвиля зростання чисельності населення та збільшення кількості постійних поселень.
В епоху раннього заліза (VIII-IV ст. до н. е.) одним із занять місцевого населення було добування заліза з місцевих болотних та лучних руд. Розвивалося орне землеробство (із допомогою дерев'яного рала і примітивного плуга). Вирощували м'яку й карликову пшеницю, полбу, ячмінь, жито, просо, овес, льон, коноплі. Було поширене придомне скотарство. І далі зменшувалася площа лісів. В цю епоху на території Полтавщини проживали фінно-угорські племена пізньобондарихинської, іранської пізньозрубної та праслов'янської чорноліської культури, з другої половини VII ст. до н. е. поширюється вплив кочових скіфів. Населення північної та центральної Полтавщини споруджувало укріплені поселення, найбільшим серед яких було Більське городище, чисельність жителів якого у період V ст. до н. е. коливалася від 12 до 30 тис. осіб.
Наша ера Із занепадом скіфської культури, відбувається поступове скорочення чисельності населення краю, а на початку нашої ери по території Полтавщини розселяються стародавні слов'янські племена.
В І-III ст. з північної Європи на територію середнього Подніпров'я та Полтавщини переселяються германські племена готів, які витіснили аланське населення. Певний час край населяли різноетнічні племена черняхівської культури. Наприкінці IV ст. території сучасної Полтавщини досягло Велике переселення народів, спричинене вторгнення у 375 р. монголоїдних кочових племен гунів.
У V-VII ст. у долинах Сули, Псла, Ворскли та їх приток утверджуються слов'янські племена. Подальші міграційні та суспільно-політичні процеси, які відбувалися у Східній Європі, призвели до спільного проживання на території краю осілих слов'ян (сіверяни освоїли долини річок; поляни — північний захід території) та кочових племен.
Раннє середньовіччя У ранньому середньовіччі відбувається вдосконалення залізних знарядь праці. Поширене орне землеробство (озиме жито, пшениця, ярий ячмінь, овес, просо, гречка) у поєднанні із скотарством, мисливством, бортництвом. Часто землеробський уклад населення переривався вторгненням із степу войовничих кочівників. На основі укріплених поселень, що існували тут раніше, уже в києво-руський час була створена система укріплень від нападів кочівників, до якої увійшли важливі укріплені поселення на Пслі та Ворсклі, споруджені за ініціативою князя Святослава вали, з якими пов'язане виникнення і нових поселень. У другій половині XI ст. під впливом половецької орди у поселеннях на Ворсклі та Пслі чисельність населення значно зменшується, наприкінці століття зруйновані й поселення на Сулі. Мережа поселень відновилась на початку XII ст., а після перемоги над половцями у 1184 р. на високих правих берегах Псла та Ворскли виникає ряд городищ (одне з найбільших — Лтава на Ворсклі) і поселень, між ними існували неукріплені селища; також існував великий міський центр — місто Воїнь у гирлі Сули. На початку XIII ст. слов'яно-руське населення розселяється у долині Орелі, однак остаточному заселенню давньоруським населенням території усієї Полтавщини перешкодила монголо-татарська навала.
У XIV ст. серед найбільших поселень регіону були Сніпорід, Горошин, Ромен, Городище, Нічан, Омельник та інші. Після битви на Ворсклі 1399 р. майже всі населені пункти на території Полтавщини були знищені. Заселення краю почалося за рахунок будівництва нових укріплень (Глинське, Сніпород, Говтвянське, Прилук, Кременчук). Внаслідок спустошливих набігів кримських татар населення Полтавщини було практично знищене, територія регіону знелюднюється та опиняється на межі з т. зв. «Диким полем».
Козаччина З кінця XV ст. збільшення чисельності населення на Правобережжі впливає на поступове заселення нинішньої Полтавщини. З'явилися нові поселення — Кишенька, Переволочна, Келеберда, а також відновлювалися старі поселення. На території краю розселяються нащадки місцевого населення, а також переселенці з Київщини, Брацлавщини та Поділля. Переважаючим типом розселення населення українців литовсько-польської доби на Полтавщині стає село із середньою кількістю мешканців від 60 до 120 осіб.
Ще швидшими темпи заселення Полтавщини відбувалося в першій половині XVII ст. (теж із західних регіонів України). В цей час в межах її території нараховувалося близько 300 населених пунктів, з яких 48 були укріпленими. Найбільшу густоту населення мали північні та північно-західні регіони Полтавщини, зокрема долина Сули. Лубенська держава Я. Вишневецького станом на 1647 р. мала чисельність населення близько 140 тис. осіб. Чисельність населення Полтавщини на початку XVIII ст. становила близько 600 тис. осіб. Демографічні процеси на Полтавщині протягом XVII-XVIII ст. характеризувалися традиційним типом відтворення населення (високий рівень народжуваності та високий рівень смертності). Порівняно з іншими регіонами Гетьманщини Полтавщина була густозаселеною, але розміщувалося населення вкрай нерівномірно. На цей час припадає й завершення процесу формування етнічного складу населення регіону, яке майже виключно було українським. У XVII-XVIII ст. інтенсивно вирубуються ліси (для виробництва дьогтю, селітри, роботи винокурень). Провідною галуззю є землеробство, феодальне господарювання. Поступово розорюють степи, для роботи водяних млинів загачують річки.
Полтавська губернія
На час утворення Полтавської губернії у 1802 р. в ній проживало 1,343 млн жителів. Станом на 1860 р. чисельність населення губернії становила 1,863 млн осіб, а після відміни кріпосного права та реформи на селі, кількість населення Полтавщини зростає швидкими темпами. Наприклад, тільки у Полтавському повіті чисельність населення за тридцять років (1866–1897 рр.) зросла на 68 %. За даними перепису населення у 1897 р. у Полтавській губернії проживало 2,778 млн осіб, у тому числі міського населення — 274 тис. осіб. У 1869 р. орні землі становили 72,5 % площі губернії. Практикувалась трипільна система землеробства. Найбільше вирощували жито, яру пшеницю, ячмінь, овес, гречку.
Унаслідок різкого зростання чисельності населення (демографічного вибуху) в кінці XIX ст. виникла відносно аграрна перенаселеність краю. Після реформи 1861 р. стан ґрунтів суттєво погіршився (через ерозію, пилові бурі тощо). Це викликало часті неврожаї, ряд голодних років.
Друга половина XIX — початок XX ст. позначилися масовими міграціями населення. До 1897 р. з губернії виселилось понад 443 тис., або 16 % усього населення. Найбільше вихідців з Полтавщини було на Кубані — 77 тис., Катеринославщині — 47 тис., Ставропіллі — 35 тис., Таврії — 33 тис., Томській губернії — 37 тис. осіб. Лише з 1897 по 1914 рр. з Полтавської губернії переселилось за Урал понад 360 тис. чол., що становило 22 % всіх переселенців з України. Міграції населення на початку XX ст. були зумовлені не лише переселенням сімей у зв'язку з отриманням нових земельних ділянок, але й переїздом робочої сили до міських поселень, економічна діяльність яких активізувалася. За період з 1906 по 1911 рр. в середньому за рік з Полтавщини переселялося понад 5 тис. сімей, або понад 38 тис. осіб. Основними районами міграцій були південь Західного Сибіру, а також українські землі в межах Таврії, Херсонщини, Катеринославщини, Курщини та Кубані, а за кількістю переселенців Полтавщина займала перше місце серед губерній Європейської Росії. У період здійснення столипінської аграрної реформи (1907–1913) внаслідок виділення окремих земельних наділів, у структурі розселення населення Полтавщини збільшилась кількість хуторів, які зміцнилися економічно та розвивалися як самостійні господарські одиниці.
Радянський період На початок 1917 р. у Полтавській губернії проживало 3,75 млн осіб. Протягом 1920-х рр. у зв'язку з рядом адміністративних реформ та відсутності об'єктивних статистичних даних, говорити про населення Полтавщини досить складно.
17 грудня 1926 р. — на час перепису на території, що потім увійшла до складу Полтавської області, проживало 2 644 051 чол.
Чисельність населення краю значно скоротилася під час голоду 1921 р., а також в результаті геноциду 1932–1933 рр.
За даними Всесоюзного перепису 1939 р. в області нараховувалося 2 263 159 жителів. Отже, порівняно з переписом 1926 р., у 1939 р. кількість населення Полтавщини зменшилася на 380 892 чол. Це стало наслідком виселення маси трудівників села у північні та східні регіони СРСР у зв'язку з розкуркуленням заможних селян, а нерідко й середняків, репресій 20-30-х рр. XX ст. і особливо жахливого голодомору 1932–1933 рр.Жук В. Н., Пустовіт П. М. Наш рідний край. Полтавська область (історико-статистичний нарис). Випуск 10. — Полтава: Друкарня вид-ва «Полтава», 1991., с. 6-7Полтавщина. Енциклопедичний довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К.: Українська Енциклопедія, 1992., с. 18.
У 1939 р. чисельність населення області становила 1,89 млн осіб, з яких частка міського населення Полтавської області становила 19 %, а в 1959 р. із 1,62 млн, і лише 30 % відповідно. Проте, станом на 1942 р. Полтава була єдиним обласним центром в межах України де переважали (72 %) українці.